Міністерство оборони - без військових та інші "інновації" Федорова

Міша викинув з Міноборони двох останніх професійних військових – і чому я не здивований? Залишаться там лише вискуби, мутні дівчатка з безуглими презентаціями та безумними оченятами, лобісти SAP, старі корупціонери та екзальтовані авантюристи.

Якби Мішу кинули керувати Мінюстом – він би звільнив усіх юристів.
У МОЗі – людей з медичною освітою. Економістів – нахрін з Мінекономіки. Фінансистів – до побачення з Мінюсту.
Вхопили принцип?

Тому що Мішин спосіб мислення залишається незмінним: не важливо який ти фахівець чи у чому ти професіонал. Піхуй, в принципі.
Якщо ти чимось не вгодив або просто не подобаєшся “Божественному” – працювати ти не зможеш і не будеш. Ніяк. Навіть якщо це дуже корисно для країни. Нас - рать.

Особиста приязнь/неприязнь Федорова – це єдиний та остаточний критерій кадрової політики очолюваних ним держструктур. Нульова толерантність до критики. Максимальна емоційність у прийнятті державницьких рішень. Хто має нахабство казати “ні” – той відчує на собі “божественну” лють останнього з  “5-6 менеджерів” Зеленського.

Як там вони кричали? “Давайте забудемо наші розбіжності та згуртуємося заради Перемоги?” Так наче? Мабуть, забули. Чи відпочатку дзюрили в очі?
Ось чому за часів царювання Зеленського в Україні не буде ніякого “Уряду національної єдності”. Бо при найвищій владі - усі такі “як Міша”, або ще гірші.
Тому що Сам Найвеличніший – він сам такий, і такими ж себе оточує.

І до речі, генерал-лейтенанта Євгена Мойсюка досі дехто неофіційно асоціює з генералом Залужним. Після ідіотського звільнення Залужного, Мойсюк пішов працювати в ОПу. Так, до Єрмака. Який, як відомо, був Михайлу Федорову лютим ворогом.
А після того пішов працювати до Міноборони – мабуть, щоб відійти від політики, але бути корисним країні під час війни. До речі, його підпільне прізвисько “Женя-війна”, ще з 2014 року.

Ну тобто шансів залишитися в МОУ у професійного військового та бойового генерала Мойсюка - просто не було. Дивно як взагалі Міша терпів його аж цілих 5 місяців.

А ще ж не забуваємо про дикий конфлікт міністра оборони Федорова з Головнокомандувачем ЗСУ Сирським – у самий розпал активних бойових дій.
І нічо, Зеленському це ок. Ні, не муляє. А шо такого?
Ще раз: публічне та відкрите ворогування між двома керівниками головних військових установ, які РАЗОМ відповідальні за оборону країни.
За наші з вами життя, інакше кажучи.
Мабуть, знов “Вова не знав”.

Адвокат Єрмака під час інтерв’ю прозоро дає зрозуміти, що краще президент-корпуціонер, ніж президент у  відставці: мовляв: “І далі шо? Хто тоді на Заході гроші проситиме?”
Але нагадаю події 12-річної давнини, якщо хто забув: у лютому 2014 Україна раптом опинилася без Президента.
А потім почалася війна: йбнрсня у березні 2014 захопила Крим та частину Донбасу. Були артилерійські обстріли та бомбардування. Було вбито військових та цивільних, втрачені суверенні території України. То була повноцінна війна, хоча й під фіговим листком “трактористів Донбасу”.
Але факт відсутності Верховного Головнокомандувача не призвів до краху державності. Функції Президента виконував Голова Верховної Ради. Який забезпечив проведення позачергових виборів Президента. І все це під час війни.
Напевно, що тоді була інша безпекова ситуація у країні – але факт залишається фактом: вибори 2014 року відбувалися в умовах фактичного, хоча й неоголошеного воєнного стану.

Тому давайте спокійно чекати - до чого ще федорови з міндічами доведуть Україну. Бо ж не можна змінювати владу під час війни, еге ж?
Головнокомандувача ЗСУ – можна. Міністра оборони – та без проблем. Голову СБУ – як два пальці. Генпрокурора, весь склад Кабміну та Прем’єр-міністра – льохко. Усіх можна. А от Президента – ніяк не можна. А то буде “крах державності”.
Л – “логіка”.