Чого українські правозахисники можуть навчитися у Західних Балкан: шість уроків з євроінтеграції

Євроінтеграцію часто сприймають як процес, який відбувається десь між урядом і Брюсселем. Але досвід країн Західних Балкан засвідчує інше: це процес, у якому громадянське суспільство має право голосу в питаннях державних змін не лише на етапі переговорів, а й упродовж багатьох років після вступу до ЄС. Саме до такого висновку прийшла команда Центру прав людини ZMINA, дослідивши шлях Хорватії, Сербії та Чорногорії у сфері Розділу 23 "Судова влада та основоположні права". Із цього досвіду можна виокремити шість уроків, які будуть корисними українським правозахисникам.

Урок 1. Ідеальної формули впливу на євроінтеграцію не існує

Перший і, мабуть, найважливіший урок полягає в тому, що єдиного рецепту найефективнішого долучення до процесу переговорів країни-кандидата з ЄС не існує, і досвід Західних Балкан це підтверджує. Там організації громадянського суспільства (ОГС) діяли у двох основних форматах.

Перший — автономний: організації не входять до переговорних груп, але моніторять процес (роль watchdog). У такому форматі працювали ОГС Хорватії і Сербії.

Так, у Хорватії ОГС не включили до робочої групи за Розділом 23 та впродовж переговорів зберігався низький рівень інформування населення про євроінтеграційні процеси. Саме це підштовхнуло громадянське суспільство до автономної роботи та публікації спільних висновків про неготовність країни до закриття переговорів за Розділом 23. Також це стало передумовою для створення Платформи 112 — коаліції близько 60–70 організацій, які надалі вимагали змін від парламенту та уряду. У Сербії так само урядові переговорні групи не включали ОГС. Однак була створена Національна конвенція про Європейський Союз у Сербії — інституціоналізована платформа діалогу, що об’єднує понад 850 організацій і працює через 28 робочих груп. Це офіційний механізм інформування населення про євроінтеграцію Сербії, а також форма співпраці й проведення консультацій з урядом.

Другий — змішаний: частина організацій входить до робочих груп, а частина продовжує моніторинг незалежно. Так, у Чорногорії представники ОГС були безпосередньо включені до урядових робочих груп: у робочій групі за Розділом 23 із 47 членів групи 8 осіб представляли громадський сектор.

Досвід цих країн показує: обидва підходи можуть бути ефективними. Проблеми виникають тоді, коли участь громадянського суспільства стає лише формальністю. Для України цей урок не є зовсім теоретичним, адже деякі, створені урядом робочі групи, не забезпечували ОГС можливістю реально впливати на хід переговорного процесу. Тому ключове питання не в тому, чи присутнє громадянське суспільство в процесі, а в тому, чи має воно реальний інструмент впливу на зміст рішень та реформ.

Урок 2. Реформи не на папері: як оцінювати реальний прогрес

Євроінтеграція — це не лише ухвалення законів, створення нових органів влади чи гарні урядові презентації. Щоб переговорний процес не затягувався, реформи мають мати довгостроковий ефект, а не зводитися до формального "поставлення галочок". Тому ОГС потрібно відстежувати прогрес як на рівні якісних, так і кількісних показників. Також важливо вимагати чіткого виміру урядом виконання кожного критерію (бенчмарку). Наприклад, визначення кількості закритих розслідувань злочинів проти журналістів чи кількості осіб, залучених до державного управління у сфері внутрішніх справ тощо. Зокрема, такий підхід простежувався у моніторингу виконання бенчмарків, що стосувалися національного переслідування за вчинення воєнних злочинів на Балканах. Їхній досвід показує: розмиті критерії зручні для імітації реформ. Тому потрібно дивитися не лише на формулювання бенчмарку, а й на конкретні дії для його виконання.

Урок 3. Адвокацію потрібно вести не тільки в Києві, а й у Брюсселі

Адвокація євроінтеграційних реформ має бути системною та виходити за межі Києва. Громадянське суспільство повинно впливати не лише на національний уряд, а й на інституції ЄС. Як показує досвід балканських правозахисників, для цього потрібно комунікувати з представництвом ЄС в Україні та іншими дипломатичними місіями в Києві, посольствами країн-членів ЄС, консульствами тощо. Також слід залучати аналітичні центри партій Європейського парламенту та аналітичні центри, які займаються питаннями європейської інтеграції в Брюсселі.

Важливим інструментом адвокації є тіньові звіти, які доповнюють офіційні звіти Єврокомісії. Наприклад, у Сербії щороку публікують Книгу рекомендацій — документ, де аналізують виконання країною критеріїв ЄС і пропонують конкретні зміни. В Україні вже є подібна практика, зокрема, щорічні тіньові звіти до звітів Єврокомісії щодо України. Саме тому правозахисникам потрібно розвивати експертизу у певних євроінтеграційних напрямках, оскільки ЄС звертатиметься до експертних організацій для формування бачення про прогрес країни-кандидата.

Урок 4. Не тільки великі звіти — короткі резюме теж мають значення

Досвід Західних Балкан вчить нас, що аналітичні матеріали ОГС мають бути різних форматів і взаємодоповнювати одне одного. Поряд із глибокими детальними дослідженнями важливо готувати їхні скорочені версії, які полегшують сприйняття та адвокацію. Балканські правозахисники наголошують на важливості коаліційних документів, спільних позицій і чітких правил взаємодії між організаціями. Потрібно готувати короткі резюме до великих аналітичних досліджень, оскільки без розумілої позиції і добре підготовленого меседжу воно часто не доходить до тих, хто ухвалює рішення. З огляду на обмеженість часу у політиків, управлінців і журналістів, такий підхід підвищить ймовірність того, що цільова аудиторія почує висновки та рекомендації й не загубиться в поясненнях.

Урок 5. Захист активістів та медіа — частина євроінтеграції

Євроінтеграція не відбувається у вакуумі. Історичні непорозуміння, відносини із сусідніми країнами, а також дезінформаційні кампанії можуть безпосередньо впливати на переговорний процес. Наприклад, у Сербії Росія активно поширювала антизахідні наративи, щоб знизити довіру населення до ЄС і бажання країни вступати до Союзу. Поширюються практики дискредитації правозахисників: активістів часто називають "іноземними агентами", а деякі групи стають об’єктом прямих нападів — наприклад, ЛГБТІК-організації в Хорватії. Тобто інформаційний тиск, мова ворожнечі і напади на вразливі групи населення чи тих, хто їх захищає, напряму впливають на оцінку прогресу країни-кандидата. Саме тому важливо долучатися до регіональних правозахисних мереж, конференцій та інших заходів, які організовують активісти із сусідніх країн, та використовувати можливості для обміну інформацією між ОГС різних країн, аналітичними центрами та академічними колами з країнами ЄС.

Отже,правозахисна робота в контексті євроінтеграції має включати постійний зв’язок із медіа для ефективного адвокатування змін, різноманітні освітні й інформаційні кампанії, що пояснюють суспільству суть реформ, можливі ризики та очікуваний ефект, механізми захисту активістів і журналістів від нападів та кампаній дискредитації.

Урок 6. Євроінтеграція — це марафон, а не спрінт

Євроінтеграція є складним та тривалим процесом реформування країни, який потребує залучення значних людських ресурсів для адвокації реформ, моніторингу їх проведення та запобіганню крокам у зворотному напрямку. Важливою у цьому процесі є політична підтримка євроінтеграційного курсу всередині країни та із боку країн-членів ЄС. Оскільки влада в країні може змінюватися, критичним для ОГС є забезпечення якості та довгострокового ефекту реформ. Яскравим прикладом є Хорватія, яка після вступу зіткнулася з регресом у сфері верховенства права: було введено конституційну заборону одностатевих шлюбів, ухвалену вже після приєднання до ЄС. Це важливий урок для України: вступ до ЄС не гарантує незворотності реформ — без сильних інституцій і механізмів контролю досягнутий прогрес може бути втрачений.

Висновки

Досвід країн Західних Балкан показує: правозахисники можуть бути не лише критиками влади, а й справжніми агентами змін. Євроінтеграція — це не технічний процес для уряду чи дипломатів, а вікно можливостей, у якому формуються правила, що визначають сталість демократії, верховенство права та рівень захисту прав людини на роки вперед.

Для українських правозахисників балканський досвід дає важливий урок: не покладатися лише на добру волю держави, не плутати ухвалення рішень із реальними змінами і не сприймати вступ до ЄС як фініш. Успіх євроінтеграції визначатиметься не лише відкриттям і закриттям переговорних розділів, а й тим, чи вдасться зробити реформи стійкими до зміни урядів, електоральних катаклізмів і спроб переглянути досягнутий прогрес після вступу.

Євроінтеграція — це марафон, де ключову роль відіграє громадянське суспільство, яке не просто слідкує за процесом, а активно формує майбутнє країни.