Україна і Єгипет очима МВФ. Частина 1

МВФ зазвичай працює з державами за простим принципом: макрофінансова стабільність, прогноз доходів, боргова траєкторія, незалежність центробанку, здатність вчасно і чітко виконувати зобов’язання. Як правило, для взаємодії держава – МВФ з боку держави вистачає двох підписантів: голови Мінфіну (як представника правлячої коаліції або, наприклад, династії) та голови регулятора у вигляді центрального (національного) банку.

Здається, тільки в Україні (і Молдові) меморандум з МВФ підписують аж чотири людини – Президент, Прем’єр, Міністр фінансів та голова НБУ. А в пакеті вимог з’являються сюжети, які формально не є макрофіном і радше нагадують політико-інституційний аудит. В принципі, це не дивно, якщо пірнути в історію наших стосунків із МВФ починаючи з 1991 року: п’ять зірваних програм взаємодії, війна, слабкі інституції, корупція та інші нюанси. Проте важливо розуміти не перелік причин, чому ж МВФ ставиться до нас особливо, а механіку та логіку допомоги міжнародників країнам, м’яко кажучи, проблемним.

Хтось скаже, що у нас під макрофін від МВФ підв’язані пакети партнерської допомоги набагато більші за транші МВФ. Відповідно, партнери в умовах повномасштабної війни можуть цікавитися не тільки проблемами макрофіну. Це теж вірно, але наш формат взаємодії з МВФ відрізнявся від стандартного і до 2022 року.

Хтось скаже, що ми дуже, дуже корумпована країна – але ж геть не найкорумпованіша у світі, та і проблеми з демократією у нас не найбільші. Навіть в Європі, і навіть у самому ЄС, є країни (як от Угорщина), де проблеми з корупцією та демократією можуть легко конкурувати з нашими.

Отже, треба шукати більш загальну та більш системну відповідь.

Я пропоную подивитися на МВФ не як на абстрактного вчителя із дисципліни та демократії, а як на раціонального гравця, який під різні країни обирає різні інструменти впливу. Для цього буде доцільно порівняти Україну з Єгиптом: країною зі схожими розмірами території, армії і (таки не будемо применшувати) корупції. Але із радикально іншою політичною конструкцією і, як наслідок, іншим типом залежності від зовнішнього фінансування.

Чому я не обираю для порівняння якусь європейську країну? Бо більшість країн Європи входять до ЄС та зони євро, тож у них доволі відмінна від нас ситуація щонайменше із стабільністю валюти, тож порівнювати їх із нами буде недоречно. Звісно, можна було би обрати Сербію, але на сьогодні це відверто проросійська країна, яка має свої окремі проблеми, пов’язані із цим фактом. До того ж, Сербія маленька: 6 мільйонів населення і у 8 разів менша за Україну територія, армія всього 30 000 людей без нагальної потреби її суттєво збільшувати найближчим часом. Ну і, окрім того, з 2018 року Сербія просто консультується з МВФ, а кредитів не бере.

А ось Єгипет цілком можна порівняти з нами за площею. І населення там аж 100 мільйонів. І є суттєві проблеми з корупцією, а особливо із демократією. І є потреба утримувати велику армію – десь до півмільйона. Так, особливості регіону диктують Єгипту певні вимоги до розміру війська, тож армія Єгипту стабільно входить до топ-30 у світі і вважається найбільшою в Африці. Власне, саме потенційна військова активність регіону теж є схожим на нас викликом.

І так, ще там теж є величезні проблеми з економікою. І якщо для Сербії МВФ – це радше про перспективи вступу до ЄС, то для Єгипту (як і для нас) взаємодія з МВФ – це буквально питання виживання. Єгипет наразі один із найбільших і найчастіших позичальників МВФ у світі (12 мільярдів доларів було позичено у 2016-2019 роках, ще 5, а насправді більше, у ковід, і ще 3 мільярда у 2022-2024). До речі, наша війна з росією вплинула і на Єгипет також, при цьому відчутно – щонайменше, через удорожчання вартості продовольства у світі.

Додамо до цього списку подібностей також стабільних партнерів. Для нас це європейці, для єгиптян – араби, як от ОАЕ.

(Добре, скажу відверто: головною причиною мого дослідження стало те, що порівняння програм МВФ для Єгипту та України є відомим у вузьких колах експертним мемом)

Отже, давайте дивитися детальніше, як там погодка у Єгипті, а точніше, як там сьогодні із демократією, корупцією та економікою?

Почнемо з демократії, бо це фактор напряму впливає на ситуацію і з корупцією, і з економікою.

У 2011 році на тлі Арабської Весни в Єгипті багаторічний диктатор Мубарак йде у відставку. Влада тимчасово переходить до військових, але вже у 2012 році відбуваються більш-менш чесні вибори. Президентом Єгипту стає Мохамед Мурсі, представник руху Братів-мусульман. Знаєте, хто такі Брати-мусульмани? Це материнська організація палестинської ХАМАС – попри те, що ХАМАС з часом відколовся, ідеологічний запал у цих організацій однаковий, і доволі тісні зв’язки залишилися до сьогодні.

Президент Мурсі, звісно, тут же став намагатися збільшити повноваження Президента Єгипту та просунути шаріат – навіть намагався вписати його в Конституцію. Це єгиптянам не дуже сподобалося, а тому призвело до нових протестів у червні 2013 року. Тож вже в липні армія усунула від влади і Мурсі. До речі, чому ж єгиптяни протестували? Бо в арабському світі Єгипет – це країна із найбільшою кількістю топових університетів і найбільшим відсотком світської інтелігенції. Тож рух у бік радикально ісламської держави їм не зайшов – вони вже бачили, до чого це призвело у деяких сусідів.

Таким чином, після протестів та чергового втручання армії, до влади прийшов міністр оборони Абдель Фаттах ас-Сісі. Мурсі заарештували, Братів-мусульман визнали терористичною організацією. Ось тепер спалахують вже ісламістські протести, які армія доволі жорстко придушує. У 2014 році відбуваються вже трохи менш чесні вибори, і ас-Сісі прогнозовано стає новим президентом Єгипту, потім переобирається у 2018, а у 2019 вносить зміни до Конституції, щоб залишитися при владі і далі. Спирається ас-Сісі, звісно, на армію, а також має підконтрольний Парламент. Тож назвати Єгипет хоч трохи демократичним складно. А ще починаються певні проблеми в економіці. Тож ас-Сісі йде на співробітництво з МВФ, аби утримати економіку – і, відповідно, владу. І починає отримувати гроші.

Гроші від МВФ за ас-Сісі отримує або безпосередньо армія, або пов’язані із нею структури. Армія контролює у Єгипті будівництво, логістику, продовольчі програми, виробництво цементу та енергетику. Коротше, все найважливіше. Під проводом ас-Сісі починається непрозоре мега-будівництво: нова адміністративна столиця, розширення Суецького каналу, масові житлові програми. Тендери при цьому закриті, ціни неадекватні, підрядники всі, як один, дивним чином (ні) пов’язані з армією та дотичними службами. Звісно, ас-Сісі драматично підвищує і контроль за медіа, а ще забороняє ряд НГО та криміналізує деякі аспекти антикорупційної діяльності (наприклад, зовнішнє фінансування). Рівними рядами до тюрми прямують представники НГО, журналісти, блогери, навіть держслужбовці, які посміли десь не так бовкнути про корупцію, або, не приведи Аллах, спробували реалізувати якісь свої політичні амбіції.

Так, був заарештований Хішам Геніна, колишній головний аудитор країни, який у 2016 році виступив з детальним звітом про корупцію (в тому числі, пов’язану із президентськими проєктами). Його миттєво зняли з посади, а потім ще й дали 5 років за "образу армії" та "поширення неправдивої інформації". Потрапив до в’язниці, незважаючи на поважний вік, опозиційний політик Yehia Hussein Abdelhady – просто за пост у фейсбуці із критикою корупції. Був заарештований колишній армійський підрядник Мохамед Алі (не боксер), просто за те, що описав частину схем та закликав до протестів. Загалом, під час протестів були заарештовані тисячі людей, закриті більшість антикорупційних НГО, а ті, що залишились, змушені затверджувати своє фінансування в уряді.

Генерал ас-Сісі, будучи жорстким і розумним політиком (і махровим корупціонером) передбачливо диверсифікував фінансування своїх проєктів – так, нову адміністративну столицю він будує не тільки на гроші МВФ і арабів, але і за допомогою Китаю. На всіх змінах, які стаються в країні, заробляє армія (тобто ас-Сісі та його друзі). Про демократію мови нема в принципі, гайки закручують потужно, всебічний контроль намагається не допустити виходу людей на протести, а якщо вони вже вийшли – постріли на ураження перестають бути рідкістю.

Але як гайки не закручуй, а економіку це не врятує. Єгипетський фунт у 2022-24 роках декілька разів помітно девальвував. Розквітнув чорний валютний ринок. Падіння національної валюти спричинило величезні проблеми з імпортом, зокрема продовольства, і це при зростаючому населенні. А питання продовольства для Близького Сходу та Північної Африки – це одна з найперших причин для бунтів. Той самий режим Асадів "посипався" саме на цьому. Єгипетська інфляція досягає 20-30% на рік, а здорожчання продовольства переганяє навіть середній рівень інфляції. Стабільні валютні надходження впали через пандемію і відтік туристичного потоку. Зовнішній борг виріс з 49 мільярдів у 2015 до 155 мільярдів у 2024. Обслуговування боргу у Єгипту серед великих країн, здається, найбільше у світі: в цьому вони перегнали навіть воюючу Україну, і не на відсотки, а майже в півтора рази за консервативними оцінками. Деякі експерти оцінюють обсяг боргового навантаження аж до 14% (!!!) від всього ВВП. І це за умови відносного миру (якщо не брати до уваги невеличкі "есвео" на Синаї проти осередків Братів-мусульман, або перекриття кордону з Газою). 14% – це величезна цифра, яка натякає, що МВФ може викручувати руки Єгипту набагато активніше, ніж українському уряду. Бо якщо МВФ покине Єгипет, режим ас-Сісі рухне в прірву.

Чому ж рухне, спитаєте ви, якщо його підтримує армія? Але тут є нюанс – на щедротах відкатів та "програм фінансування" заробляє не вся армія. Деякі армійці висувалися в президенти – один отримав шість років, інший раптово і різко припинив політичну діяльність. Як завжди, у такій величезній армії у ас-Сісі є більш свої і менш свої люди, і менш свої часто не дуже задоволені поточною владою. Як результат, у випадку численних антивладних протестів чи продовольчих бунтів лояльність всієї армії буде під великим питанням. За умови припинення ургентного фінансування уряд ас-Сісі може й не впаде відразу, але однозначно зіткнеться з протестами, після яких його падіння – це питання часу. Генерал про це знає, тому тримається за МВФ.

Підсумуємо: ситуація з економікою в Єгипті відверто погана, антикорупційників саджають, демократичні прояви придушують, активістів (доволі чисельних, до речі) закривають. При цьому немало освічених єгиптян живуть не у Єгипті, а по всьому світу, і не тільки арабському – наприклад, обличчя революції 2011 та за сумісництвом інженер Гугла Wael Ghonim.

При цьому, залежність Єгипту від фінансування МВФ величезна, і це дає МВФ певну свободу у перемовинах.

Тож про що говорить МВФ з Єгиптом?

Може, вони висувають їм вимоги про демократизацію політичного устрою? Може, про зміну позиції відносно НГО та антикорупційної політики згадають? Може, вимагають незалежних процесуальних органів, які будуть розслідувати ті ж корупційні схеми зв’язку армії із економікою?

Ні, нічого такого, як нам, вони Єгипту не кажуть і не вимагають. Принаймні, напряму.

То що ж, виходить, МВФ – дволичні поганці? Насправді, ні. Вони просто дуже раціональні, і їхня робота із Єгиптом доволі логічна і обґрунтована. Не без помилок, звісно, але загальний напрямок зрозумілий та вірний.

Тоді чому у Єгипті так, а у нас так? Про це ми обов’язково поговоримо в другій частині довгочиту, де, зокрема, з’ясуємо нюанси внутрішньої взаємодії Єгипта і МВФ.

***

Ukraine and Egypt through IMF eyes

The IMF normally bases its work with states on a simple principle: their macro-financial stability, revenue forecasts, debt trajectory, independence of their central banks and their ability to fulfill obligations in a timely and clear manner. For the IMF and a state to interact, the latter will need just two signatories as a rule: the head of its ministry of finance (representing the ruling coalition or, for example, a dynasty) and the head of the regulatory authority, namely the central (national) bank. And only for Ukraine (and Moldova) the requirement is that as many as four officials sign IMF Memorandum – the President, the Prime Minister, the Minister of Finance, and the Head of the National Bank of Ukraine. Besides, the Memorandum requirements will contain features formally pertaining not to macro-financing but rather to a political and institutional audit. And no wonder, in fact, given the history of Ukraine’s relationship with the IMF since 1991: five derailed cooperation programs, the ongoing war, weak institutions, corruption and other caveats. It is important, however, to understand not just the mere reasons why the IMF treats Ukraine differentially, but the mechanics and logic of international aid to troubled (shall we say) countries.

Some may reason that partner assistance packages tied to the macro-financial aid from the IMF are much bigger than the IMF tranches. Accordingly, in the context of a full-scale war the partners’ concerns may be related not only to macro-financial issues. That part is also true, but Ukraine’s interaction mode with the IMF had differed from standard even before 2022.

Some may claim that Ukraine is a very, very corrupt country – but it is definitely not the most corrupt country in the world, and its problems with democracy are not the biggest either. Even in Europe, and even within the EU, there are countries (e.g. Hungary) where corruption and democracy problems can easily compete with those of Ukraine.

Therefore, we need to look for a more general and more systematic answer.

I suggest that we view the IMF not as an abstract teacher of a certain discipline and democracy, but as a rational player that applies different levers of power towards different countries. A feasible comparison would work between Ukraine and Egypt, - countries with comparable territories, armies, and (let's not downplay it) corruption. But with radically different political structures and, as a result, a different type of dependence on external financing.

Why not choose a European country for comparison? Because most European countries are part of the EU and the eurozone, so their parameters, at least in terms of their currencies’ stability, will differ a lot from those of Ukraine, making the whole exercise inappropriate. Of course, one could pick Serbia, but today it is an openly pro-Russian country with its own specific problems related to its political vector. Moreover, Serbia is a small country, with its 6 million population, a territory 8 times smaller than Ukraine’s, an army of just 30,000 servicemen with no urgent need of its significant build-up in the near future. Apart from that, since 2018, Serbia has only been engaged in consultation with the IMF, but not in borrowing.

But Egypt can be quite comparable with Ukraine in terms of its territory, with its population as big as 100 million. It also has significant corruption levels, and even more so - problems with democracy. It also needs to maintain a large army – around half a million. Thus, the character of the region requires that Egypt maintain a sizeable military, so the Egyptian army consistently ranks among the top 30 in the world and is considered the largest in Africa. In fact, the region’s potential military activeness is a challenge similar to the one Ukraine faces.

On top of all the above, Egypt has huge problems with its economy.

And if for Serbia the IMF associates with the country’s prospects of joining the EU, for Egypt (as well as for Ukraine) interaction with the IMF is literally a matter of survival. Egypt is currently one of the world’s largest and most frequent borrowers from the IMF (12 billion dollars borrowed between 2016-2019, 5 billion, but actually more than that, - during the COVID-19 pandemic, and another 3 billion - between 2022-2024). By the way, Ukraine’s war with Russia has also affected Egypt significantly – at least due to globally rising costs of food.

Let's add to this list of similarities availability of stable partners. For Ukraine - it’s the Europeans; for Egypt - it’s the Arabs, such as the UAE.

(Well, I'll be frank: the main reason for my research was the fact that the comparison of IMF programs for Egypt and Ukraine is a well-known expert meme in narrow circles).

So, let's take a closer look at the weather in Egypt, or rather, how democracy, corruption, and the economy are doing there today.

Let's start with democracy, since it directly impacts the state of both corruption levels and economy.

In 2011, against the backdrop of the Arab Spring, Egypt’s longtime dictator Mubarak resigns. The military temporarily come into power, but in 2012 relatively fair elections are held. Mohamed Morsi, a representative of the Muslim Brotherhood, becomes the President of Egypt. Do you know who the Muslim Brotherhood are? They are the parent organization of Palestinian Hamas – although Hamas has split off over time, these organisations share the same ideological fervor and still keep rather close ties.

President Morsi, naturally, immediately began trying to expand the powers of the President of Egypt and promote Sharia law – even attempting to insert it into the Constitution, which the Egyptians didn’t favour and started new protests in June 2013. And in July, the army removed Morsi from power. By the way, why did the Egyptians protest? Because in the Arab world, Egypt is the country with the highest number of top universities and the largest percentage of secular intellectuals. So, the move towards a radically Islamic state did not resonate with them, - they could see what it had led to in some neighboring countries.

Thus, after the protests and another military intervention, Defence Minister Abdel Fattah El-Sisi came to power. Morsi was arrested, and the Muslim Brotherhood was designated a terrorist organization. And it’s at this point that Islamist protests break out, with the army suppressing them rather harshly. Elections held in 2014 are not as fair as before, El-Sisi predictably becomes the new president of Egypt, just to be re-elected in 2018, and to introduce changes to the Constitution in 2019 to stay in power further on. El-Sisi obviously relies on the army and a controlled Parliament as well.

It is therefore difficult to treat Egypt as even slightly democratic. Additionally, some economic problems start popping up… Thus, El-Sisi seeks cooperation with the IMF to stabilize his country’s economy – and, respectively, his power. And he starts getting financial aid.

Under El-Sisi rule the IMF loans go either directly to the army or to its related structures. The army controls construction, logistics, food programs, cement production, and energy sector in Egypt, in short - all most important sectors. Under El-Sisi's leadership, opaque mega-construction begins: a new administrative capital, expansion of the Suez Canal, mass housing programs. The tenders are closed, prices are inadequate, and all contractors are, oddly enough, (not) connected to the army and related services. Of course, El-Sisi dramatically increases control over the media, he also bans a number of NGOs and criminalizes certain aspects of anti-corruption activities (e.g. external funding). Representatives of NGOs, journalists, bloggers, and even civil servants who dared to say something inappropriate about corruption, or, Allah forbid, tried to pursue some political ambitions of their own, head to prison in neat rows.

Thus, Hisham Genina, the former chief auditor of the country, was arrested. In 2016 he presented a detailed report on corruption (including cases related to presidential projects). He was immediately removed from office and then sentenced to 5 years in prison for "contempt of the army" and "dissemination of false information." Opposition politician Yehia Hussein Abdelhady ended up in prison, despite his advanced age, just for a Facebook post exposing corruption. Former military contractor Mohamed Ali (not the boxer) was arrested just for describing some of the schemes and calling for protests. Overall, during the protests, thousands of people were arrested, most anti-corruption NGOs were shut down, and those that remained were forced to get their funding approved by the government.

General El-Sisi, being a tough and savvy politician (and a blatant corruptor), prudently diversified funding sources for his projects – thus, he builds the new administrative capital not only with the money from the IMF and Arabs, but also with the help of China. All the changes happening in the country generate revenue for the army (i.e., El-Sisi and his friends). There is basically no talk of democracy, they tighten the screws hard, apply all-round surveillance to prevent their citizens from going out on protests, and if the latter do go out – shooting to kill is no longer a rarity.

But much as you tighten the screws, it won't save the economy. The Egyptian pound noticeably devalued several times in 2022-2024. The black currency market burst into blooming. Collapse of the national currency triggered huge problems with imports, particularly food, and that was with a growing population. The issue of food supplies for the Middle East and North Africa is a primary trigger of rioting. Assad’s notorious regime collapsed by the same token. Egypt's inflation rate reaches 20-30% per year, while rising food prices outpace even the average inflation rate. Stable currency inflows fell due to the pandemic and the outbound tourist traffic. External debt increased from 49 billion in 2015 to 155 billion in 2024. When it comes to debt servicing Egypt seems to rank highest in the world among major countries; it has surpassed even Ukraine (a country at war), and not just by several percentage points but almost in half by conservative estimates. Some experts assess Egypt’s debt burden at as much as 14% (!!!) of the total GDP. And this is in a relatively peaceful environment (if we disregard minor "special military operations" in Sinai against the Muslim Brotherhood or closure of the border with Gaza). 14% is a huge figure that suggests that the IMF may be twisting Egypt's arms much more vigorously than it is doing to the Ukrainian government. Because if the IMF dumps Egypt, El-Sisi's regime will fall into the abyss.

Why would it collapse, you may ask, if it is supported by the army? The tiny detail here is that it is not the entire army that profits from the kickbacks and "funding programs." Some military figures ran for presidency, - with one consequently getting a prison term and the other - abruptly abandoning political activities. As is always the case in such a huge army, El-Sisi has officers who are more of "his own cohort" kind and less of "his own cohort" kind, so those less loyal are often not very happy with the current ruling authority. As a result, in case of numerous anti-government protests or food riots, loyalty of the entire army will be questionable. Should urgent funding halt, El- Sisi's government may not fall immediately, but it will definitely face protests after which its downfall is just a matter of time. The general is aware of it, - which is why he is holding on to the IMF.

Summarizing it all: the economic situation in Egypt is really bad, anti-corruption activists are getting imprisoned, democratic moves are being suppressed, and activists (quite numerous, by the way) are being silenced.

At the same time, many educated Egyptians live out of Egypt, scattered all over the world, and not just in the Arab world alone: take, for example, the face of the 2011 revolution and, at the same time, a Google engineer Wael Ghonim.

At the same time, Egypt's dependence on IMF funding is enormous, which gives the IMF some freedom in negotiations.

So, what is the IMF discussing with Egypt?

Are they demanding a democratization of the political system? Are they going to suggest a change in NGO and anti-corruption policies? Are they demanding creation of independent law enforcement bodies to investigate corruption schemes tying the army with the economy?

No, they are not saying or demanding from Egypt anything of the sort they are doing to Ukraine. At least not directly.

Well, does it mean that the IMF are two-faced sods? They are not, in fact. They are just very rational, and their work with Egypt is quite logical and substantiated. It is not flawless, of course, but the overall direction is clear and correct.

So, why is it so for Egypt and different for Ukraine? We will definitely discuss this in the second part of my long read where we will clarify the subtleties of internal interaction between Egypt and the IMF.