Війна з Іраном! Як насправді виглядає сучасна геополітика.

Поговоримо про війну з Іраном і про те, як насправді виглядає сучасна геополітика. 
Подивимся на неї, як на шахову дошку. 
Після закінчення Холодної війни США залишилися єдиною наддержавою. 
Видатний філософ Фукуяма написав  книгу «Кінець історії та останній чоловік». 
Сенс його ідеї був дуже простим. Ідеологічні війни закінчилися, глобальні революції відходять у минуле, світ поступово ставатиме єдиним. 
США визначали правила світової гри: торгівля, фінанси, безпека! 
Все йшло як по маслу. 
Коли до влади в овальний кабінет потрапив  Барак Обама та привів туди «цікаву» адміністрацію, у зовнішній політиці США з’явилася нова концепція. 
Ця концепція отримала назву Leading from behind — лідерство з-за куліс. 
Сенс стратегії полягав у тому: 
США мають  менше безпосередньо втручатися у світові конфлікти та дозволити іншим гравцям брати на себе більше відповідальності. 
Пам’ятаєте цю недолугу спробу Барака Обами інтегрувати Іран у міжнародну систему на Близькому Сході?
Жахливу ядерну угоду, яку він підписав з Іраном?
Той не помірний тиск, який Обама чинив на Ізраїль щодо створення палестинської держави?
І також ті гасла про демократію на Близькому Сході, які врешті вилилися в «арабську весну» з усіма наслідками?
На практиці це означало одне — поступове скорочення американської присутності в низці регіонів.
На Близькому Сході, в Африці, в Південній Америці. 
Але річ у тому, що в політиці не буває вакууму. 
Коли одна сила відступає, простір займають інші. 
У 2009 році з’являється БРІКС: 
Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР. 
Ідея  була досить простою і дієвою на фоні недолугого керівництва США . Великі країни, що розвиваються, можуть створити альтернативний центр сили. Особливо активно обговорювалося зменшення ролі долара у світовій фінансовій системі. 
І це почало працювати. 
Я дам важливу історичну довідку. 
У 1974 році Генрі Кіссінджер підписав угоду з Саудівською Аравією: вся нафта продається тільки за долари. 
Так з’явилася система нафтодоларів — один зі стовпів американської могутності. 
Країни БРІКС, на фоні відвертої слабкості та  програшної політики адміністрації США, почали експериментувати з торгівлею в національних валютах. 
Водночас Китай почав стрімко розширювати свій вплив, «свято місце пусто не буває».   Особливо відчутно це стало після 2013 року, коли Сі Цзіньпін запустив ініціативу Belt and Road — «Один пояс, один шлях». 
Це гігантська інфраструктурна програма. Китай почав будувати порти й залізниці, енергетичні об’єкти, логістичні центри. Проекти з’явилися в Африці, Південній Америці, Центральній Азії, на Близькому Сході. 
Пекін роздавав скрізь низькі кредити, фінансування на будівництво інфраструктури. 
Багато країн погоджувалися.
Наприклад навіть Панама, яка розташована недалеко від США, настільки вже «зневажала лева», що віддала в управління китайській компанії Hutchison Панамський канал. 
Водночас відбувалися серйозні зміни на Близькому Сході. 
США поступово скорочували свою військову присутність. Кульмінацією став вивід військ з Афганістану в 2021 році. 
Жахливійша  помилка, яку вже зробив Байден. 
 У регіоні утворився стратегічний вакуум. Цей вакуум почали заповнювати нові гравці. Одним із них став Іран. 
Іран посилив свій вплив через мережу союзників і проксі-сил: Хезболла в Лівані, шиїтські формування в Іраку, союзні сили в Сирії, режим Асада, хусити в Ємені. 
Для країн Перської затоки це стало серйозним викликом. Деякі почали шукати нові союзи. Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн підписали авраамові угоди з Ізраїлем. 
Відносини між Саудівською Аравією та Іраном почали обережно покращуватися. 
 Чому? Бо саудівці почали сумніватися у своєму головному союзнику — США. Особливо після того, як президент Байден назвав спадкоємного принца Мухаммеда бен Салмана вигнанцем, через історію з убивством журналіста Хашоггі в Туреччині, в Ер-Ріяді це сприйняли як політичний шок. 
Після цього Саудівська Аравія почала шукати баланс, зокрема через діалог з Іраном. 
Почалася війна в Україні, і тим часом сформувалася нова вісь: Китай, Росія, Іран. 
У Китаю величезна промислова міць, але є серйозна проблема — це енергетика. Сьогодні Китай імпортує близько 70% своєї нафти. Основні постачальники — це Росія, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Венесуела. Частина нафти Китай закуповує зі значною знижкою і отримує конкурентну перевагу. 
Для постачань нафти особливо важливі три морські вузли світової торгівлі: Ормузька протока, Малаккська протока та Баб-ель-Мандебська протока. 
Через них проходить величезна частина світової торгівлі нафтою. 
Контроль над цими потоками, по суті, означає контроль над економікою. 
Дві з цих проток контролює/вав  Іран. Особливу роль відігравала Венесуела. 
У Венесуели найбільші розвідані запаси нафти у світі. Набагато більше, ніж у Саудівської Аравії та Росії. 
Китай активно інвестував у венесуельський нафтовий сектор. Венесуела винна Китаю близько 60 млрд доларів. 
Китай закуповував близько 90% нафти Венесуели зі значною знижкою. 
Запамʼятали та зрозуміли!
Давайте далі,  подивимося на Індію. Особливо складною була позиція Індії. Індія конкурує з Китаєм, Індія активно розвиває відносини із Заходом. 
Останні роки обговорюється новий глобальний транспортний маршрут. 
Він  з’єднає Індію, Близький Схід та Європу. 
Маршрут буде  проходити через Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати, Йорданію та Ізраїль. 
Зафіксуйте це. 
Цей проект — альтернатива китайським логістичним маршрутам. Завдяки цьому  індусам колись продали порт у Хайфі в Ізраїлі. 
До того ж, всі бачили  чудові відносини між прем’єр-міністром Моді та прем’єр-міністром Нетаньяху. 
Візит прем’єр-міністра Моді до Ізраїлю завершився за кілька днів до початку війни з Іраном. 
Ще один важливий фактор світової політики — це технології. Особливо виробництво напівпровідників. 
Компанія TSMC на Тайвані виробляє значну частину найсучасніших чипів. Тому Тайвань відіграє ключову роль у глобальній технологічній системі. Це напевно зрозуміло всім. 
Сі Цзіньпін розглядає напівпровідники як серце сучасної промисловості та критичний елемент технологічного суверенітету Китаю. 
Ми вже близькі, щоб розіграти геополітичну шахову партію. 
Тримайтеся! 
Тепер визначимо, що таке сила в геополітичному сенсі! 
Сукупна сила — це військова сила плюс економічна сила, плюс технологічна сила, плюс інституційна сила та плюс коаліційна сила. 
Тобто перемагає не той, у кого просто найсильніша фігура, а той, хто краще вміє поєднати все! Ресурси, союзників, логістику, технології, політичну волю. Окремо зверну вашу увагу на коаліційну силу. 
Що вимірюємо? 
Це кількість реальних союзників, глибину союзів, сумісність армій. Армія Ізраїлю, наприклад, чудово інтегрована в систему армії Сполучених Штатів.  Ми це бачимо зараз, під час війни в Ірані. Також важливі  військові бази. І тут всім ясно, хто чемпіон. Обама та демократи не все встигли просрати. 
І так! 
 Давайте розпочнемо геополітичну шахову партію. Уявіть що світ це шахова дошка. Білі  — це не просто США, це американоцентрична коаліція. 
Король — це американський народ, джерело легітимності, ресурсів і політичної волі. 
Хочете спитати,  що ж із  обіцянками народу «Make America Great Again» - 
знову зробимо Америку великою,  сконцентруємося на внутрішніх проблемах???? 
Це виборчі обіцянки, вони існують тільки для електорату. 
Середньому американцю абсолютно байдуже, що відбувається в Китаї чи Індії, і де точно на карті знаходиться Іран. 
Але для імперії немає можливості замикатися всередині, тоді відразу прийдуть інші, які швидко та з радістю  займуть  її місце.
 Продовжимо. 
Ферзь — це політичне керівництво США, наймобільніша фігура.  Може змінювати санкції, дипломатію та військову стратегію, що ми бачимо в адміністрації президента Трампа, і наскільки це відрізняється від президента Байдена. Ладдя — це Ізраїль, і друга ладдя — це Індія. Ізраїль — це технологічний і військовий форпост на Близькому сході. 
Ізраїль — єдина країна в розвиненому світі, яка готова воювати завжди і з величезною мотивацією… 
Пам’ятаєте черги в аеропортах на приліт до Ізраїлю для участі у війні?
Для порівняння соцопитування у Європі - «хто готовий призиватися в армію у разі війни»? Знаєте, скільки відповіли розумінням та готовністю? 
Наприклад, у Німеччині та Італії всього 16%. 
Отже, Індія — це демографічна і промислова противага Китаю. 
Індія — це найцікавіший гравець. 
З одного боку, вони все ще частина БРІКС і купують нафту в Росії, але з іншого — проти посилення Китаю. 
А коні хто на нашій шаховій дошці? 
Це Європа та суннітські монархії Перської затоки. 
Європа — це економічний гігант, але повільний і з величезною проблемами різного ґатунку. Від родинних війн і недовіри, до міграції. 
 Країни затоки — це енергія, фінанси та логістика, але не здатність вести бойові дії. Не здатність грати як безпековий гравець. 
Рік тому вони заплатили Трампу майже 2 трильйони доларів. 
Припустим, що це було за захист від Ірану. 
Отже, хто офіцери? 
Це союзники в Індо-Тихоокеанському регіоні: Японія, Південна Корея, Австралія, Філіппіни, Індонезія. 
Пішаки — це військові бази, морські маршрути, санкції, логістичні коридори. Пам’ятаєте про Панаму та  Панамський канал? 
США змусили Панаму передати управління каналом від китайської компанії Hutchison до американської компанії BlackRock. 
BlackRock сьогодні керує 14,04  трильйонами доларів по найсвіжішім даним. 
Тепер подивимося на візаві - чорні шахи. 
 Це ревізіоністська коаліція. 
Король — це Китай, єдина держава, яка претендує одночасно на промислове домінування, технологічну перевагу та військово-морську експансію. 
Фігуру ферзя припустим Сі. 
Ладді — це Росія та Іран. 
Росія — це ядерна міць і сировинні ресурси. 
Іран — це ракети, дрони та мережа проксі-сил, також протоки. 
Кінь — це Північна Корея, непередбачуваний і небезпечний гравець. 
Пішаки — це держави та режими, які ситуативно виступають проти Заходу. І так гра почалася. 
США починають нову гру. 
Попередня партія була програна. 
Удар по Венесуелі, важливому постачальнику нафти до Китаю. США перекривають постачання від 5 до 6% нафти, яка йшла до Китаю з Венесуели. Це незначна кількість,  але може суттєво вплинути на НПЗ у Китаї. 
Китай ретельно готувався до війни, вони зібрали значні стратегічні запаси нафти - близько 1,4 млрд барелів. 
Наступний крок США — це Іран. 
Для США це геополітика, для Ізраїлю — це екзистенційна безпека. 
Суннітські монархії в паніці і вже давно розуміють, що єдиний захист — це США та Ізраїль. 
Для розуміння: 
Нафта з Перської затоки — це майже 50% нафти, що споживає Китай. Якщо потік нафти з Перської затоки опиниться під контролем, Китай опиниться в стратегічній залежності. 
Це вже схоже на шах Китаю? 
Тому війна в Ірані — це не захист Ізраїлю, а стратегічний інтерес США та Заходу щодо послаблення Китаю. 
Повертаємося до Ірану. 
Цілком можливо, що режим в Ірані не впаде завтра. Це може статися не через капітуляцію чи білий прапор, а через зміну політичного курсу всередині країни, громадянську війну, розділу Ірану на 3-4 частини як наслідок. 
Але баланс сил вже змінився. 
Наступний хід — це візит президента Трампа до Китаю з 31 березня по 2 квітня. 
Обговорюватиметься новий світовий порядок, і США виступатимуть з позиції сили. 
Наша війна Україно-російська цілком залежить від Китаю, від можливості схватки титанів. І кінець нашій війни цілком залежить, чи буде ця кульмінаційна велика війна, чи ні, та коли вона буде. У мене на це є свій аналіз, але модель змінюється.  
Зараз не про це. 
Якщо дивитися на всю картину загалом, то можна побачити важливу річ. 
США намагаються повернути собі роль головної мегадержави світу.