Накопичений запит на справедливість

Днями сиділи й курили з побратимами в одному з місць, які є кілзоною Херсона.

Один служить із 2015-го, інший із 2017-го, я з 2020-го, і четвертий — із 2022-го. Двоє з нас були поранені, але вже давно зажили і працюють, ніби цього не було.

Девʼяносто відсотків років у війську ми провели на фронті, на бойових посадах. А на таких посадах є правило: якщо ти добре, прийнятно і стабільно робиш бойову роботу — ти робитимеш її ще більше. Без росту і без уваги до пройденого тобою.

Трьом із нас трохи за 30, четвертому — 25. Але відчуття таке, ніби до цього віку ми прожили по сім життів.

Ми сиділи й удавали, що все нормально. Що ми тримаємося. Що нам круто і добре разом. Приблизно так само, як я виглядаю на фото — природною і задоволеною.

Але нічого схожого на "нормально" тут немає.

Я це до чого. Раджу всім, хто далі від фронту, почати звертати увагу на військових, які служать понад чотири роки на бойових посадах, і думати, що робити з їхнім накопиченим запитом на справедливість. Бо рівень нечутливості суспільства та інституцій до таких як ми — дуже високий.

З кожним роком вигорання посилюється.

А можливостей, доходу і поваги стає менше.

Усього стає менше.

У черговому прифронтовому місті я на прохання частини давала інтервʼю як військова до Дня матері. А в цей самий час мою доньку не було кому відвести на вокал, на який вона дуже хотіла. Мене це розбило настільки, що навряд мене хтось зрозуміє, крім жінок, які є матерями і самі прослужили в армії п’ять і більше років. Я почала писати друзям — і одна людина підстрахувала мене та відвезла її на заняття.

Десяток сказаних слів на камеру, де треба тримати витримку і стійкість, не передадуть ці п’ять років на відстані з дитиною.

Нічого їх не передасть.

І що б ви не робили як суспільство, щоб допомогти — ви вже запізнилися.

Бо вас не стало поруч із нами в армії стільки, скільки було потрібно. Щоб ми могли їздити в ротації і бачити своїх дітей. Щоб нас відпускали в заслужене почесне звільнення після стількох років служби.

Ви нас підвели. І ще підведете своєю блаженною абстрагованістю від війни.

Іронія в тому, що я ніколи не визнаю цей несправедливий розподіл ціни за оборону приводом перестати воювати. Після стількох років служби пройдений шлях починає стояти замість тебе, коли ти вже вигораєш і тебе обʼєктивно всі підвели.

Я колись казала: настануть часи, коли живі заздритимуть загиблим. Для мене ці часи вже настали. Але ви за моїм обличчям і усмішкою навряд це побачите.