Дискусія навколо "Госпітальєрів" перетворилася на травлю
Хочу сказати це окремим дописом. Те "обговорення", яке влаштували окремі журналісти навколо історії з госпітальєрами - вже має ознаки особистої травлі їхньої засновниці.
А ще журналісти у пошуках клікбейту і читачів порушили не тільки її особисті межі, а й ті межі, де тиск і картинки з вирваними фразами з контексту Яни, яка є давно і символом, і субʼєктом нашого опору, стають на руку ворогу.
Пересварити між собою стільки волонтерських структур, військових і ветеранів, які зайняли в цій дискусії різні боки з різних мотивацій - це треба мати нормальний рівень абстрагованості від участі в обороні та рівень невидимої зневаги до досвіду усіх учасників бойових дій.
Результат один: розчарування і недовіра між тими, хто має бути по один бік.
Таке враження, що окремі журналістки забули, що повномасштабна війна триває і вона вимагає від медіа етики, і відповідальності перед волонтерами й учасниками бойових дій.
Ще не мирний час.
Єдність, довіра - і далі головні ресурси для виживання.
Ви, здається, не уявляєте, наскільки те, що ви влаштували, шкодить не лише інформаційно, а й психологічно і морально. Для журналістів це просто черговий розгін теми, а для багатьох тих, хто далі робить роботу в СОУ, це відчувається як тотальне знецінення величезної роботи на фронті. Цілями для якого може опинитися будь-хто з нас наступного разу.
У відповідь лише козляче блєяніє
я провів тиждень в центральному госпіталі, супроводжуючи тяжко пораненого.
на свої очі побачив, що таке побратимсво та посестерство!
ніхто, ні з ким не лається!
кожний підтримує кожного. всі домагають, більш пораненим.
по можливості, травлять веселі байки про будь що.
тепер розкажіть мені, як братство волонтерів могло розпастися та перегавкатися між собою?
то, може і не було ніякого братства, єдиної ідеї?
може, кожний рвав своє місце під сонцем на благодатній жниві війни?
чи, що спільного між госпітальєрами, що на війні з 2014 та аферистами, обласканими зеленими дегенератами мародерами, притулою? стерненком? ....?
Цікава логіка: якщо Стерненко (або будь-хто ще) не звітує (на Вашу думку), і Ви його засуджуєте (якщо не звітує - справедливо), то і решта має право не звітувати (але тоді Ви, зі своєю принциповістю, маєте засуджувати і їх, хіба ні?)
Саме для цього це і затівалося. Саме за це і заплпачено.
Но лозунг перевірений годами!😁
Тобто вимоги закону "Госпітальєри" виконали давно, а це найголовніше!
знає хто є хто серед Добровольців
а хто ти такий ?
ЗЄльоний ?
.
Ми пост-радянська країна, в якій розпалась єдина мораль, яка була і замість неї нічого гарного не завезли. Була революція на граніті як вулична комунікація, помаранчева революція як комунікація на приватних каналах, революція гідності як комунікація на перших інтернет виданнях, революція Зеленського як комунікація через соціальні мережі і ТГ. І зараз ми повернулися до тотальної пропаганди, коли немає жодного живого слова правди, лише хрипате потойбіччя)
Ми зробили велике коло і повернулися назад до СРСР
1. Еволюція революцій: Від Технології до Симулякру
Ми усвідомлюємо, що попередні українські революції (від Граніту до 2019 року) були насамперед технічними проривами. Кожна з них відкривала новий комунікативний інструмент (вулиця → ТБ → соцмережі → ТГ), щоб відірватися від державної монополії.
Пастка: Зміна каналу не змінила природу комунікації. Вона залишилася «сухим інформаційним актом». Зрештою, ці ж інструменти були апропрійовані владою для створення «тотальної пропаганди».
2. СРСР 2.0: Цифрова Левіафанізація
Замість обіцяної свободи ми отримали реставрацію радянської моделі на стероїдах Big Data:
Держава-понад-усе: Людина знову стала неважливою, перетворившись на статистичну одиницю або «користувача», який має відповідати технічним вимогам системи.
Смерть живого слова: Комунікація перетворилася на маніпулятивний сигнал, спрямований на ефект, а не на розуміння. Це тріумф симулякру, де медійна картинка підміняє реальний досвід буття.
3. Ризома проти Дерева: Новий тип протесту
За Дельозом, ******** опір не може бути макро-революційним (бо великі структури навчилися поглинати такі вибухи). Тепер протест стає мікрополітичним:
Лінії вислизання: Створення малих, локальних вузлів, які не підпорядковуються ієрархії «держави-дерева».
Ризоматичність: Це мережа без центру, яка проростає крізь щілини системи. Вона з'єднує людей не через спільний лозунг, а через спільне проживання моменту.
4. Автентична комунікація як Буття-з-Іншим
Ми прийшли до того, що вихід із «цифрового СРСР» лежить не в новій платформі, а в зміні самої якості зв'язку:
Досвід Mitsein: Це перехід від передачі даних до «буття-з-іншим». Це момент, коли ми визнаємо унікальність іншого, відмовляючись від уніфікованих ярликів.
Малі онтологічні події: Це акти щирої уваги, взаємодопомоги чи інтелектуального пошуку, де ми «разом, різні та рівні». Вони цінні своєю локальністю та невловністю для апаратів контролю.
Висновок: Справжній вихід з-під влади великих структур сьогодні - це не штурм установ, а плекання живої тканини міжлюдських стосунків. Це революція «тут і зараз», яка відбувається щоразу, коли ми обираємо живий діалог замість споживання пропагандистського контенту.
Щоб перейти від трансляції сухої інформації до онтологічного досвіду, зміни мають відбутися на трьох рівнях:
1. Простір: Від «Цеху» до «Агори»
******* школа копіює фабрику: ряди парт, дзвінки, ієрархія. Це простір, де діалог неможливий, бо всі дивляться в потилицю один одному і на «джерело істини» (вчителя).
Реформа: Перетворення класів на відкриті хаби або «агори», де навчання відбувається в колі. Простір має сприяти горизонтальності.
Практика: Заміна лекційних залів на дискусійні майданчики, де фізичне розташування учасників підкреслює їхню рівність у моменті.
2. Роль вчителя: Від «Транслятора» до «Співучасника»
В системі «СРСР 2.0» вчитель - це ретранслятор державної програми, функція, яку легко замінить ШІ або відеозапис.
Реформа: Вчитель стає фасилітатором діалогу та «майстром присутності». Його завдання - не дати відповідь, а створити ситуацію, де істина народжується між учнями.
Практика: Впровадження методу Сократівського діалогу. Оцінюється не знання фактів, а здатність чути іншого, аргументувати свою позицію та змінювати її в процесі спілкування.
3. Зміст: Від «Карго-культу фактів» до «Проблематизації»
Зараз освіта - це накопичення інтелектуального капіталу (сухої інформації), який потім «продається» на ринку праці.
Реформа: Перехід до проектного навчання (PBL), де знання є лише інструментом для вирішення реальних людських проблем.
Практика: Замість заучування дат революцій - дослідження того, як комунікація змінює суспільство сьогодні. Замість тестів - створення «малих онтологічних подій» (спільних проектів, досліджень громади), де студенти змушені взаємодіяти як «різні та рівні».
Соціальна тканина освіти: Ризоматичне навчання
Вища освіта має перестати бути «дипломом-квитком» і стати мережею (ризомою) інтелектуальних осередків:
Міждисциплінарність: Відмова від жорстких кордонів факультетів. Філософ має говорити з програмістом, а біолог з політиком. Це і є досвід «буття-з-іншим» через усвідомлення складності світу.
Демонополізація істини: Визнання того, що живий досвід студента (наприклад, його спроби розібратися з несправедливістю цифрових сервісів) є так само легітимним об'єктом аналізу, як і класичні тексти.
Виклик «Держави-машини»
Головний супротив такої реформи чинитиме сама державна система, бо «живий діалог» виховує суб'єктів, якими неможливо маніпулювати через пропаганду. Суб'єкт, що звик до критичного діалогу, не сприйме «сухий інформаційний акт» за істину.
Мета реформи: Школа має готувати не «фахівця для економіки», а Людину для Спільноти, яка здатна створювати ті самі «лінії вислизання» від тоталітаризму через якісну комунікацію.