Редакция Цензор.НЕТ может не разделять позицию авторов. Ответственность за материалы в разделе "Блоги" несут авторы текстов.
Єрмак адвокат і тіні минулого в НААУ
Єрмак очолив комітет у Національній асоціації адвокатів України.
Кожен раз коли ви досі дивуєтесь новинам від НААУ - не забувайте, що цю організацію з 2012 року очолює Лідія Ізовітова, давня соратниця кума Путіна Медведчука.
Аналіз перспектив євроінтеграції через призму «спадщини Портнова» та моделі «Україна як ЗАТ» дає досить тверезу, хоч і жорстку картину. На березень 2026 року ми перебуваємо в точці, де технічний прогрес (прийняття законів) вступає у фазу лобового зіткнення з реальною «мафіозною» прошивкою системи. Ось як виглядає наш шлях до ЄС з урахуванням цих факторів:
1. Портнов як «системна помилка» в коді євроінтеграції Для Брюсселя «персонаж» був не просто фізичною особою, а символом інституційної деградації. Західні партнери (що відображено у звітах Єврокомісії за 2025-2026 роки) чітко ідентифікували «портновські закони» 2012 року як фундамент, на якому тримається закритість української судової влади та адвокатури. Адвокатура як останній бастіон: Станом на лютий 2026 року ЄС прямо вимагає реформи адвокатського самоврядування. Чому? Бо це була «корпорація в корпорації», збудована Портновим, яка дозволяла системі захищати своїх і карати «чужих» адвокатів. Висновок: Поки ця прошивка не змінена, Україна для ЄС - це пацієнт, у якого операція пройшла успішно (закони прийнято), але всередині залишився старий вірус.
2. Україна як ЗАТ: Модель, яку ЄС не може «перетравити» Модель «Закритого акціонерного товариства» є прямою протилежністю європейському принципу Rule of Law (Верховенство права). Суть конфлікту: У ЗАТ рішення приймаються «акціонерами» (олігархами, кураторами) за зачиненими дверима, а суди лише легалізують ці рішення. В ЄС суд - це незалежний арбітр. Статус 2026: Україна зараз проходить через етап «скринінгу» (порівняння законодавства). Проблема не в тому, що у нас немає потрібного закону, а в тому, що в моделі ЗАТ закон - це лише інструмент для маніпуляцій, а не обов'язкова до виконання норма. Брюссель це бачить через відсутність вироків топ-корупціонерам.
3. Наскільки ми далеко? (Реальність 2026-2027) Хоча українська влада декларує мету вступити в ЄС до 2027 року, реальні перспективи виглядають інакше: Принцип "Fundamentals First": ЄС запровадив правило, за яким жоден інший розділ перемовин не буде закритий, поки не буде реального прогресу в судовій реформі. Це «стоп-кран», який тримають європейці. Психологічна дистанція: Вбивство Портнова та арешт Азізова в Німеччині підсвітили «кримінальний шлейф» української еліти. Для європейського виборця (особливо в Німеччині чи Австрії) Україна досі виглядає як «небезпечна зона», де питання вирішуються кулями, а не в судах. Цей іміджевий розрив долати складніше, ніж писати закони.
4. Позитивний сценарій: Очищення через шок Іронічно, але смерть Портнова може прискорити євроінтеграцію, якщо: Вакуум впливу не буде заповнений «новим Портновим» (наприклад, структурами умовного Татарова). Чиновники, які «перелякані» кейсом Портнова, зрозуміють, що єдиний спосіб вижити - це стати частиною прозорої європейської системи, де тебе захищає закон, а не куратор. Резюме: Україна технічно наблизилася до ЄС на 60-70%, але ментально та інституційно (як держава-ЗАТ) ми все ще на відстані світлових років від реального членства. Спадщина «персонажа» - це кайдани, які система намагається зняти, але вони в'їлися в саме м'ясо державного апарату.
Ось як виглядає наш шлях до ЄС з урахуванням цих факторів:
1. Портнов як «системна помилка» в коді євроінтеграції
Для Брюсселя «персонаж» був не просто фізичною особою, а символом інституційної деградації. Західні партнери (що відображено у звітах Єврокомісії за 2025-2026 роки) чітко ідентифікували «портновські закони» 2012 року як фундамент, на якому тримається закритість української судової влади та адвокатури.
Адвокатура як останній бастіон: Станом на лютий 2026 року ЄС прямо вимагає реформи адвокатського самоврядування. Чому? Бо це була «корпорація в корпорації», збудована Портновим, яка дозволяла системі захищати своїх і карати «чужих» адвокатів.
Висновок: Поки ця прошивка не змінена, Україна для ЄС - це пацієнт, у якого операція пройшла успішно (закони прийнято), але всередині залишився старий вірус.
2. Україна як ЗАТ: Модель, яку ЄС не може «перетравити»
Модель «Закритого акціонерного товариства» є прямою протилежністю європейському принципу Rule of Law (Верховенство права).
Суть конфлікту: У ЗАТ рішення приймаються «акціонерами» (олігархами, кураторами) за зачиненими дверима, а суди лише легалізують ці рішення. В ЄС суд - це незалежний арбітр.
Статус 2026: Україна зараз проходить через етап «скринінгу» (порівняння законодавства). Проблема не в тому, що у нас немає потрібного закону, а в тому, що в моделі ЗАТ закон - це лише інструмент для маніпуляцій, а не обов'язкова до виконання норма. Брюссель це бачить через відсутність вироків топ-корупціонерам.
3. Наскільки ми далеко? (Реальність 2026-2027)
Хоча українська влада декларує мету вступити в ЄС до 2027 року, реальні перспективи виглядають інакше:
Принцип "Fundamentals First": ЄС запровадив правило, за яким жоден інший розділ перемовин не буде закритий, поки не буде реального прогресу в судовій реформі. Це «стоп-кран», який тримають європейці.
Психологічна дистанція: Вбивство Портнова та арешт Азізова в Німеччині підсвітили «кримінальний шлейф» української еліти. Для європейського виборця (особливо в Німеччині чи Австрії) Україна досі виглядає як «небезпечна зона», де питання вирішуються кулями, а не в судах. Цей іміджевий розрив долати складніше, ніж писати закони.
4. Позитивний сценарій: Очищення через шок
Іронічно, але смерть Портнова може прискорити євроінтеграцію, якщо:
Вакуум впливу не буде заповнений «новим Портновим» (наприклад, структурами умовного Татарова).
Чиновники, які «перелякані» кейсом Портнова, зрозуміють, що єдиний спосіб вижити - це стати частиною прозорої європейської системи, де тебе захищає закон, а не куратор.
Резюме: Україна технічно наблизилася до ЄС на 60-70%, але ментально та інституційно (як держава-ЗАТ) ми все ще на відстані світлових років від реального членства. Спадщина «персонажа» - це кайдани, які система намагається зняти, але вони в'їлися в саме м'ясо державного апарату.