Міністерство оборони без кадрових військових у керівництві?

Олександр Вегержинський, дослідник Незалежної антикорупційної комісії (НАКО) 

Кабінет Міністрів звільнив одразу 2-х заступників міністра оборони – Івана Гаврилюка та Євгена Мойсюка. Про це повідомив представник уряду у Верховній Раді Тарас Мельничук. При тому, що жодної згадки про звільнення на офіційних сторінках МО та Федорова у соцмережах немає.

Міністр оборони за 4 місяці роботи проводить уже третю хвилю масштабних кадрових змін у керівництві відомства. Почав з  оптимізації структури – протягом лютого 2026 року кількість заступників міністра суттєво зменшилася — з 11 до 6 посад.  Проте на цьому етапі реформи в керівництві ще зберігався чіткий паритет у співвідношенні між цивільними та військовими кадрами.

Далі було інституційне посилення – у березні 2026 року до команди заступників долучили Мстислава Баніка, який очолив реформування оборонних закупівель (критично пріоритетний та історично корупційний напрям уперше інституціоналізували на рівень заступника міністра) та Василя Шкуракова, який зосередився на забезпеченні фінансової дисципліни та ефективному управлінні всіма джерелами фінансування. Натомість підполковник Юрій Мироненко (кадровий військовий) залишив посаду заступника, перейшовши на позицію Генерального інспектора Міноборони.

В травні 2026 року почалася демілітаризація управлінських кадрів –з  посад заступників міністра звільнені генерал-лейтенант Іван Гаврилюк та генерал-лейтенант Євген Мойсюк. Ці зміни є знаковими, оскільки обидва посадовці — досвідчені кадрові військові, які вперше потрапили до керівного складу Міноборони ще за попередніх очільників міністерства, а після їхнього звільнення керівний склад об’єднує тільки цивільних.

Хто пішов і за що вони відповідали?

Звільнені посадовці курували ключові та найбільш чутливі сфери оборонного сектору. Так, генерал-лейтенант Іван Гаврилюк спрямовував та координував стратегічний розвиток оборонно-промислового комплексу (ОПК). Зокрема, він відповідав за формування та реалізацію державної політики щодо правового режиму «Дефенс Сіті» — пріоритетної ініціативи 2025 року, що має знизити податкове навантаження та стимулювати оборонну галузь. Також до його компетенції належали визначення засад воєнної політики, оборонне планування та організація будівництва фортифікаційних споруд. Генерал-лейтенант Євген Мойсюк курував кадрову політику та мобілізаційну підготовку. Його зона відповідальності – повний цикл управління людськими ресурсами: від добровільного рекрутингу та примусового залучення особового складу до утримання людського капіталу в Силах оборони та фінальної демобілізації. Це одні з найбільш обговорюваних та об'єктивно складних напрямів роботи міністерства.

Західний стандарт: як це працює у світі

Принцип демократичного цивільного контролю над збройними силами — це фундамент належного урядування в західних демократіях. Логіка проста: кадрові військові керують безпосередньо армією, але не мають права обіймати політичні посади у виконавчій владі. В свою чергу функції формування політики та її реалізації мають бути суворо розділені.

Наприклад законодавство США імперативно забороняє призначати офіцера регулярних сил на посаду заступника міністра (помічника секретаря), якщо з моменту його звільнення в запас минуло менше ніж 7 років. Вище військове керівництво країни входить до Комітету начальників штабів (Joint Chiefs of Staff). Вони є головними військовими радниками, але не займаються політично-адміністративною роботою. Аналогічні практики діють у Великій Британії та Німеччині.

В Україні цей тренд також не новий, оскільки Закон України «Про національну безпеку» ще з 1 січня 2019 року формально закріпив вимогу, згідно з якою Міністр оборони та його перший заступник обов’язково мають бути цивільними особами. Поточні кадрові рішення лише завершують цей транзит на всіх рівнях керівництва.

Потенційні наслідки

Усунення військових із політичних посад у Міноборони має розв'язати давню проблему дублювання функцій та прихованого конфлікту інтересів між Міністерством оборони та Генеральним штабом ЗСУ. Ще в січні 2026 року в Зеленій книзі  МОУ були чітко артикульовані пропозиції щодо розподілу компетенцій за зрозумілою західною логікою: політика та ресурси – генерування спроможностей – застосування сил. Поточні звільнення генерал-лейтенантів вкладаються в цю стратегію.

Головна ідея реформи полягає у наступному: призначення цивільних осіб на чолі Міноборони гарантує, що військові формування залишаються інструментом захисту держави, а не самостійним політичним гравцем. Розподіл зон відповідальності відтепер має стати максимально прозорим: цивільні посадовці відповідатимуть за загальну стратегію безпеки, політику, міжнародну дипломатію, фінанси та розподіл ресурсів. А кадрові військові фокусуватимуться виключно на безпосередньому військовому плануванні, управлінні військами та веденні бойових дій.