Коли "тінь" намагається керувати світлом

Є така особлива форма маніпуляції, яку важко помітити, доки не знаєш, куди дивитися. Спочатку з'являється документ — гучний, емоційний, з правильними словами про "узурпацію", "монополію", "корупцію" і "втрату довіри". Потім цей документ починають цитувати ті самі люди, які його написали. Потім вони чомусь кажуть, що "все суспільство" так вважає. Аж потім настає головне. Раптом вже чиновники посилаються на нього як на підставу для реформ.

Якщо ви вважаєте, що я описую якийсь абстрактний сценарій, то ні. Саме так працює механізм "тіньових звітів". Я вже писав, як усе сталося у випадку митниці. Спочатку був "тіньовий звіт". Потім великий галас, потім із мантрою "так вимагає Євросоюз" з Митниці звільнили керівництво, а замість них призначили десант з "реформаторів". Серед "десантників" був Макс Нефьодов (що вже очолював Митницю у 2019 році без жодних успіхів) та голова "Укрпошти" Ігор Смелянський. Начебто все ок, аби ж на митниці припинили вимагати хабарі. Але ні. Вже більше року "десантники" щось реформують, а корупції менше не стало. Виникає питання: заради чого насправді з'явилися "тіньові звіти"?

І ось тепер - "тіньовий звіт" щодо адвокатури. І тут важливо не переплутати хронологію.

Існує Дорожня карта реформи адвокатури в Україні, затверджена урядом у 2025 році як офіційний дороговказ до інтеграції з ЄС. "Тіньові звіти" з'явилися раніше, ніж Дорожня карта. Саме вони першими "описали кризу", саме вони першими запропонували радикальні рецепти: зовнішні фільтри, конкурсні комісії, обмеження самоврядування. А вже потім з'явилася Дорожня карта — і її одразу ж почали інтерпретувати так, ніби вона підтверджує вже написаний авторами "тіньових звітів" сценарій. Але є нюанс. Дорожню карту з питань верховенства права не вигадав Кабмін. Уряд її не "створив", тим більше, він її не взяв з "тіньових звітів", — він її затвердив. Дорожня карта - це елемент переговорної рамки ЄС, результат діалогу між Україною та європейськими інституціями в межах кластеру "Основи" (Fundamentals). Тобто, це не маніфест і не компіляція з блогів — це стратегічний рамковий документ євроінтеграції.

Що він говорить про адвокатуру? У карті перелічені такі дороговкази, як прозорість, підзвітність, удосконалення процедур, розвиток цифрових інструментів та адаптація до стандартів ЄС. Тобто, це модернізація та еволюція. У документі немає нічого про ліквідацію чинної моделі, підпорядкування адвокатури державі, запровадження зовнішніх фільтрів для виборів чи квазідержавного нагляду над професією. Усе це є виключно в "тіньових звітах".

І саме тут з'являється та сама підміна: рамковий документ ЄС читають так, ніби він підтверджує вже готовий сценарій демонтажу. Якщо хтось вкладає в документ більше, ніж там написано, — це вже не тлумачення. Це інтерпретація з наперед заданим результатом.

На додаток, Дорожня карта виходить з того, що адвокатура не є державним інститутом. У цьому полягає велика відмінність від інститутів суду та прокуратури, які є державними. Отже, на них розповсюджується вплив держави, а на державу розповсюджуються такі підходи, як боротьба з корупцією, прозорість та, останнім часом, призначення незалежних наглядових рад. Адвокатура не є державним інститутом, і вона має бути принципово позбавлена інструментів державного впливу на рішення та дії адвокатів. Це пояснюється тим, що адвокатура призначена для захисту прав підзахисних, і першочерговим завданням адвоката є недопущення порушення прав особи з боку держави.

Це ще одна вагома причина, чому до реформи адвокатури не можуть застосовуватися ті самі принципи, які використовували для реформи судів та прокуратури. Власне це і зафіксовано у Дорожній карті.

"Криза адвокатури", якої не існує

Коли професіонали чітко розуміють межу між державою та адвокатурою, для широкого суспільства вона не є очевидною. Саме на цьому намагаються грати автори "тіньових звітів", маніпулюючи настроями людей.

Коли хочеш зруйнувати інституцію, спочатку потрібно переконати всіх, що вона вже зруйнована. Саме за цією логікою роками будувалася риторика про "глибоку кризу", "втрату довіри" і "узурпацію самоврядування". Власне, усе це ви зустрінете у "тіньових звітах". Це ті самі гасла, з яких починалися реформи судів та прокуратури. Чи призвели вони до покращення правового захисту населення, ви самі знаєте.

Коли ці тези спростовують власне адвокати України, автори звіту роблять класичний маніпулятивний маневр: якщо адвокати проти, це означає, що їм є що приховувати. Тому, роблять висновок "реформатори", потрібна рішуча руйнація того, що вже безнадійно зруйновано.

Але нещодавно сталася доволі неприємна для них подія. З'явилася противага "тіньовим звітам" на рівні Єврокомісії. Американська ГО "Армада", що працює з далекого 1978 року (в тому числі останні 15 років в Україні), проаналізувала згаданий "тіньовий звіт" та дійшла висновку, що його автори вводять Єврокомісію в оману. На їхню думку, використовувати "тіньові звіти" для реформування вкрай небезпечно. Наразі адвокатура - єдина інституція, яка продовжує працювати в умовах занепаду правосуддя в Україні, - вкрай небезпечно. Власне звіт американців ви можете знайти за наступним посиланням.

https://www.armadanetwork.org/armada-analytical-report/

На відміну від "тіньовиків", "Армада" не діяла за допомогою революційних гасел, а вдалася до соціології. Цифри виявилися не на користь авторів "кризового" наративу.

Соціологія показала, що 69% громадян довіряють адвокатурі як інституції. 78% з тих, хто мав досвід роботи з адвокатом, задоволені якістю правничої допомоги. Високим є рівень підтримки також з боку професіоналів. 76% суддів та прокурорів оцінюють рівень адвокатів як високий або принаймні задовільний. 69% самих адвокатів відчувають незалежність у своїй роботі. 63% представників системи правосуддя вважають Національну асоціацію адвокатів України (НААУ) сильною та впливовою інституцією.

Це не рекламний буклет — це емпіричні дані. Жодних статистичних ознак делегітимізації, про яку невпинно писали "тіньовики", не зафіксовано. Немає також соціального запиту на демонтаж. Немає вибухового невдоволення. Є інституція, яка функціонує. Можливо, не ідеально, можливо, потребує модернізації, - але не перебуває у стані колапсу.

І саме це — найнеприємніше для архітекторів "перезапуску2. Бо якщо інституція стабільна, якщо довіра до неї порівняно висока, якщо дисциплінарні механізми оцінюються як справедливі, — тоді виникає просте і вкрай незручне питання: а що саме потрібно руйнувати? І чи не перетворюється "криза" на зручну концепцію, без якої неможливо обґрунтувати нову хвилю грантової активності?

Власне, саме на цьому акцентували увагу експерти "Армади" під час численних зустрічей у Брюсселі, що сталися на початку цього року. На їхню думку, реформа — це про вдосконалення. А демонтаж — це про контроль. Соціологія, на жаль для певних людей, потреби в демонтажі не підтверджує.

"Тінь" як бізнес-модель

Найделікатніший, але водночас найточніший сюжет у звіті "Армада" стосується не адвокатури, а середовища, яке її оцінює.

І тут важливо одразу зняти зайву напругу: мова не за злочинність. Йдеться про структуру стимулів. Звіт описує феномен, який можна назвати "грантовою екосистемою": коли одна й та сама група організацій готує "тіньові звіти", цитує одна одну, формує медійний резонанс, подає свої рекомендації як "позицію громадянського суспільства" — і водночас отримує від Єврокомісії фінансування на реформування саме тих сфер, які описує як "глибоко кризові".

"Армада" називає це "структурним конфліктом інтересів". І це дуже точне визначення.

Механіка проста: що драматичніше описано стан інституції, то більше підстав для нового гранту на її "порятунок". Що радикальнішими є висновки, то переконливішою стає заявка на наступний етап фінансування.

"Тіньовий звіт" створює враження системної кризи. Його цитують ті самі структури, цитування формує 2суспільний консенсус", консенсус стає аргументом для реформи, реформа стає підставою для нового звіту. Замкнене коло. Або, як влучно сказав один із доповідачів "Армади", фондування та оцінка злилися в єдину систему — ті, хто оцінюють, одночасно стають бенефіціарами процесу, який вони ж і запускають.

Це не злочин. Це - бізнес-модель. І в межах цієї моделі адвокатура — не суб'єкт, а об'єкт реформування. Вона перетворюється на майданчик для нового циклу "антикризового управління".

Електронне голосування як священна корова

Окремо варто поговорити про цифровізацію. У "тіньових звітах" електронне голосування подається майже як догма — це універсальний ключ до прозорості та остаточного "очищення" професії (цікаво, з якого часу вона оголошена "брудною"?). Ніби достатньо натиснути кнопку — і всі проблеми розчиняться в хмарному сервісі.

І тут "Армада" нагадала за речі, які чомусь випадають із пафосних презентацій.

Україна перебуває в умовах повномасштабної війни. Кібератаки — це реальність, а не гіпотеза. Інфраструктура руйнується, енергосистема працює в режимі напруження. У таких умовах цифровізація перестає бути просто зручною інновацією — вона стає питанням безпеки та довіри. Цифрова вразливість може поставити під сумнів результати виборів. Відсутність резервних офлайн-механізмів може паралізувати процес. А будь-який технічний збій — стати приводом для делегітимізації рішень.

Від себе нагадаю, що навіть до КОВІДу уряд розглядав варіант проведення електронних виборів. Для цього брали бази мобільних операторів та банків, що мають найбільше клієнтів, застосовували таємний алгоритм - і отримували висновок "так, можливо". Але тоді проти електронних виборів піднялися не лише політики та суспільство в Україні. Проти виявилися також ЄС та США. На їхню думку, наразі електронні системи не дозволяють уникнути ризику маніпуляцій та підкупу - а навпаки, підсилюють його. Невдовзі "електронне голосування" провели у Москві, із рішучою перемогою чинної влади, - і стало зрозумілим, про що казали експерти зі Штатів та Європи. "Електронне голосування" виявилося цілком маніпулятивним інструментом, що дає передбачуваний результат на користь тих, хто контролює процес. Як це не дивно, старий перевірений механізм особистого таємного голосування поки що лишається найбільш адекватним та прозорим.

У своєму дослідженні 2026 року, "Армада" не заперечує цифровізацію — вона визнає її необхідність як інструменту модернізації. Але наголошує: цифровізація не може бути ідеологією. Вона не повинна підміняти собою самоврядування і не може замінити довіру до процедури. Легітимність не виникає з серверної кімнати. Вона виникає з довіри.

"Попередній відбір" — шлях до контрольованої демократії

Ще одну ідею з "тіньових звітів" "Армада" називає концептуально небезпечною, — це конкурсні фільтри для органів адвокатського самоврядування.

Вона подається як гарантія прозорості та боротьби з "монополіями". Описувана механіка така: спочатку зовнішня комісія "допускає" кандидатів, потім з'їзд або конференція формально голосує за когось із тих, кого вже відібрали. Саме так зараз відбувається призначення членів наглядових рад державних підприємств, яке часто звуть "конкурс".

За довгі роки існування "конкурсів" в Україні вони, нажаль, довели свою неефективність. Так, виключено пряме "кумовство", коли міністр призначав собі заступників із переліку своїх родичів. Натомість виникло Кумовство 2.0, коли через конкурси призначають одних і тих самих людей з переліку "реформаторів" та "експертів", що є зручними для певних груп впливу. І все було б нормально, але останні скандали навколо "Укренерго" та "Енергоатому" показали: ці відібрані через конкурс члени отримують величезні компенсації, проте не запобігають корупції та неефективності.

Отже, формально попередній відбір — це вибори. По суті — затвердження потрібніх людей, які затверджені десь кулуарно. Це те саме кумовство, лише під виглядом прозорих "конкурсів".

У такій моделі самоврядування втрачає зміст. Воно перетворюється на контрольовану демократію з попередньо відредагованим списком учасників.

Що особливо показово, Дорожня карта не містить жодних вимог щодо зовнішніх конкурсних комісій. Вона не передбачає фільтрів і не нав'язує моделі з попереднім допуском кандидатів. Ця ідея є виключним креативом авторів "тіньових звітів". А між "вдосконаленням процедур" та "інституційним редизайном" — дистанція значно більша, ніж здається.

Тобто, йдеться не про виконання європейських зобов'язань. Йдеться про спробу змінити ефективну архітектуру управління на ту, яка є зручною для певних "реформаторів".

Еволюція замість революції

Найважливіша теза "Армади" звучить без пафосу, але дуже чітко: реформа потрібна. Ніхто не заперечує необхідності вдосконалення і ніхто не пропонує залишити все як є. Питання лише в способі.

На думку американських експертів, зміни мають бути еволюційними, а не революційними. Є запит на ще більшу прозорість, на розвиток цифрових сервісів, на кращу комунікацію з адвокатами, на зміцнення безоплатної правничої допомоги.

Але немає запиту на ліквідацію чинної моделі. Немає запиту на підпорядкування адвокатури державі, як немає запиту на демонтаж самоврядування як такого.

Тобто, йдеться про вдосконалення інституції, яка функціонує, — а не про порятунок інституції, яка нібито "лежить у руїнах". Еволюція складніша, ніж шариківське "взять все и поделить". Вона не дає гучних заголовків і не забезпечує "героїчного перезавантаження". Професійні інституції виживають не завдяки ефектності — вони виживають завдяки стабільності, системності та поступовості.

Чому саме зараз?

Адвокатура — фактично остання велика правнича інституція, яка зберегла реальне самоврядування. Суди реформували, прокуратуру реформували, антикорупційні органи реформували — гучно, радикально, з міжнародними дорадчими радами і перезавантаженнями.

Результати є вкрай протиречивими. Дискусії тривають. Нові "перезавантаження" - теж.

Адвокатура до сьогодні залишилася інституцією, яку не вдавалося включити в модель керованого реформування. Вона не є органом державної влади, вона не фінансується з бюджету, вона обирає себе сама. Саме це завжди викликало найбільше роздратування у тих, хто звик реформувати через контроль.

Тому адвокатура знову опинилася під знайомим гаслом: "це вимога ЄС". Гасло зручне, і після 2014 року воно працювало безвідмовно (як і інше легендарне гасло "це вимога МВФ", під яке вже багато років уряд підвищує тарифи, запроваджує нові податки та витрачає мільярди на великі будівництва).

Проблема "тіньовиків" в тому, що цього разу на перепоні стоять саме уряд та Єврокомісія. Дорожня карта реформування адвокатури виявилася значно стриманішою, ніж її "тіньові" інтерпретації. У ній ЄС та уряд пишуть про вдосконалення, а не про демонтування.

На додаток, з'явився аналітичний звіт "Армади", який оперує не гаслами — він оперує цифрами, соціологією та принципами інституційної незалежності. Дискусія раптом розвернулася в площину фактів. А факти — річ уперта.

Реакція "тіньовиків"

Схоже, що після брюссельської презентації звіту "Армади" хтось у Києві натиснув кнопку "антикризовий режим". В окремих редакціях замість журналістики увімкнувся сервіс термінового інформаційного напалму. У інший спосіб важко пояснити, чому одразу після розмови про ризики зовнішнього впливу на українську адвокатуру на шпальтах з’являється тривожний серіал під назвою "в НАБУ готують атаки на адвокатів — джерела".

Коли є документ, який варто обговорювати по суті — бо це стандарти, гарантії незалежності, інституційна роль НААУ, — то логіка проста: або дискутувати аргументами, або терміново змінювати тему та переходити на особистості. Геть у стилі тих самих авторів "тіньового звіту".

І тут, як за методичкою, в кадр виходить універсальний жанр: "джерела повідомляють". Джерела — завжди без імен, без відповідальності, зате з дивовижною здатністю з’являтися саме тоді, коли потрібно не розібратися, а створити атмосферу: дати сирену, підкинути напругу, зібрати "суспільний запит". І все це без жодного факту, який можна перевірити.

Особливо анекдотично виглядає підміна: замість розмови про те, чому американська організація в Європарламенті презентує звіт про українську адвокатуру і які меседжі там закладені, читачеві продають зовсім інший сюжет — "ось-ось буде наїзд". Це ідеальна технологія відволікання: якщо незручно говорити про стандарти, говори про страх. Якщо незручно відповідати на запитання, створи шум.

Іронія в тому, що в цій драматургії журналістика дедалі частіше виглядає не як незалежний нагляд, а як жанр "репортажу впритул" — настільки близько до силових структур, що бракує тільки шеврона на рукаві. Аргументи — юридичні чи інституційні — не потрібні: достатньо "джерел", які знову і знову зручні, анонімні й незамінні.

Як на це дивитися? Стримано та професійно. Якщо українська адвокатура справді потребує змін, то це має бути дискусія про право і стандарти. А коли замість цього нам продають інформаційне розгойдування на анонімних "зливах", то це вже не про реформу. Це про декорації.

"Тінь" не повинна ставати законом

"Тіньові звіти" самі по собі — не є злом. У своїй початковій ідеї, це інструмент моніторингу, альтернативний погляд, можливість поставити незручні питання.

Але інструмент — це не мандат на дії. Це не автоматичний дозвіл "реформувати" усе, про що ви пишете. "Тіньовий звіт" не є нормативним актом, не є частиною acquis ЄС, не є директивою. Він точно не є "таємною другою частиною" Дорожньої карти.

Він не може підміняти рамковий документ, не може формувати обов'язкову модель самоврядування і не може представляти вузьку мережу організацій як "голос усього громадянського суспільства". Щонайменше тому, що він таким голосом не є.

Коли тінь починає диктувати архітектуру, це вже не контроль влади. Це спроба встановити контроль над інституцією, яка не є державною. Контроль за виконанням реформ — це про підзвітність держави. Контроль над адвокатурою — це про обмеження незалежної професії.

Проте адвокатура не є державним органом і не є частиною виконавчої вертикалі — вона є елементом системи правосуддя з конституційною гарантією незалежності. Тому коли в "тіні" з'являються проєкти зовнішніх фільтрів і квазідержавного нагляду — це вже не про прозорість. Це про зміну природи інституції. Якщо хочете, це майже аналог рейдерства - ганебного явища, з яким ми боремося останні тридцять років.

Звіт "Армади" зробив одну принципову річ: він повернув розмову про реформу адвокатури з площини гасел у площину фактів. І раптом виявилося, що Дорожня карта — це рамка, а не інструкція з ліквідації. Реформа — це модернізація, а не знесення до фундаменту. Адвокатура — це суб'єкт євроінтеграції, а не об'єкт для перерозподілу контролю.

Іронія ситуації в тому, що американський аналітичний центр нагадав українським "євроінтеграторам" базові європейські принципи. Він не скасував реформу і не захистив статус-кво — він лише окреслив межі. А межі — це і є суть права.

Нічого про адвокатуру — без адвокатури.