Україні потрібне повернення українців, а не імпорт дешевої робочої сили

Останні заяви представників міграційної служби щодо необхідності залучення трудових мігрантів в Україну викликали серйозне суспільне занепокоєння. Особливо на тлі війни, величезних людських втрат та мільйонів українців, які були змушені залишити свої домівки через російську агресію. Поряд з такими заявами і вороже ІПСО не забарилося – масово продукують відео- та фотоконтент, який зроблений штучним інтелектом для підігріву ситуації і глобалізації проблеми трудових мігрантів.

Ще раніше під час обговорення законопроєкту про множинне громадянство минеодноразово попереджали: окремі його положення можуть у перспективі стати механізмом для масштабного залучення трудових мігрантів з інших держав. І сьогодні бачимо, що ці ризики починають набувати цілком реальних обрисів.

Українське суспільство має право поставити владі просте питання: чи за це сьогодні воюють українські військові? Чи за те, щоб після війни Україна поступово перетворювалася на державу дешевої робочої сили, де замість створення умов для повернення власних громадян робиться ставка на імпорт працівників з інших країн?

Безумовно, кожна людина має право на гідне життя та працю. Але державна політика повинна насамперед виходити з національних інтересів України, особливо в умовах війни та демографічної кризи.

Сьогодні мільйони українців перебувають за кордоном. Значна частина з них – це молоді люди, спеціалісти, робітники, студенти, підприємці. І головне завдання держави, звісно ж – не шукати заміну українцям, а створювати умови для їхнього повернення додому. Це – гідні зарплати, безпека, доступне житло, підтримка бізнесу, розвиток економіки та нові робочі місця.

Натомість ми дедалі частіше чуємо розмови про необхідність завозити трудових мігрантів. При цьому майже ніхто не говорить про можливі наслідки такої політики.

Європейські держави вже мають складний досвід масової міграції. Франція, Німеччина, Бельгія та інші країни роками стикаються з проблемами інтеграції, соціального напруження, конфліктів на релігійному та культурному ґрунті. Ігнорувати цей досвід – надзвичайнобезвідповідально.

Питання не лише в економіці. Йдеться також про культурну та суспільну цілісність держави. Україна історично формувалася як європейська християнська держава зі своїми традиціями, мовою, культурою та суспільними цінностями. І будь-які рішення у сфері міграційної політики повинні враховувати ці фактори.

Окремо виникає питання: кому насправді вигідна масова трудова міграція? Складається враження, що частина великого бізнесу просто шукає дешевшу робочу силу. Адже трудовий мігрант часто погоджується працювати за нижчу зарплату та в гірших умовах. Але така модель не стимулює розвиток економіки, вона лише консервує низькі стандарти оплати праці та знецінює працю українців.

Україні потрібна інша стратегія. Не заміщення українців мігрантами, а модернізація економіки. Не пошук дешевої робочої сили, а залучення інвестицій, підтримка виробництва, розвиток аграрного сектору, машинобудування, ІТ, науки та освіти.

Після перемоги Україна має стати державою можливостей для власних громадян. Державою, куди українці хочуть повернутися, а не країною, яка шукає, ким замінити своїх людей.