Мікроменеджмент у ЗСУ

Збройні сили України, як і будь-якої іншої країни, мають чітку вертикаль управління, яка спрямована від Головнокомандувача до командира відділення. Порядок використання цієї системи управління описаний у відповідних наказах, директивах, інструкціях тощо.

Так, основний принцип армії — єдиноначальність. Але потрібно розуміти, що єдиноначальність — це не тільки повнота влади, а це ще й відповідальність за одноосібно прийняті рішення. Хоча кожен командир, починаючи з командира роти, має заступників за напрямами (бойової роботи, технічної складової та з психологічної підтримки, тилу), завдання яких — це збір та аналіз інформації, вироблення пропозицій для прийняття відповідних управлінських рішень командиром. І так на кожному рівні.

Заступники від командира роти і вище, відділення, відділи, управління від батальйону і до Генерального штабу для того і потрібні, бо одна голова — добре, а дві — краще, хоч і некрасиво. Це зроблено для того, щоб управлінська машина працювала без збоїв як у вертикальній площині від командира до командира, так і у горизонтальній — від управління до управління. Але на сьогодні мікроменеджмент — головна система управління у Збройних силах України.

Не буду сперечатися, що інколи у кризових ситуаціях вона допустима для прийняття відповідних управлінських рішень у короткі терміни. Як правило, такі ситуації виникають подекуди, і це не обов’язково некомпетентність командирів на місцях. Причин може бути багато: починаючи від цейтноту, закінчуючи відсутністю повноти інформації. Тоді старший командир бере ініціативу на себе, але при цьому він повинен бути готовий до відповідальності за наслідки, а не заглиблювати потім голову у пісок, звинувачуючи підлеглого, за якого приймав рішення особисто.

Одним із негативних наслідків постійного мікроменеджменту є поступова втрата ініціативи командирами всіх рівнів, що призводить до втрати ефективності всієї системи управління. Втрата ініціативи тягне за собою викривлення інформації і, як наслідок, помилкові рішення. І ці рішення не обов’язково стосуються саме бойових дій.

Візьмемо останню заяву військового керівництва, яка була зроблена щодо документообігу після повернення військовослужбовців із СЗЧ. Подача документів напряму від військової частини (окремий батальйон, полк, бригада). Читаючи цю заяву по пунктах, хочу також по пунктах поставити певні питання з певними своїми міркуваннями:

• 1. Чому нівелювали роль управління персоналу в корпусах, командуваннях та видах? Адже виключити проходження документів цими ланками на сьогодні зовсім неможливо, і люди, які до цього дотичні, це розуміють. Усе одно персонал із Генерального штабу вимагатиме інформацію від командувань, а ті — від корпусів і т. д. Додадуться тільки додаткові телефонні дзвінки і не більше.
• 2. Яким чином можна пришвидшити призначення через Генеральний штаб, минаючи інших? Кожен командир (бригади, корпусу і т. д.) має свою номенклатуру призначення і відповідний резервний підрозділ, з якого він може відібрати собі військовослужбовця. Для прозорого переведення є Армія+, але давайте будемо відвертими — без згоди відповідного командира перевестися все одно не вийде і це факт.
• 3. Як цей механізм зменшить кількість випадків СЗЧ? Знаючи, що військовослужбовця призначить на посаду сам Головнокомандувач, а не комбриг чи комкор, він скоріше повернеться із того СЗЧ? У чому його ефективність?

Вважаю, що це той же мікроменеджмент тільки перемішаний ще з популізмом.