Андрій Борисич у СІЗО - як це було

Андрій Борисич закинув ноги на стіл, завалений грошима, і важко зітхнув. Державні справи не залишали ані хвилинки на відпочинок.

«Відсиджу ще тиждень, і візьму відпустку, - вирішив він, - Що мені, одному за всю країну працювати?..»

В двері постукали. Зайшов головний тюремщик зігнутий під вагою пакетів з супермаркету, повних новеньких грошей. 

«Знову! - подумки застогнав Борисич, - Де вони їх беруть?..»

- Це прямо з Нацбанку, тільки що надруковані, - сказав головний банкір, - Ми відкрили безлімітну кредитну лінію під вашу заставу.

Гроші текли рікою. На банківському рахунку за добу збиралася сума, яка дорівнювала бюджету Ліхтенштейну, а готівкою було завалено все СІЗО, через що погіршилися умови утримання вʼязнів.

- Юлічка! - покликав він старосту уряду, - Коли вже ви виконуєте вимоги і досягнете стандартів! Ми ж в Євросоюз, нібито, крокуємо! Неможливо сидіти в цієї буцегарні…

- Вибачте, Андрію Борисовичу, - вона послужливо защебетала, - Ніколи на це не вистачало грошей. Ну ви ж знаєте - то тисяча, то ще тисяча, то безкоштовна залізниця… Проте, тепер, ми за місяць погасимо суверенний борг України.

- Що!!! - закричав він, - Мені ще місяць тут сидіти?!.. Я і так вже цілих три дні в цьому гадюшнику!

Юлічка перелякалася і вибігла з кабінету начальника СІЗО. Натомість прибігли начальник особистої охорони і міністр здоровʼя.

- Заспокійливе?.. Віскі?.. - запропонував він, достаючи з кишені білого медичного халату пляшку. - До речі, Андрію Борисовичу, можу я попросити у вас хоча б сто мільйонів на боротьбу з ковідом?.. В мене родина за кордоном, син в коледж поступив…

- Мародери! - захрипів Борисич. - Геть!

Він проковтнув віскі, і кинув в міністра пакет з грошима.

«Ні, я тут довго не витримаю!.. Нехай Вова когось іншого посадить. Хоча б Кирила, за нього, можливо, теж гроші дадуть».

Але в глибині душі Борисич знав, що не дадуть. Знав, що саме він сьогодні витягує Україну з фінансової прірви і зміцнює обороноздатність країни. І від цього, а ще від стакана віскаря стало тепло на душі.

«Потерплю. - сказав він самому собі. - Заради країни».

Це все Міндіч. Світла голова. Це саме він спланував операцію, яку НАБУ та САП провели бездоганно. Зробили з чесної людини корупціонера, сірого кардинала і чорного мага, а потім людям запропонували збирати гроши, щоб він не вийшов з СІЗО…

Притула з Чмутом ніколи стільки не підіймали. 

«За місяць, - замріявся Борисич, - ми будемо кредитувати ЄС, а Штілерман купить Боїнг і Локхід». 

В двері знову постукали. Мокрий від поту начальник вʼязниці приніс мішок, повний золотих злитків і ювелірних прикрас. 

«Вони почали платити золотом, - здогадався Борисич. - Дорого коштує моя свобода…»

Він зняв ноги зі столу, і пройшовся кабінетом, переступаючи через мішки з грошима.

«Ех! - подумав він, державницьким поглядом оцінивши скарби. - А з Вовою вдвох ми в три раз більше зберемо!.. Треба зателефонувати Кривоносу…»