Три ризики для України через війну на Близькому Сході
Війну Росії проти України ще не завершено, а на Близькому Сході вже вирують події, які вже стали наймасштабнішим регіональним конфліктом цього сторіччя.
Хтось з користувачів соціальних мереж з України розмістив дві світлини: шахеди, що потрапляють в будинки у Дубаї та Харкові в один і той самий день. Й написав, що ще кілька днів тому ніхто й уявити не міг, що шахеди будуть одночасно атакувати ці два міста!
Дійсно, коли ми думаємо про удари про Ірану, ми маємо памʼятати, що мова йде про країну, яка весь цей час залишається найвідданішим союзником Росії, поставляла їй шахеди у першій період війни й допомогла локалізувати їхнє виробництво на російській території. На руках вбитого аятоли Хаменеї – не тільки кров забитих власних співвітчизників, що боролися з його жорстоким режимом. І не тільки кров вбитих у іранських атаках ізраїльтян. Але й кров українців також.
Тому швидка поразка іранського режиму і демонстрація нездатності Росії допомогти черговому своєму союзникові – після краху Башара Асада та Ніколаса Мадуро – якраз в інтересах України. Інша справа – якщо війна затягнеться.
Тут вже буде чимало негативних наслідків.
- Перший вже проглядається у економічній площині: це збільшення цін на нафту. Для американців це нові ціни на пальне – і як наслідок на все – і зменшення купівельної здатності населення. А для Путіна це чергова можливість хоч трошки залатати "дірку" у російському державному бюджеті. Тому президент Росії кровно зацікавлений, щоб ця нова війна була довгою.
- Другий ризик повʼязаний із зброєю, зокрема із системами протиповітряної оборони. Здається, такої масштабної атаки Ірану на країни Перської затоки не очікував ніхто. Так, ці атаки можуть бути повʼязані із бажанням вивести з ладу американські військові обʼєкти в цих державах, але насправді Тегеран атакує і готелі, і цивільні аеродроми. Це теж дуже схоже на російський підхід: якщо я програю цивілізаційне змагання, маю зруйнувати модель успіху і розвитку сусідів. І очевидно, що якщо іранський режим збережеться, хай і послаблений, претендентів на ППО і протиракети буде чимало – і це якраз тоді, коли Росія продовжує свої атаки по Україні.
- Третій ризик – подальше масштабування конфліктів. Багатьом може здаватися, що удар США та Ізраїлю по Ірану ніяк не повʼязаний із російсько-українською війною і відбувся б навіть якщо б цієї війни не було. Але за цими переконаннями – нерозуміння того, наскільки війна Росії проти України позначилася на атмосфері у світі і на готовності і здатності вирішувати конфлікти дипломатичним шляхом. Якщо ми говоримо про тотальне протистояння "двох світів", маємо розуміти, що коли на одній з ділянок фронту такого протистояння ситуація заходить у глухий кут, зʼявляється необхідність зруйнувати баланс у іншому місці. І так – аж до глобальної війни. Або до війни, у якій кількість локальних конфліктів за напругою та наслідками буде наближатися до Третьої Світової.
Вплинути на часові рамки війни з Іраном ми не можемо. Але можемо і маємо робити все можливе, щоб в умовах такого масштабного конфлікту війна Росії проти України не опинилася на периферії політичного інтересу, зацікавленості політиків і медіа. Ми маємо нагадувати про цю війну та її звʼязок з конфліктом на Близькому Сході так, як це зробив, наприклад, федеральний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який підкреслив, що "російська війна проти України не менш несправедлива, ніж злочини іранського режиму, а вторгнення Москви до мирної сусідньої країни так само невиправдане, як і терористична війна, яку Тегеран веде проти Ізраїлю протягом багатьох років".
Ось саме про це всім нам і варто памʼятати і говорити.
Якщо захистити їх нафтогаз, ціни можуть не полетіти у космос.
Якщо ні - точно полетять, і стабільний продавець буде один - росія.
Для Вас відкриття що є громадяни "військовозобов"язані" і "невійськовозобов"язані" ??
Украина для людей
15 августа 2008, 13:26
Виталий Портников
Окружение президента Украины утверждает, что последствия поддержки Виктором Ющенко Михаила Саакашвили главу государства не беспокоят. И в это охотно можно поверить - когда появляется возможность покрасоваться на митинге - пусть и в чужой стране - президенту Украины изменяет чувство реальности.
Кто мог бы подумать, что этот скучный банковский клерк, еще недавно излагавший свои мысли на языке дебета и кредита, влюбится в гогочущие толпы так, что при одном их виде будет терять рассудок и забывать о собственных политических перспективах и собственной стране так, как давно уже женатый и произведший на свет бесчисленное потомство мужчина забывает о подруге жизни и детях при одном только взгляде смазливенькой студентки?
Кто бы мог подумать, что Юлия Тимошенко - мужчина? Что эта элегантная дама, бросающаяся гривнами в население, может проявить выдержку и благоразумие, когда речь идет о принципиальных моментах, связанных с ее собственным будущим и будущим страны, которую она собирается возглавить? Можно представить себе, как ей сейчас хочется на митинг, как ей хочется кричать и размахивать шарфом. Но она смогла наступить на горло собственной песне - а Ющенко поет, что твой Паваротти.
Именно поэтому он будет в своей стране никем, а она будет всем. Единственное, что он может - это загипнотизировать в псевдопатриотическом угаре часть населения, достаточную, чтобы Юлия Тимошенко освободила дорогу Виктору Януковичу. Но, что любопытно - Виктор Янукович тоже молчит. Можно представить себе, как ему хочется забраться на самую высокую башню Кремля и кричать о своей поддержке со всего голоса. Но он смог наступить на горло собственной песне - а Ющенко поет, что твой Каррерас.
Именно поэтому политическая сила, связанная с Януковичем, всегда будет больше восточноукраинской, чем проросссийской, а политическая сила, связанная с Ющенко, всегда будет больше антироссийской, чем проукраинской. В такие минуты и проверяется весь этот настоянный на демагогии патриотизм - и оказывается, что ненависти к России в нем намного больше, чем любви к Украине. И что новое государство они как раз и хотят выстроить на ненависти к стране, за счет которой они хладнокровно обогащались все эти годы, создав «революционную» в прямом и переносном смысле слова газовую схему и сделав всех нас заложниками своих махинаций.
В дни, когда гибнут люди, негоже врать. Человек, обстреливающий собственное население из установок «Град» - преступник. Мы говорили об этом в дни российских ковровых бомбардировок Грозного, так почему же должны врать сегодня? Люди, не желающие замечать этого и видящие только российскую роль в конфликте - никакие не патриоты. Они заурядные мерзавцы, чтобы они о себе не думали - и те, кто на трибуне, и те, кто им рукоплещет. Люди, втягивающие Украину в военный конфликт с соседней страной - конфликт, в котором мы вряд ли выиграем - никакие не профессионалы, а бесстыдная обслуга, холуи, держащиеся за портфели и погоны. И когда читаешь заявления представителей Генштаба, МИДа, Министерства обороны, президентского секретариата - понимаешь, что нет у нас таких ведомств, а есть лишь конъюнктурное желание выслужиться, прикрыть дилетантизм и профессиональное несоответствие преданностью - и ничего, что преданность эта замешана на чужой крови.
И еще один важный момент, который вряд ли понимают власть предержащие. Мы можем сколь угодно долго тешить себя лозунгами, а только никогда не будем воевать с Россией. Именно поэтому - а не по каким-то другим причинам - отступала в глубь страны доблестная и реформированная грузинская армия. Именно поэтому мы можем запросто потерять Крым - и не только Крым.
Так что же делать? Сдаваться? Да нет же. Просто строить мирную Украину, умеющую жить во взаимопонимании с соседями и не пытаться изменить их по собственному разумению. Украину, способную быть посредником, а не сторонником, управляемую профессионалами, а не дилетантами. Украину для людей, а не для теней из нашего непростого прошлого. Тот, кто не хочет и не умеет такую Украину устроить - должен уйти. А если он любит эту страну - уйти немедленно.