Про американо-іранський махач і наш шкурний інтерес

Коротше, пані та панове, Трамп учергове довів, що він ніфіга не Рейган. Замість того, щоб вгатити по аятоллам так, аби пір’я летіло, він як завжди включив режим "chickenheart".

Але менше з тим, чи він злякався, що бенз в Америці вже піднявся майже вдвічі в ціні, чи щось там ще — нам своє робити.

​Розкладаю по пунктах, чому нам треба, щоб цей двіж швидше згортався (хоч і зрозуміло, що це й близько не останній раунд):

​1. Нафта і бабло ворога. Будь-яка велика війна на Близькому Сході розганяє ціни на нафту. Що дорожча нафта, то більше бабла капає в кишеню Москві. Ми, звісно, красавчики, що за березень винесли їм купу нафтоперевалки (половину), але вічно це тривати не буде. Рано чи пізно лаптєногі знайдуть методи протидії нашим дронам, і нам дуже не вигідно, щоб вони фінансували свій терор за рахунок близькосхідного шухеру. Тому чим скоріше він закінчиться - тим для нас краще.

​2. Дефіцитне ППО. Ця війна жере американські ракети до ППО/ПРО, як не в себе. А їхні запаси — і так не бездонна бочка. Ще й Трамп їх давав по чайній ложечці за євробабки. І араби - ще ті воЯки, які при виді одного "шахеда" ховалися в бункер, лишаючи "Петріоти" в режимі автоматичного захоплення цілі. В результаті, по одній іранській бляшанці в деякі дні випускалося по 8 (!!!) ракет.

Далі. Ні для кого не секрет, що для нас російська балістика — це загроза номер один. І збивати її ми можемо тільки найновішими ракетами до тих-таки "Петріотів". І замість того, щоб ці ракети летіли на захист українського неба, вони витрачаються на іранські бляшанки.

Тож, в наших прямих інтересах, щоб американські союзнички не розпилювали ресурси не на Україну.

​3. Україна як експортер смерті. Захід в старому сенсі втрачає гегемонію — це факт. Думаю, що тимчасово.

При цьому, я б і близько ще не списував Штати - але у них попереду ще 3 роки Трампа. А далі - з великою долею вірогідності, ще один або слабкий, або неадекват у Білому Домі. Або якийсь любитель диванів, або навпаки якесь ліве одоробло, в пику Трампу просунуте туди всіма, кого він задовбав і задовбе ще більше.

Тож, поки Штати будуть розбиратися зі своїми трампами та блмщиками аж до початку 30-х років, Європа накопичуватиме зброю, паралельно сцучися хоч якось її застосувати, перед Україною відкривається поле можливостей.

Ми повертаємося до своєї природної ролі. Ми — озброєний фронтир європейської цивілізації. Час ставати суперпрагматичними: виходити на всі континенти, влазити у всі конфлікти, де можна заробити, і продавати не пшеницю, а безпеку. А точніше — професійну смерть для ворогів тих, хто платить.

​Висновки прості: переможців у американо-іранській війні не буде. І ті, і ті *банашки оголосять, що перемогли.

Ну, хіба Ізраїль просто в черговий раз йде по своїй стандартній тактиці. Як тільки ворог стає сильним і може вдарити - б'єш першим, відкидаєш його на десятиліття назад. І знову чекаєш, щоб вдарити. Але раптом вдасться домовитися, якщо змінилася коньюнктура - як вийшло свого часу з Єгиптом.

Для нас же важливо, що Іран відкинутий назад, і забомблений реально в хлам. Особливо збройні заводи. Отже, його допомога росії пригальмує — і це гуд. Бо ця допомога була суперважливою - надто ж в плані контрабанди електроніки та чіпів. Не кажучи вже про ракети.

А нам своє робити: звичайно, в першу чергу, змусити до заморозки рашку. А далі - ставати мілітарним центром Європи. І заробляти на глобальній війні всіх проти всіх, до якої стрімко скочується світ.

І ставати тими, кого бояться і поважають за силу, а не за "глибоку стурбованість".