Ми програли найголовніше — повагу до військових

Днями я звільнилася з лав ЗСУ та стала на облік як офіцерка запасу!

В якийсь момент усвідомила, що частина суспільства настільки охуїла, що в мене більше просто немає бажання жертвувати собою, своїм життям, здоровʼям та відкладати на потім те, про що мріяла всі ці роки!

З усіма документами я прийшла до військкомату, де оформлював мене молодий хлопець. Він сидів за столом у футболці койот, напівцивільних штанях та берцях. Так не вдягаються ті, хто жодного разу не були на фронті. Цей стиль я впізнаю завжди!

Потім він встав, взяв дві милиці й поніс мої документи в інший кабінет, перебираючи покрученою ногою. Виявилося, що служив в одній із дуже відомих механізованих бригад, де й отримав поранення.

Сьогодні читаю новину про те, що у Львові військовослужбовцю ТЦК перерізали горло — і він помер. Найстрашніше — що це вже не перша така трагедія.

Тим часом президент Зеленський жодного разу у своїх щоденних зверненнях не засудив такі напади (поправте, якщо пропустила).

І це виглядає не просто як мовчазна згода! Це виглядає як легалізація!

Якщо за 12 років війни людина сама не обрала собі місце в армії, хоча є тисячі різних вакансій під будь-яку спеціальність — це не означає, що єдиний вихід — різати горло.

Коли прийде московит — ніхто не буде так бикувати.

Ми програли найголовніше — повагу до військових.

А значить — ризикуємо програти і війну.