Зовнішньополітична істерика Банкової для внутрішньої аудиторії

Останні публічні заяви у виконанні Володимира Зеленського, а саме його абсолютно неадекватні погрози Віктору Орбану застосуванням Збройних Сил України – це вже навіть не політичний скандал і не дипломатичний моветон. Це чиста, неприхована істерика людини, яка шкірою відчуває свій неминучий фінал.

Все це до болю нагадує ту медійну агонію, метушню і нервові судоми, які відбувалися у ЗМІ та владних коридорах перед гучною відставкою Андрія Єрмака. Ті самі пошуки відьом, божевільні заяви і запах страху, який просочувався крізь стіни Офісу Президента. Але зараз масштаб катастрофи інший. Наш хлопчик остаточно пішов у рознос.

Оце сакраментальне "Вийди, розбійник!" тепер ми вже чуємо на міжнародній арені. Не вистачає тільки продовження: "Зараз я Баканову подзвоню! А, трясця, Баканов же цейво… тойво. Тоді Малюку подзвоню! Стоп, я ж Малюка сам і звільнив. Ну Залужному я точно дзвонити не буду, бо знов інтерв’ю дасть про те, як ми його з Єрмаком "душили-душили"".

Коротше, нема кому дзвонити. Трубку вже ніхто не бере.

І тому тепер наш хлопчик погрожує Орбану ЗСУ. Але ЗСУ – це українська слава і гордість, а не твої охоронці, якими можна лякати варто лякати під час зовнішньополітичної розпальцівки.

Те, що зараз відбувається на зовнішньополітичному треку – сором національного масштабу. Так, Орбан – стовідсотковий агент Кремля, який працює проти України. Це не потребує доведення. Але те, що у відповідь робить "найвеличніший" - це не протидія ворогу, а навпаки. Про це йому прямим текстом кричить уже угорська опозиція: припиніть, ви даєте Орбану козирі! Але ні, наш потужник власноруч нищить останні надії на прийом України в ЄС і показує державу як непередбачуваного гопника в очах партнерів.

Варто було б повчитися – якби хотіли і могли, коректній, але твердій, але національно-центричній позиції іспанського прем’єра Педро Санчеса. Поки наш "лідер" розкидається погрозами, Санчес чітко формулює захист державних засад власної країни, а не власного его. Але для цього треба бути державником, а не актором погорілого театру.

І найгірше, що ця неадекватність заразна. Це якийсь вірус, який стрімко передається всьому його оточенню. Хлопці, ви що, виступів "щирого українця" Небензі в ООН передивилися? Звідки ця тяга до бидло-дипломатії?

Бачу, як начебто притомний і досвідчений кадровий дипломат Олександр Щерба раптом починає публічно "стартувати" на Іран у соцмережах. Щоб що? Так, влада Ірану – наш ворог, вони постачають "Шахеди", які вбивають наших людей. Але завдання посла (особливо у такій специфічній країні, як ПАР, де зараз перебуває Щерба) - це плести кулуарні антиросійські мережі, переконувати еліти Глобального Півдня, діяти тонко і прагматично. А не влаштовувати істеричні демарші у Твіттері. Що дає ця публічна лайка кадрового дипломата? Єдине, що це дає — показує всьому Глобальному Півдню неадекватність і непередбачуваність. І хто-хто, а пан Щерба це прекрасно розуміє.

Тоді навіщо він влаштовує це шапіто? Відповідь проста: споживач усієї цієї дипломатичного дебошу – виключно внутрішня українська аудиторія.

Зеко-манда пішла по заїжджених технологічних лекалах Путіна: "Ми в кільці ворогів! Усі навколо нас ненавидять! Але зараз я їм усім покажу! Іди сюди, Орбан, зараз отримаєш! Де там аятолла? І його буду бити!".

Дуже схоже, що Зеленський відчуває фінал. Західні партнери прогинають під підписання мирної угоди і, головне – під вибори. На які йти ох як не хочеться. "Найвеличніший" розуміє одну просту і страшну для нього річ: як тільки трон захитається, його власні соратники здадуть його, як склотару. Рівно так само, як колись здавали Януковича його вірні "регіонали". Усі ці пристосуванці першими побіжать давати покази.

Єдине спасіння від тюрми – це переобрання. Нирнути у кип’яток - і винирнути ще красивішим, ніж до. Збереження влади - це його імунітет. Але складно і страшно. Бо, так, Вово, українці пам’ятають: ти - не рятівник нації від руських, а "домовлятор", який би з радістю ліг під Путіна ще у 2019 році, але "погані" патріоти не дали.

Ми нічого не забули. Ми пам'ятаємо розведення військ у Золотому і оце "я не лох". Ми пам'ятаємо "надо просто перестать стрелять" і "какая разница", кримінальні справи та покарання тих командирів, які наважувалися стріляти у відповідь на Донбасі. Ми ніколи не забудемо розмінований Чонгар та відкритий та зданий південь. Ми пам'ятаємо СБУ, нашпиговану зрадниками і російськими кротами під керівництвом твого друга Баканова. Ми пам'ятаємо зрадників у твоєму найближчому оточенні. Злитий "Вагнер-гейт", посаджений Червінський. "Травневі шашлики на дєнь Пабєди", коли західні розвідки вже кричали про неминучий напад. Згорнуті вітчизняні ракетні програми. Ігнорування власної розвідки та повністю провалена, а скоріше — навмисно просаботована підготовка до вторгнення на рівні Головнокомандувача.

Відсутність прямої та чесної відповіді Офісу Президента на депутатський запит Гео Лероса щодо того, хто ж дав наказ розмінувати українські території перед вторгненням – найкраща ілюстрація вашої кругової поруки. ОП замість правди випльовує жалюгідні бюрократичні відписки з цитуванням Конституції. Бо сказати правду сьогодні – отримати статтю про державну зраду і вирок завтра.

А головний міф, на якому тримається вся ця зелена секта — "Бонєвтік!". Скільки разів нам впихали це в голови? Але правда інша. Не втік, бо НЕ ДАЛИ втекти!

Як відверто розповів генерал-майор Сергій Кривонос, один із творців українських ССО, в перші години повномасштабного вторгнення в аеропорту "Жуляни" стояли ТРИ повністю заправлені літаки, які чекали на "найвеличнішого". І саме за наказом військового командування, щоб унеможливити вибух пального і захистити оборону аеропорту, паливо з цих президентських бортів було злито, а самі літаки загнано в ангари. Військові відрізали йому шлях до евакуації. Українська армія своїм героїзмом змусила його залишитися і грати роль президента, поки справжні патріоти вмирали за свою землю.

Як сказав той же генерал Кривонос: "Ми вистояли завдяки українському народу. Політичне керівництво виявилось повними імпотентами. Владі я слова "дякую" не скажу, бо з часом вони стоятимуть перед судом і відповідатимуть, на чию користь вони працювали".

І цей час стрімко наближається. Тому всі ці істеричні випади проти Орбана, всі ці погрози ЗСУ – це агонія Зеленського. Фінал цієї вистави вже близько, графіня ізменівшимся ліцом бєжит пруду. Головне, щоб по дорозі її перехопило українське правосуддя. Єдиний рятівний варіант для "найвеличнішого" - повернутися до "Кварталу" і уїхати на гастролі за межі країни. Назавжди. Як показав епізод у тій же Угорщині з інкасаторами – грошей має вистачати.