Протидія інфекційним хворобам – це також національна безпека країни

У нас часто повторюють "Нам потрібна європейська медицина". І щоразу ставлю собі запитання — а що саме люди вкладають у ці слова?
Я багато років працюю в системі охорони здоров’я і можу сказати чесно: європейська медицина — це не ідеальна картинка з рекламного буклета. Так, там є потужна наука, сучасні реанімації, великі бюджети. Але будь-яка система має свою ціну.
У Німеччині, наприклад, середній час очікування прийому вузького спеціаліста може становити тижні й місяці. У Канаді — запис до алерголога, може бути на рік уперед. Це не міф, це реальність, з якою стикаються пацієнти. Так, якщо ти там вмираєш, тебе врятують, швидше за все і на тому все.
Європейська модель значною мірою побудована на страховій системі та економічній ефективності. Медицина там — це галузь, яка має заробляти. Основний ресурс концентрується на високотехнологічній допомозі: інтенсивній терапії, складних операціях. Це важливо й необхідно. Але профілактика, рання діагностика, індивідуальний підхід — не завжди пріоритет, бо на профілактиці система не заробляє.
Але ж суть медицини в чому? Ще древні лікарі писали про профілактику. Профілактику хвороб і важких форм хвороб. Для цього треба вміти вчасно ставити діагнози і не заставляти пацієнтів ходити колами по різним спеціалістам.
А тепер чесно подивимося на нашу медицину.
У нас були й є найсильніші терапевтичні та хірургічні школи. Наші лікарі виконують унікальні операції. Наші інфекціоністи десятиліттями працювали в умовах постійних епідемічних викликів. Ми — країна, яка історично пережила війни, голод, епідемії. Наша система епідеміологічного реагування була створена не випадково — вона формувалася як інструмент національної безпеки.
Інфекційна служба ніколи не може працювати за принципом стовідсоткової заповненості ліжок. Це грубе порушення санітарно-епідеміологічного режиму. Інфекційні стаціонари мають мати резерв — інакше починається внутрішньолікарняне зараження, зростає смертність, виникають перехресні інфекції.
Коли масово закриваються інфекційні відділення лише тому, що вони "не заробляють", — це стратегічна помилка. Інфекційні хвороби не зникають. Вони повертаються. І повертаються неочікувано.
Ми стали свідками двох пандемій в одному столітті — пандемії грипу 2009–2010 років і пандемії COVID-19. Це надзвичайно серйозні глобальні події. І саме пандемія показала, наскільки важливими є сильні епідеміологічні структури, готовність регіонів, наявність головних спеціалістів, системна координація. Коли прийшла пандемія в Україну, ми її зустріли без головного санітарного лікаря, без регіональних санітарних лікарів.
Я пам’ятаю, як раніше щороку регіони звітували про готовність до сезону грипу: наявність медпрепаратів, ліжок, планів реагування. Це тримало систему в тонусі. Зараз такого немає. Пандемія COVID показала, що без продуманої структури реагування країна стає вразливою.
Інфекції сьогодні — це не просто "застуда". Це тригер судинних катастроф, аутоімунних процесів, неврологічних ускладнень. Ми бачимо зростання хронічних станів після тяжких вірусних захворювань. І це ще один аргумент на користь того, що інфекційна служба — ключовий елемент медицини XXI століття.
Європейська медична наука сильна, бо в неї вкладаються величезні кошти. Це факт. Але не можна руйнувати власні медичні школи, власний досвід, власні кадри. Не можна формувати в суспільстві комплекс меншовартості, ніби "там усе ідеально, а в нас нічого немає".
У нас є професіонали. У нас є досвід. У нас є розуміння закономірностей інфекційного процесу. Але системі потрібна підтримка, повага до спеціалістів і стратегічне мислення держави. Протидія інфекційним хворобам - це також національна безпека країни.
Пандемії не будуть останніми. Світ став мобільним, віруси еволюціонують швидше, ніж будь-коли. Біобезпека, епіднагляд, рання діагностика, персоніфікований підхід — це не розкіш, а необхідність. Медицина — це не лише красиві реанімації. Це профілактика, освіта лікарів, збереження медичних шкіл, готовність до викликів.
Здоров’я завжди залишається головним пріоритетом для кожної людини. Коли його немає, усе інше втрачає значення.
Чоловіки: 78р
Україна
Жінки: 73.7-75.2 роки
Чоловіки: 62.6-65.4 роки
-