Слово як зброя: що втратила Україна після інтерв’ю Мендель Карлсону

Відверто кажучи, я не дуже люблю обговорювати такі теми, але цього разу захотілося проаналізувати інтерв’ю Юлії Мендель для Такера Карлсона. 

Я — принциповий критик Володимира Зеленського, мені не близьке багато з того, що робить він і його оточення. Але тут мова не про політичні симпатії чи гасла, а про спробу тверезо проаналізувати ситуацію, в якій ми можемо опинитися. Наскільки це вдалося — судити вже вам.

Інтерв'ю, яке пролунало не там і не так

11 травня 2026 року на YouTube-каналі Такера Карлсона з'явився майже двогодинний відеозапис із заголовком: "Прес секретарка Зеленського розкриває всі карти: кокаїн, приховування правди та єдина перешкода на шляху до миру." Гостею була Юлія Мендель — колишня речниця президента України (2019–2021), людина, яка свого часу мала представляти Зеленського перед світом. Те, що вона сказала за ці майже сто хвилин, одразу стало найбільш обговорюваною подією українського медіапростору. Але значно важливіше, де і для кого вона це сказала.

Щоб зрозуміти масштаб проблеми, недостатньо розібрати зміст заяв. Необхідно оцінити контекст, платформу, аудиторію та інформаційний момент, у який все це відбулося.

Хто такий Такер Карлсон і чому платформа має значення

Такер Карлсон — не просто американський журналіст. Це фігура, яка системно формувала антиукраїнський наратив у США задовго до повномасштабного вторгнення. На своєму каналі він називав російське вторгнення "прикордонною суперечкою", стверджував, що Байден підтримував Україну, бо "отримував від неї мільйони", поширював фейки про американські біолабораторії та звинувачував Київ у підриві Каховської ГЕС. У 2024 році він узяв компліментарне інтерв'ю у Путіна і поспілкувався з ідеологом "русского міра" Олександром Дугіним.

Іншими словами, Карлсон — це не нейтральна платформа і не ворожа, але чесна журналістика. Це медіасередовище, де антиукраїнські наративи є нормою, а аудиторія апріорі скептично або відверто вороже налаштована до України та її керівництва. Саме цій аудиторії Юлія Мендель вирішила розповісти своє "одкровення".

Що сказала Мендель: реєстр звинувачень

Перелік тез, озвучених у розмові з Карлсоном, вражає своєю деструктивністю. Не тому, що всі вони свідомо неправдиві. Просто частина з них може відображати особисті образи або суб'єктивні спостереження. Вражає їх сукупний ефект і те, на якому майданчику вони прозвучали.

Щодо особистості Зеленського. Мендель заявила, що президент "постійно змінює маски", є "емоційно неконтрольованим", "часто істеричним" і "не має емпатії, а лише грає її". Вона натякнула на вживання наркотиків, описавши звичку президента ходити у ванну перед прес конференціями і повертатися звідти "бадьорим і сповненим сил". Ці описи — без жодних доказів, лише на основі особистих вражень — були подані як викриття.

Щодо Стамбульських переговорів 2022 року. Мендель стверджувала, що Зеленський нібито був готовий погодитися на передачу Донбасу Росії заради припинення вогню, посилаючись на "людей, які представляли Україну на переговорах", не називаючи жодного імені. Офіс президента спростував ці заяви, прямо вказавши, що ексречниця не мала стосунку до переговорного процесу.

Щодо загального стану країни. Мендель охарактеризувала Україну як країну, що "перебуває на межі зникнення" та "занепадає", де процвітає "нездоровий націоналізм".

Фінальний акорд. Наприкінці інтерв'ю Мендель перейшла на російську мову і зі сльозами звернулася до Путіна, назвавши повномасштабну війну формулою "слов'яни вбивають слов'ян" — типовим кремлівським наративом, що ставить знак рівності між агресором і жертвою.

Реакція України: від обурення до тривоги

Реакція українського суспільства виявилася одностайною в оцінці і при цьому тривожною за своєю суттю. Всі коментатори, незалежно від ставлення до Зеленського та його команди, погодилися: ці заяви завдають шкоди Україні.

Офіс президента відреагував жорстко, але, по суті, беззмістовно — назвавши Мендель людиною, яка "давно не в собі" і "не брала участі ні в переговорах, ні в ухваленні рішень". Це відповідь на рівні дискредитації, а не спростування по суті.

Медіаексперти та журналісти вказали на те, що найбільш небезпечний аспект — не самі звинувачення, а аудиторія, якій вони адресовані. Мендель вийшла перед мільйонами американців, які "природно налаштовані не окей до України", і надала їм зручну "внутрішню" критику, яку вони можуть використовувати як аргумент проти підтримки Києва.

Ряд публічних постатей висловили підозру, що за виходом Мендель на платформу Карлсона стоять не лише особисті образи — і запитали про те, "хто і як заплатив" за це інтерв'ю. Жодних доказів зовнішнього впливу наразі немає, але сам факт постановки цього питання свідчить про глибину суспільного занепокоєння.

Три виміри збитків для України1. Інформаційний: нова зброя для антиукраїнської пропаганди

У інформаційній війні слово колишнього інсайдера коштує більше за десятки анонімних заяв. Мендель — не рандомний критик. Вона була прес секретаркою президента, людиною з доступом до внутрішньої кухні Офісу. Її слова в очах неупередженого глядача (а тим більше — упередженого) матимуть особливу вагу.

Кремлівські медіа вже підхопили ці тези. Російська пропаганда отримала те, чого давно шукала: "свідчення зсередини" про нестабільність, корупцію та наркозалежність Президента країни, яка захищається від агресії. Жодного з цих звинувачень не було підтверджено жодними доказами — але в інформаційному просторі доказів часто не потребують.

2. Дипломатичний: удар по американській підтримці в момент переговорів

Інтерв'ю вийшло у надзвичайно чутливий момент. Весна 2026 року — час активних дискусій навколо умов можливого перемир'я, тиску адміністрації Трампа на Київ з приводу поступок, і без того складного інформаційного середовища в США, де частина республіканського мейнстріму схиляється до "втомленості від України".

На цьому фоні Мендель фактично підтвердила перед мільйонною американською аудиторією ключовий тезис тих, хто виступає за скорочення підтримки Україні: "Зеленський — проблема, а не рішення". Незалежно від того, наскільки достовірні її слова, вони підсилюють тиск на американських політиків, які підтримують допомогу Україні.

3. Внутрішній: ерозія єдності в умовах війни

Всередині країни цей скандал має ще один, менш очевидний, але не менш важливий вимір. В умовах повномасштабної війни українське суспільство утримує внутрішню єдність через надзвичайне моральне зусилля. Гучні публічні розрахунки між колишніми представниками влади — особливо спрямовані назовні, на ворожі аудиторії — підривають цю єдність.

Навіть якщо у Мендель є справжні образи або реальні факти, які вона хотіла донести, існують способи зробити це, що не завдають шкоди країні. Відкритий лист, інтерв'ю українським ЗМІ, звернення до відповідних органів — все це залишалося б у межах відповідальної критики. Вихід до Карлсона — це не критика, це зброя.

Феномен Мендель як симптом ширшої проблеми

Випадок Мендель не є унікальним. Він відображає системну вразливість України: відсутність механізмів відповідальності для публічних осіб, які виносять внутрішні конфлікти на зовнішні антиукраїнські платформи.

У демократичних суспільствах право на критику влади є беззаперечним. Але існує різниця між критикою, яка звернена до свого суспільства і своєї держави, і "критикою", яка свідомо або несвідомо постачає боєприпаси ворогу. Мендель могла говорити правду. Вона могла говорити неправду. Але вона зробила це саме там, де ці слова найбільш вигідні для тих, хто хоче поразки України.

Це — не про цензуру і не про заборону критики. Це про елементарне розуміння: що, кому і навіщо ти говориш, коли твоя країна воює за виживання.

Ціна слова під час війни

Інтерв'ю Юлії Мендель Такеру Карлсону стане прикладом того, як особисті образи, амбіції або — у найгіршому сценарії — зовнішній вплив можуть перетворити публічну людину на інструмент інформаційної війни проти власної країни.

Збитки від цього інтерв'ю є реальними, навіть якщо їх важко виміряти в конкретних цифрах. Кремлівська пропаганда отримала свіжий матеріал. Американські скептики щодо підтримки України — зручний аргумент. Союзники України — привід для сумнівів. Українське суспільство — ще один привід для тривоги в і без того виснажливий час.

Слово — це зброя. І як усяка зброя, воно може бути спрямоване проти того, хто її тримає.