Володимир Кудрицький: «Суспільство має отримати від СБУ відповідь: Міндічгейт — це була корупція чи також державна зрада?»

Очільник НЕК «Укренерго» у 2020–2024 роках Володимир Кудрицький у новому випуску відеопроєкту «Сила вибору» розповів, чому досі не реалізований обіцяний «президентський гігават» і як перекрити дефіцит в енергосистемі. 5 лютого у розмові з головою правління Громадянської мережі ОПОРА Ольгою Айвазовською він пояснив, як змінилася тактика російських обстрілів, наскільки ефективно працює захист підстанцій, як відбувалася підготовка до зими і які конкретні кроки можуть виправити катастрофічну ситуацію в енергетиці. 

^{*Ця розмова відбулась на початку лютого 2026 року}

В останні тижні Ви дуже активно комунікуєте тему енергетики. Причиною є велика кількість запитів від медіа чи бажання поширити свою експертизу в галузі, яка виглядає сильно зруйнованою?

Запитів дійсно багато. Їх побільшало в рази, особливо за останні три тижні. Якщо я можу запропонувати щось прагматичне, раціональне і корисне, через медіа донести це до широкого загалу і так принести користь, то, звичайно, намагаюся це робити. Можливо, ці ідеї навіть з'являться у спеціальних, дуже важливих Telegram-каналах, читаючи які, наші керманичі можуть подумати: «Непогана ідея, давайте спробуємо це зробити».

Як на мене, корисно давати людям більш-менш зважену, об'єктивну картинку того, що відбувається. Чи дійсно Житомир повністю енергонезалежний, а Київ погано підготувався? Чи дійсно у нас є гігавати розподіленої генерації, про які нам розповідали ще восени?

Зараз для нас як країни критично важливо знайти раціональний шлях підготовки до наступної зими. Бо цю зиму ми, на жаль, уже «профукали» з погляду підготовки. Системні рішення можуть бути відчутними тільки за рік, але готуватися треба вже. 

Щоб потім не заламувати руки і не думати розгублено, як же нам бути, коли росіяни знову розбили ті самі 15 радянських електростанцій, які забезпечують 80%+ електроенергії в країні, потрібно щось робити. Я пропоную певні практичні кроки, якими можна було б покращити ситуацію принаймні на наступний рік.

Президент Володимир Зеленський або міністр енергетики запрошували вас до комунікації? 

Ні, Президент не запрошував мене до комунікації, але він дуже часто, наскільки я знаю, моніторить медіапростір. Мені б хотілося, щоб під час цього моніторингу йому на очі потрапляли не ідеї купити болгарські реактори російського виробництва, а скоріше ідеї децентралізувати генерацію і створити в державі умови для того, щоб приватний бізнес швидше розгортав розподілену генерацію, яка набагато стійкіша до атак, ніж величезні радянські станції, які неможливо захистити від ракет і шахедів.

Цілеспрямоване нищення енергетичної системи України Російською Федерацією потребує розгляду Міжнародним кримінальним судом? 

Я водив прокурора МКС Каріма Хана по території підстанції, показував прильоти. Ми подавали певні матеріали до Міжнародного кримінального суду, щоб вони змогли висунути обвинувачення.

Як Росія змінила тактику обстрілів енергетики з 2022 року?

Я думаю, що у 2022 році, коли тільки почалося вторгнення, пошкодження енергооб'єктів були для росіян скоріше супутніми, похідними наслідками бойових дій, які точилися на тодішній лінії зіткнення. Ми не бачили цілеспрямованого бажання знищити українську енергосистему аж до вересня 2022 року. Це був етап їхнього наступу.

Потім була деокупація Київської, Чернігівської, Сумської областей, Харківська операція, після якої почалася масована ракетно-дронова кампанія проти української енергосистеми. На тому етапі метою для них було не деморалізувати нас, щоб ми вимагали від політичного керівництва капітуляції, — вони хотіли повністю погасити нашу енергосистему на тривалий час — на місяць під час зими. Заморозити воду і теплоносій у трубах багатоповерхових житлових будинків, створити загальноукраїнський Алчевськ. (У січні 2006 року місто Алчевськ під час сильних морозів повністю залишилося без централізованого опалення, що призвело до катастрофічних наслідків — ред.).

Без електроенергії не може працювати економіка. Будь-яка країна без електропостачання в нинішньому світі переноситься в ХVІІІ–ХІХ століття. Їхні пропагандони, до речі, саме так і формулювали мету. Вони казали: «Ми вбомбимо Україну в XVII століття». Це була їхня мета.

Якби вони змогли паралізувати тил, то він не міг би підтримувати фронт. Не працювала б логістика, не було б належного матеріального забезпечення Сил Оборони. Вся тилова економіка, тилова організація була б паралізована, і в такій ситуації не можна було б вести тривалі й ефективні бойові дії — такі, як ведуть наші Сили Оборони.

Тоді цей план зірвався. Вони не розрахували сил, використали свій ракетний і дроновий запас, атакуючи об'єкти енергосистеми. Це близько 80 магістральних підстанцій «Укренерго», які формують каркас енергосистеми, і 15–20 великих електростанцій різної власності: ДТЕКу, київські й харківські ТЕЦ, дві вугільні електростанції ДК «Центренерго», каскад гідроелектростанцій по Дніпру державної «Укргідроенерго». Атомних станцій вони безпосередньо не атакували, а намагалися відрізати їх від енергосистеми, щоб вони не могли видавати свою потужність у мережу.

У листопаді 2022 року росіянам вдалося досягнути своєї мети — національного блекауту в Україні. Після масованого ракетного обстрілу енергосистема погасла, але ми за 13 годин відновили її роботу. З того часу в них почали закінчуватись ракети, до нас почало надходити західне ППО. Інтенсивність їхніх атак зменшувалася, ефективність нашої протиповітряної оборони зростала, енергетики адаптувалися до тактики обстрілів і навчилися тримати енергосистему в балансі. Відтоді жодного такого випадку не відбувалося.

Використавши весь свій ракетний запас на цивільні об'єкти — бо вони думали, що за один-два обстріли нас покладуть, але не змогли зробити цього за декілька місяців бомбардувань — росіяни в 2023 році масованих атак на енергосистему не здійснювали. Відновилися атаки в березні 2024 року, коли росіяни спершу масовано атакували Кривий Ріг — як пам'ятаєте, там теж було практично погашене місто, а потім великі електростанції знову по колу.

У липні 2024 року під час спеки у нас дуже зросло споживання на тлі того, що росіяни побили багато електростанцій, робота яких покривала це споживання, і в нас був дефіцит.

Зиму 2024–2025 років ми пройшли більш-менш нормально. Хоча обстріли й були, їх інтенсивність ще не була такою високою, як зараз. Були введені обмеження споживання для промисловості, але побутові споживачі здебільшого не відчували обмежень.

Як Росія масштабувала удари по енергетиці?

У 2025 році росіяни різко наростили виробництво шахедів. Зробили ставку на шахеди, бо вони можуть виробляти обмежену кількість ракет. Видно, їм складно масштабувати виробництво балістики і крилатих ракет, а от виробництво шахедів масштабували. Якщо за зиму 2022–2023 років в нашу енергосистему вилетіло 400 шахедів, то зараз 400 шахедів по енергооб'єктах вилітає за ніч. Це масштабування не в рази, а в десятки разів.

Шахедами росіяни намагаються вразити сенситивні елементи енергооб'єктів, які розміщені просто неба, трансформатори. Від цього виникає полеміка про потребу захисту трансформаторів: ідеться про захист енергооб’єктів не від ракет, а захист саме від масової дешевої зброї, якою є шахед.

Що саме намагаються розбити росіяни в українській енергетиці?

Трансформатор як серце енергооб'єкта понижує напругу з дуже високої до низької й дозволяє розподіляти електроенергію в мережах населених пунктів чи області. «Укренерго» почало захищати свої трансформатори величезними бетонними спорудами наприкінці літа 2023 року. Частину трансформаторів електростанцій і обленерго, особливо прифронтових, почали захищати в кінці 2024 року, а більшість — у кінці 2025-го. У кінці жовтня 2025 року, в розпал обстрілів, з’ясувалося, що ми вирішили незламно і потужно захистити 130 трансформаторів від шахедів. Розгортання такого захисту займе рік, тобто він нам допоможе вже наступної зими, не цієї.

Чому в останній місяць масовано били саме по Києву?

Зараз росіяни розуміють, що всю енергосистему не погасять, тому концентрують свої удари на окремих регіонах. Почали з обстрілів Чернігова у вересні. Там намагалися розбити не тільки підстанцію «Укренерго», а й менші, розподільчі: місцеву ТЕЦ, підстанцію обленерго — щоб килимовим бомбардуванням розбити всі енергооб'єкти в області, які можуть теоретично заживити споживачів. Потім була Одеса — такий самий принцип. Зараз Київ.

Під час морозів будь-яке велике місто, яке споживає в рази більше електроенергії, ніж усередині міста виробляється, є вразливим до атак. І зараз ми переживаємо концентрацію зусиль ворога саме на Києві. Якщо раніше летіло 80 ракет і 40 шахедів за ніч по всій Україні — вони намагалися, одночасно атакуючи різні точки в енергосистемі, просто її погасити — зараз усі 50 ракет і 300–400 шахедів летять на Київ.

Завдяки цій концентрації вони, звичайно, проривають протиповітряну оборону і вражають енергооб'єкти, які безпосередньо живлять Київ, зокрема забезпечують теплопостачання. Це три київські теплоелектроцентралі, які виробляють електрику і тепло з газу: ТЕЦ-5, ТЕЦ-6 і Дарницька ТЕЦ. Трипільська ТЕЦ розташована у цьому ж регіоні, але безпосередньо живлять міські потреби саме вони.

Як врятувати енергосистему? Що реально захистити від російських ударів, а що — ні?

Захистити можна транспортну мережу, трансформатори, які є стрижневим, найбільш вартісним і складним видом обладнання для мережі транспортування і на магістральному рівні — для «Укренерго», і на рівні розподільчому — для обленерго.

Так само електростанції видають електроенергію зі своїх енергоблоків у мережу через трансформатори. Їх треба захищати на електростанціях, на підстанціях. Вибрати найбільш пріоритетні й захищати. Це абсолютно реально. Деякі укриття «Укренерго» витримували десятки прямих ударів шахедів, а деякі — навіть прямі удари ракет. І обладнання всередині було збережене.

Захист енергооб’єктів від ракет — це міф?

Не можна захистити від ракет і трансформатори, і машинні зали електростанцій. Однак ракет не так багато, щоб розвалити нам усю енергосистему. Ми знаємо, що в останніх атаках росіяни застосовували ракети випуску 2026 року. Все, що випускає їхній військово-промисловий комплекс, вони одразу кидають на атаки по Києву, інших містах.

Частину ракет збиває ППО. Умовно кажучи, для того, щоб одна ракета долетіла і вразила якийсь енергооб'єкт, треба випустити 5–7. Ракети — це не масова зброя в масштабах енергосистеми, а масовими є шахеди. Тому захист трансформаторів від шахедів має бути.

Атакувати шахедами машинні зали не дуже ефективно, тому що це досить великі споруди, всередині яких стоїть обладнання, яке виробляє електроенергію. Наскільки я знаю, росіяни цього масово і не роблять. Тому в принципі не треба намагатися захиститися від ракет. Щодо тих ракет, які прорвуть нашу протиповітряну оборону і досягнуть цілі, — просто треба бути готовими швидко усувати пошкодження, які вони спричиняють. 

Що допоможе диверсифікувати електропостачання у такій розгалуженій системі?

Ключове, що треба зробити, крім захисту, — це децентралізувати виробництво. У нас мережа транспортування багатоешелонована, тобто є магістральна напруга у 750 000 В і 330 000 В, яку забезпечують потужні лінії електропередач і величезні підстанції, а є підстанції й лінії нижчого класу напруги: 110 000 В, 35 000 В, 10 000 В. Врешті, 400 В — те, що доходить до кожної оселі. Ця багатоешелонована мережа досить розгалужена. Перебудувати її технічно неможливо, та й немає великої потреби. 

Той факт, що ми як країна залежимо від 15–17 великих електростанцій, які виробляють майже всю електрику, — це небезпечно. Зараз же проблема не через те, що ми не можемо щось кудись доставити у мережі, а через те, що виробництво у нас 11 000 МВт, як сказав нещодавно Президент, а споживання — 18 000. Тобто нам не вистачає виробничих потужностей. Не вистачає, бо виробничі потужності, сконцентровані на великих радянських електростанціях, знищені або пошкоджені.

Відповідно, замість однієї великої електростанції потужністю 1000 МВт нам потрібно мати 1000 електростанцій потужністю 1 МВт. Стріляти по них ракетами й навіть шахедами буде дуже складно, неефективно і дорого. Таку мережу електростанцій погасити, розбити, пошкодити так, щоб енергосистемі було боляче, значно складніше, ніж атакувати ці 15 нещасних об'єктів, які вже 4 роки перебувають під постійним бомбардуванням.

Чи бачите ви перспективу залучення інвестицій західних партнерів, бізнесів для створення спільних виробництв обладнання? Як ставляться до цього українські підприємці?

Енергетичний сектор, враховуючи дефіцит електроенергії в Україні, — це, напевно, найбільш перспективна з погляду інвестування галузь уже сьогодні.

Чи вигідна децентралізована генерація?

Розгляньмо як приклад поршневі двигуни, які розміщуються в контейнерах завдовжки 12 метрів. Їх приєднують до мереж нижчого класу напруги, здебільшого 10 кВ, і газопроводів середнього тиску, які також дуже розгалужені по Україні. В Україні можна розмістити тисячі таких контейнерів. Кожен контейнер — 2,3–2,5 МВт, це 2–3 села.

Вони ефективні у споживанні газу. Якщо київські ТЕЦ-5 чи ТЕЦ-6, які є найефективнішими теплоелектростанціями в Україні разом із Харківською ТЕЦ, споживають 500 кубометрів газу, щоб виробити 1 МВт-год електроенергії, то газопоршнева установка споживатиме 240–250 кубометрів.

Історії про те, що нам треба стільки газу, що ми всі помремо від дефіциту, не відповідають дійсності. Навіть якщо ми розгорнемо таких газопоршневих установок до 2000–3000 МВт потужності, вони все одно не будуть споживати аж так багато газу, щоб ми не змогли його імпортувати, наприклад з Європи. Бізнес дуже активно інвестує в розгортання такої генерації з кінця 2024 року.

В якому стані виконання проєкту «Президентський гігават»?

Програма «Президентський гігават» — це був певний заклик. Держава хотіла б мати додатковий гігават потужності від газових станцій. У реальності ж для того, щоб приватний сектор почав цим займатися, слід було створити певні умови: провести дерегуляцію, прибрати зайві погодження, зайві папірці для приєднання до мереж, отримання ліцензії виробника електроенергії, для роботи на ринку електроенергії.

Сьогодні окупність таких станцій становить усього-на-всього до 3 років, тобто інвестувати в них можна. Гроші в Україні є, гроші також є поза Україною. Міжнародні фінансові організації готові фінансувати такі проєкти.

Проблема в тому, що від держави ми часто чули суперечливі меседжі. То ми хочемо побудувати «президентський гігават» і проголосили це в Берліні, то ми кажемо, що цей гігават будуватиме не приватний сектор, а 5 державних компаній: «Нафтогаз», «Укрнафта», «Укрзалізниця», Енергетична компанія України й Оператор ГТС України. Приватний сектор подумав: «Якщо це будуватимуть державні компанії, напевно, нас туди не пустять. Ми почекаємо поки з інвестиціями».

Потім держава сказала: «Давайте будемо добудовувати два енергоблоки Хмельницької атомної станції. Є прекрасні болгарські реактори, ми їх зараз купимо». Бігали з цим законом, протискали його через парламент пів року. Депутати пручалися, але все-таки його проголосували. 

Слава Богу, ми не купили тих реакторів, але погляньмо на це очима раціонального інвестора, особливо закордонного. Ви бачите, що держава збирається будувати два атомні блоки, потім бачите, що збирається силами державних компаній збудувати децентралізовану генерацію. Що ви робите? Нічого. Ви боїтеся втратити гроші, потрапити в залежність від якогось умовного Івана Івановича, Германа Валерійовича, Ростислава Ігорьовича чи ще якогось прекрасного чоловіка.

Ми втратили 1,5–2 роки, які в нас були, щоб розгорнути децентралізовану генерацію силами приватного сектору. Це відбувається зараз. Цієї зими у нас є кількасот МВт додаткової децентралізованої генерації, але ж і дефіцит у 7000 МВт. Якби ми мали 2000–3000 МВт таких потужностей, то в нас було б на 1–2 черги менше відключень.

Якщо через блекаути бізнес не може нормально працювати і сплачувати податки, то зменшуються надходження в держбюджет. Чи став бізнес енергетично більш незалежним? Чи дає він приклади самозарадності, які можна масштабувати?

Бізнес справді займається власною енергонезалежністю. Дуже багато індустріальних підприємств, які не можуть заживити себе з генераторів, бо споживають понад 1 МВт, будують електростанції для власних потреб. Вони розраховують на себе, розуміючи, що електроенергія з мережі не завжди може бути доступна.

Модель роботи полягає в тому, що коли електроенергія в мережі є, ти зі своєї електростанції можеш виробляти й продавати її або просто забезпечувати свої потреби і не купувати її на ринку — залежно від того, як тобі вигідніше. Коли ж фізично мережа недоступна, розбиті якісь підстанції чи по країні тривають відключення, ти можеш імпортувати електроенергію. Для підприємств існує механізм електроенергетичних бронювань. Також може бути своя газопоршнева установка, сонячна електростанція чи інша електроустановка або їх комплекс, які покривають власне споживання.

Бізнес цим активно займається. Це багатьох рятує, але далеко не всі індустріальні підприємства забезпечили власні потреби своєю генерацією. Це окремі випадки, хоча їх уже досить багато. Думаю, цей процес триватиме кілька років, адже це не так просто й швидко. Зрештою, це достатньо великі гроші, які не в кожного є.

Яка основна мета ударів росіян по українській енергетичній системі — економічна чи політична?

Я думаю, що на цьому етапі мета росіян полягає не в скороченні податкової бази для українського бюджету. Хоча, безумовно, це для них додатковий ефект від ударів. Я вважаю, що основна мета зараз — змусити нас просити про капітуляцію. Тиснути на політичне керівництво, щоб погодитися, наприклад, віддати Донбас.

Це відбувається на фоні величезних проблем у самій Росії. З того, що ми можемо побачити навіть із публічних, офіційних джерел, — у них закінчуються гроші на війну. Не на населення Удмуртського краю, яке вони рекрутують, чи шахтарські міста, які вимирають, а саме на війну.

Ставка на килимові бомбардування Києва — це спосіб виторгувати супервигідні для Росії позиції на кшталт здачі укріпрайонів на Донбасі, які вони за кілька років могли б використати для наступного етапу атаки на нашу країну.

У нинішньому контексті комунікація з суспільством виявилася недостатньою, часом — контроверсійною. В таких обставинах знижується рівень довіри до органів влади, і через брак розуміння того, як працює енергосистема, а відтак — обмежені можливості для особистого планування, люди ризикують ставати жертвами ворожих ІПСО. Як би ви порадили говорити з суспільством про проблеми в енергетиці?

Нам треба заново вибудувати комунікацію. Із суспільством потрібно говорити як із дорослими. Не можна дивуватися низькій довірі до державної комунікації, якщо держава постійно бреше. А держава бреше не тому, що має якийсь злий план здати Україну, а тому, що з якогось моменту чомусь почала вважати, що коли ти повідомляєш погані новини, то рейтинг падає, тому треба говорити тільки хороше. Тільки про перемоги, тільки про те, що завтра все запрацює, що якщо не буде обстрілів, ми пройдемо зиму. Пам'ятаєте, нам розповідали, що на атомних станціях відключень немає, а є зауваження до роботи обладнання?

Люди ж відчувають, що немає тих 2000 МВт децентралізованої генерації, які Міністерство енергетики ще у вересні нарахувало в українській енергосистемі. Якби вони були, в нас не було б таких жорстких відключень світла і таких тяжких наслідків після атак.

Чому нам не говорять правду про ситуацію в енергосистемі?

Є дуже велика проблема тяжіння до хороших новин. Влада хоче комунікувати суспільству гарні новини і, як наслідок, не хоче чути поганих новин від тих організацій, які відповідають за війну, енергетику й інші критичні сфери.

Ми знаємо про брехню в доповідях — це велика вада процесів, пов'язаних із війною. А необ'єктивна інформація породжує завищені очікування і неадекватні команди. В енергетиці абсолютно те саме — заколисування, заспокоєння. Тільки пройшли обстріли — одразу всі розслабилися.

Чому ми втратили 2023–2024 роки? Тому що всі повірили в себе, думаючи, напевно: «Якщо перестали стріляти, то, може і не будуть? Давайте сфокусуємося на чомусь іншому». Насправді і на державному рівні, і на побутовому ми повинні виходити з того, що ніяких ефективних переговорів немає і ніякого енергетичного перемир’я не буде.

Якщо воно буде — прекрасно. Нас не будуть обстрілювати, будемо відновлюватися швидше, буде менше черг відключень, буде простіша ситуація. Та мусимо бути готові до того, що ці обстріли можуть повторитися в будь-який момент. Їх може не бути рік, як у 2023 році, а в лютому 2024-го їх відновили. Тому все одно готуватися треба так, ніби вони є.

Суспільству потрібно сказати: «Ось що хоче зробити ворог. Вони спеціально позбавляють теплопостачання Троєщину. Тому нам треба зробити так, щоб Троєщина не залежала тільки від ТЕЦ-6. Вона може залежати від роботи ТЕЦ-6 і 20 інших менших об'єктів, які ми розгалужено побудуємо». Має бути комунікація з більш-менш зрозумілим планом: нам потрібно стільки-то тепла, стільки-то електроенергії для того, щоб трьохсоттисячний житловий масив Троєщина в Києві не відчував тих наслідків атак, які відчуває сьогодні, і ніхто не розказував нам про вигрібні ями, наприклад.

Треба, звичайно, пояснити, яким є план ворога і в чому полягає наша стратегія — хоча би в загальних рисах. Тому що мені, приміром, як громадянину від влади такого меседжу не вистачає. Я впевнений, що не тільки мені. 

У чому полягає наша стратегія? Не просто ж вічно тримати фронт, який повільно просувається на захід? Потрібно розповісти суспільству, чого ми намагаємося досягти: виснажити Росію економічно чи збільшити втрати Росії до 50 тисяч людей на місяць і так виснажити їх людський ресурс? Яким чином ми свою найсенситивнішу сферу, якою є енергетика, зробимо стійкішою до їхніх атак? Чи буде в нас своя балістика і коли? Але не треба розповідати про 3000 ракет, які до кінця 2025 року полетять на Москву і в Москві буде блекаут. 

Потрібні повідомлення, які не призведуть до завищених очікувань, але які би показали, що в нас тверезий, раціональний, реалістичний план. Навіть якщо ситуація поганенька, треба посидіти без світла 15 годин за температури в помешканнях 12–14 градусів — якщо я знаю, чому так і що робиться для того, щоб наступного разу було 18 градусів, то можна все легше сприйняти, є якесь світло в кінці тунелю.

Якою є ситуація з енергозахистом у столиці, Харкові, Одесі? Де підготовчі заходи спрацювали добре, адже прозвучало дуже багато гострої критики, зокрема у бік влади Києва?

Не хотілося би переводити питання підготовки Києва чи інших міст до зими винятково в політичну площину. Слід розуміти причини, наслідки і впливи, щоб вийти на реальну оцінку ефективності управління.

У нас у країні немає жодного міста, яке було б енергонезалежним принаймні настільки, щоб гарантувати живлення потреб власної критичної інфраструктури, не кажучи про споживання міста в цілому.

Немає сенсу порівнювати Київ, Харків, Житомир, Вінницю, Одесу, Запоріжжя. Всі ці порівняння недоречні, тому що підготовка на 3,5%, чи на 7,3%, чи на 6,4% з погляду споживача — ні про що. У жодному з цих міст поки що немає достатньо власних генеруючих потужностей, які б дозволили не остерігатися шахедних і ракетних атак на інфраструктуру.

При цьому міста відрізняються стартовими позиціями. В Одесі ніколи історично не було своєї генерації. Одеська ТЕЦ давно не виробляє суттєвих обсягів електроенергії. У Києва є власна потужна генерація, але споживання — 2000 МВт. Це найбільший споживач в Україні на сьогодні, і наявної генерації недостатньо. Вона сконцентрована, як ми знаємо, в трьох точках, які ворог постійно атакує. Децентралізації генерації тут теж не відбулося. 

Харків постійно усі 5 років під атаками. Через близькість до лінії зіткнення, до кордону там питанню децентралізації генерації приділяли більше уваги, ніж у Києві, який більшість часу жив життям тилового міста. Харків дійсно приділяв більше уваги автономним джерелам живлення, але нещодавно відбулася атака, і більш як 80% міста й області лишилися без електроенергії. 

Навіть ті міста, які краще підготувалися, все одно ще не розгорнули достатньо децентралізованої генерації. Тому немає сенсу робити політичні оцінки, особливо центральній владі.

Якщо ми подивимося на національний рівень і відштовхнемося від озвучених офіційними посадовими особами цифр — Президент заявив, що у нас дефіцит 7000 МВт, а виконувач обов'язків міністра енергетики пан Некрасов сказав, що реально в енергосистемі працює близько 600 МВт нової газової генерації, — то як ми оцінимо підготовку центральної влади? 600 МВт з 7000 дефіциту — це менш як 10% за два з половиною роки. То, може, не треба тикати пальцем одне на одного, а сісти й подумати, як ми ці 7% успіху перетворимо на 25 чи 40%?

Якщо думати на майбутнє, чому з сімейного бюджету краще першочергово витрачати на енергонезалежність?

Звичайні громадяни вже й так роблять усе, що можуть, щоб пройти цю складну зиму і хоча б трохи покращити свій побут. Хто може — встановлює системи накопичення енергії. Якщо це приватний будинок — то бензиновий чи дизельний генератор. Якщо є можливість — варто встановити сонячні панелі. Вони не допоможуть взимку, але допоможуть з березня по жовтень. Хтось просто купує електричну ковдру чи газову плитку з невеличким балоном. Люди намагаються використати всі доступні засоби, щоб не так залежати від загальнонаціональної мережі — чи то теплопостачання, чи то електропостачання.

Також хочу закликати: якщо зараз буде якесь енергетичне перемир'я на чергові три дні, не слід сприймати його як привід для того, щоб сказати: «Все, тепер ми про ці всі проблеми не думаємо, тепер у нас тут буде благодать і ніяких обстрілів не буде». Вони, я впевнений, ще будуть.

Поки у Росії є спроможність воювати з Україною, намагатися знищити Україну як державу, вони будуть атакувати саме енергетичну систему як найбільш вразливу ланку. 

Тому, якщо у вас є вибір, на що витратити сімейний бюджет, — на оновлення пральної машини, автомобіля, купівлю нового одягу чи на якесь Ecoflow, — то краще брати Ecoflow. Навіть якщо у вас уже три дні як немає відключень. 

Яка, на вашу думку, частка впливу на колапс, який ми маємо, російської агресії, бомбардувань і корупційної складової, яка нас послабила?

Одразу скажу, що це суб'єктивна оцінка, але мені видається, що 70% — це російські атаки, а 30% — це корупція.

Ви як людина, яка була повністю інкорпорована в енергетичну систему, маєте очікування, що розслідування Міндічгейту завершиться успішно? Це вже, напевно, репутаційна історія для всієї держави, а не тільки для енергетики.

У нинішньому моменті набагато важливіше, щоб ще до того, як ці розслідування успішно закінчаться, були звільнені сотні людей, які брали участь у цих схемах. Саме сотні людей — не одиниці, не десятки, тому що практично в кожній організації енергетичного сектору були люди, які співпрацювали з цим угрупованням. Їх було багато.

В одному «Енергоатомі» для того, щоб сумки наповнювалися готівкою, потрібно було, щоб цілі бізнес-функції компанії, такі як фінансова, юридична, закупівельна, технічна, безпекова, керівництво атомних станцій, які, як ми знаємо, теж виконували домашнє завдання, — співпрацювали, щоб чорний кеш виводити з компанії. Значить, були залучені не тільки якісь Рокет і Тенор (Рокет і Тенор — кодові імена двох фігурантів Міндічгейту — ред.), а й сотні людей тільки в «Енергоатомі».

Треба чистити й інші організації, такі як «Центренерго» чи Міністерство енергетики, де фігурантів Міндічгейту понабирали від рівня начальників відділів до заступників міністрів — людей, які або брали активну участь, або брали хабарі у вигляді конвертів і зарплат за те, що не помічають того, що відбувається.

Всі ці люди мають бути звільнені негайно. Настільки негайно, наскільки це можливо. Це не робиться за одну ніч чи за один день, але все залежить від того, чи є у нового міністра енергетики Дениса Шмигаля мандат від Володимира Зеленського на те, щоб глибоко вичистити всю цю коросту, яка багато років паразитувала на енергосекторі.

На ваш погляд, вся ця вертикаль, мережа фігурантів збудована лише на бажанні мати прибутки? Чи все ж таки може бути й певна роль Російської Федерації і хтось працював в її інтересах свідомо? 

Корупція є союзником Росії — незалежно від того, чи корупціонери свідомі цього факту, чи не свідомі. Не важливо, чи хочуть вони мати виноградник на Кіпрі, як, кажуть, один ексміністр, чи вони працюють на якогось агента ФСБ, який став сенатором Російської Федерації, і сидять у його приміщенні, ділячи «бабки» з сумок.

Наскільки там є безпосередньо усвідомлена активна робота на Російську Федерацію, складно сказати. Ми можемо тільки констатувати, що люди, свого часу наближені до Деркача, були активними учасниками злочинної групи, відправляли в Москву гроші, які вкрали з українського стратегічного підприємства, і перебували в приміщенні, яке належить родині сенатора Російської Федерації. 

Чи свідчать ці три чинники, що хтось співпрацює з Росією? Якщо ми оптимісти, то, напевно, скажемо, що необов'язково. Якщо ми, як Атос, песимісти щодо людей, але оптимісти щодо речей, то скажемо, що, напевно, так. Принаймні ризики такі є.

Що точно можна сказати — те, що ці факти повинні бути розслідувані. І суспільство має отримати від Служби безпеки України, конкретно від цієї організації, відповідь на питання: це була корупція чи також державна зрада?

Я не можу сказати точно, чого було більше і хто замішаний у зраді, а хто в корупції. Мені як громадянину, як людині, яка з цими прекрасними людьми деякий час бодалася, перебуваючи всередині системи, і врешті-решт усе-таки мене звідти витиснули, видається, що питання, чи була там зрада, має бути розслідуване. Має бути чітка відповідь — так чи ні. Бо якщо її не буде, то завжди існуватиме сумнів у тому, чи добросовісно наша держава розслідує такі випадки, чи ніхто нікого часом не покриває, щоб не було якихось нових політичних скандалів.

Чи готова влада розслідувати корупцію довкола «Енергоатому»?

Необхідна чесна розмова з суспільством: дивіться, тут вкрали гроші і ми ганяємося за людьми, щоб посадити їх у тюрму, а тут ми викрили чергового агента і ганяємося, щоб посадити його за державну зраду, і вже не НАБУ це робить, а, наприклад, СБУ.

Які висновки має зробити українське суспільство після цієї важкої зими?

Що краще ми будемо готові в момент, коли нас не обстрілюють або немає відключень, то менший буде апетит у ворога нас атакувати. Підготовка сама по собі відлякує вовків.