Дестабілізація нон-стоп: хто замовляє музику?
Як виявляється, навіть на п’ятому році широкомасштабного вторгнення є громадські організації, які бачать пріоритетом своєї діяльності дестабілізацію ситуації в Україні. Звісно, з використанням новітнього арсеналу соціальних комунікацій.
Я давно цікавлюся різноманітними технологіями гібридного впливу, які впливають на суспільні настрої. Очевидно, що їхній вплив зростає в умовах широкомасштабного вторгнення Росії. Інакше кажучи, теза про п’яту колону набуває іншого звучання, порівняно з Іспанією майже сторічної давності, коли вона народилася вперше.
До прикладу, громадська організація "Нон-Стоп Україна" на своїх сторінках в соцмережах нещодавно заявила, що скерувала скаргу до понад 50 уповноважених органів із вимогами провести "комплексну перевірку фінансової діяльності" аптечних мереж (паралельно з цим, скарги надіслані на деяких виробників фармацевтичної продукції та, навіть, Держлікслужбу). Проте річ не лише у флуді із запитів, тут є інші моменти.
Цікаво, що у "Нон-Стоп Україна" є чи то близнюк, чи клон - "Нон-Стоп". Насправді дуже зручно, чи не так – можна морочити голову довірливим співгромадянам, використовуючи ту назву, яка є більш вигідною у цей момент. Проте насправді це далеко не єдина проблема. "Нон-Стоп Україна" має в громадському секторі вельми специфічну репутацію, адже використовує у своїй діяльності вельми специфічний арсенал. "Нон-стопщики", яких очолює колишній харківський прокурорський працівник Кирило Яковець, роблять ставку на поєднання інформаційних вкидів зі створенням цунамі з заяв про "злочин" і відкриття кримінального провадження проти визначеної жертви. Коли цього бракує, в хід йдуть публікації з рекламним просуванням у соцмережах, наполягання на отриманні відповідей від силовиків, витягів з ЄРДР і активне козиряння відеоматеріалами різного ступеня змонтованості. Як показує досвід, використовуючи подібний арсенал, можна "громадським напалмом" випалити такий важливий елемент демократичного суспільства як презумпція невинуватості.
В результаті у нашому конкретному випадку виникає враження, ніби пошук проблем в українських аптеках став чи не найголовнішою турботою багатьох органів – від Антимонопольного комітету до Генпрокуратури та податкової служби. Інформаційний простір нашої держави, де першу скрипку продовжують відігравати анонімні Telegram-канали, допомагає добитися відповідного ефекту. Це, до речі, класичні ознаки інформаційно-психологічної операції (ІПСО) – поширеного інструменту впливу на стабільність суспільства.
Протягом минулого року аптечна галузь пережила кілька потужних ударів, спроможних спровокувати переділ ринку. Різних – від законодавчих ініціатив популістів до цілеспрямованих ракетно-шахедних ударів росіян по складах великих аптечних мереж. Розвиток подій на початку 2026 року вказує на те, що головні випробування стратегічно важливої для стабільності ситуації в Україні галузі попереду. Мова йде по суті не про недоброчесну конкуренту боротьбу або зведення рахунків з кимось конкретним аптечним бізнесом чи його власниками, а про демонізацію всієї галузі.
Доцільно пригадати, що псевдоактивізм на пострадянському просторі народився у Росії. Тамтешні "лихие 90-е" передбачали різні форми протистояння в бізнесі, а громадська активність у РФ була після розпаду СРСР вельми розвиненою. Використовувати її у власних інтересах навчилися представники різноманітних фінансово-промислових груп. Це зараз у Росії уніфіковано будь-які прояви висловлення власної думки, але перші досліди з "прикладного використання" соціальної інженерії проходили саме у країні-агресорі. І логіка дій російських спецслужб дає підстави припустити, що всередині їх структур існує каталогізація та систематизація згаданих технологій.
Зрозуміло, що дестабілізація суспільства в умовах протистояння з небезпечним ворогом – завдання, яке навряд чи виконують ідеалісти та романтики. Тим більше, якщо серед проявів "Нон-Стоп"-діяльності – рекомендації як уникати отримання повісток, спілкуватися з військовослужбовцями ТЦК та інші прояви мрій ухилянтів. Безпосередньо від згаданого Кирила Яковця, який радить на телеграм-каналах, визнаних підконтрольними російським спецслужбам (даруйте, посилання не даю з міркувань гігієни).
Відтак виникає питання: хто та навіщо приніс до України технологію використання псевдоактивістів у діловому та суспільному житті? Чому вони безкарно впливають на мобілізацію, розхитуючи ситуацію? Хто виписує їм індульгенції або, інакше кажучи, "кришує"? Чому псевдоактивістам в умовах воєнного стану вдалося створити систему не лише підміни понять та руйнування презумпції невинуватості, але і завантаження правоохоронних та контролюючих органів спамом (ледь не написав шлаком)? І чи прогнозують ініціатори подібних дій ситуацію, за якої відбудеться колапс аптечної галузі, та який вплив це матиме на українське суспільство? Як видається, відповісти на ці питання мають українські правоохоронці та спецслужби.
