Про відношення до воїнів, які служать 4+ років

Напишу своє невеличке спостереження за одним соціальним процесом у війську.

Раптом, комусь, дотичному до реформ і політик в армії - буде цікаво і корисно.

На рівні багатьох підрозділів по спілкуванню зі знайомими бачу одну й ту саму дуже несправедливу ситуацію.

Старих вояків, хто служить в армії 4+ років, особливо тих, хто в армії ще з часів АТО-ООС і якимось дивом вцілів і не пішов на карколомне карʼєрне підвищення - забувають і не знають, як мотивувати. Їх мають за непохитну опору і функцію, яка не зрушиться, що б там не сталося, адже шлях 4+ на війні уже схильний іти сам за себе, і за виснажену людину. Та на практиці - саме такі люди потерпають від невизнання і гниють морально всередині системи. Особливо коли спостерігають, як новобранців 2025-2026 років колишуть на руках строковими контрактами, посадами, нагородами, різними заохоченнями. А за стариків забули всі - і в армійській системі і поза нею.

Виходить парадоксальна ситуація: що довше ти служиш на тій самій бойовій посаді без просування і буквально тримаєш бойову стабільність і спроможність для війська на своєму рівні - то менше уваги до себе, визнання і перспектив ти матимеш у підрозділі, якому віддав стільки років і мусиш тримати фронт далі.

Вигідніше бути новим і свіжим, побувши перед тим 3-4, чи і всі 12 років опору окупації в когорті абстрагованих від війни, ніж тим, хто був вірним обовʼязку у війську від початку всі ці багато років. Бо тебе почали давно сприймати за даність.

Це не для критики когось чи чогось. Просто одне з екзистенційних стостережень .

Парадоксально, але напрочуд життєво, правда?

Раджу реформаторам у Міністерстві оборони звернути увагу на категорію цих військовослужбовців, які служать без підвищень і перспектив на польовій роботі 5+ років. Згадати, що вони наразі живуть з відчуттям, що про них забули усі. Це далеко не те саме, що служити другий чи третій рік в армії. Придумати, як ви можете мотивувати цих людей, якщо не можете дати їм звільнення зі служби і стабільне життя з рідними, яких вони роками не бачать заради держави і всіх, хто за їхніми спинами.

І не треба це класти суто на армійських командирів. У них забагато задач для того, щоб тримати в купі всі ці процеси і про все памʼятати. Це має бути політика на рівні міністерства.

Військовий з вислугою і новобранці до війська повинні бачити: що довше людина служить, особливо на бойових, то більше привілеїв, доходів, перспектив, статусу вона має. Якщо не поставити цю схему на робочі рейки, то деморалізація поглиблюватиметься і в тих, кого щойно набрали до війська, як вони стануть "старими в підрозділі". Наразі - ця схема не є робочою жодним чином.