День Героїв: пам’ять, боротьба і нове покоління українських борців

23 травня Україна відзначає День Героїв — дату, яка народилася як символ безперервної боротьби за право українців жити у власній державі та залишатися собою.

Цей день був встановлений Організацією українських націоналістів після вбивства московськими спецслужбами провідника ОУН та полковника Армії УНР Євгена Коновальця. Його смерть мала стати ударом по українському визвольному руху, але натомість стала ще одним нагадуванням про те, що боротьба за Україну ніколи не припинялася і ніколи не була легкою.

З моменту заснування День Героїв є нагадуванням: свобода не існує сама по собі, а здобувається в боротьбі. Вона є результатом праці, жертовності, та сили духу.

Треті визвольні змагання

Сьогодні ми живемо у час Третіх визвольних змагань. Чи можна вважати реалії сьогодення випробуванням? Безумовно. Але це і великий шанс для здобуття тієї Української Нації, яку намагались здобути усі наші попередники. Бо сьогодні Україна чи не вперше має можливість вести не підпільну боротьбу, а повноцінну війну за власну державу. За всю історію визвольного руху українці ще ніколи не мали такої сильної армії, озброєння, бойового досвіду, міжнародної підтримки та власної державної суб’єктності, як зараз. Наочним символом цього масштабування є еволюція нашого підрозділу. Із партизанського загону "чорних чоловічків" 12 років тому, завдяки системним реформам Андрія Білецького та впровадженню сучасних військових стандартів, ми виросли у потужні, високоефективні з'єднання — аж до формування Третього армійського корпусу. Це вже не просто добровольчий рух, це регулярна, професійна та технологічна сила, що демонструє нову якість української державної суб’єктності на полі бою.

Так, нам випав надзвичайно тяжкий час. Але водночас нам випала й велика історична честь — бути поколінням, яке перебуває в авангарді цих подій та продовжує боротьбу за Україну вже не в підпіллі, а відкрито, зі зброєю в руках і під власними прапорами.

Честь бачити нове покоління Героїв

Для мене День Героїв сьогодні має особливий сенс ще й тому, що я мав честь з нуля створити високоефективний бойовий підрозділ – Другий штурмовий батальйон Третьої окремої штурмової бригади та бачити, як у сучасній війні народжується нове покоління українських Героїв. І це одна з найсильніших і найбільш емоційних речей, які можна пережити у житті.

Бачити, як зовсім молоді хлопці, які ще вчора були цивільними, проходять шлях від свого першого виходу на позиції до командирів, які ведуть за собою людей та беруть на себе відповідальність за життя побратимів.

Бачити добровольців, які у 2014 році стали на захист держави, а у 2022 році повернулися на фронт вдруге. Бачити людей, які після поранень знову повертаються у стрій. Бачити, як війна оголює справжній характер людини та формує нову українську військову еліту.

Ми часто говоримо про Героїв минулого. І це правильно. Але сьогодні ми маємо унікальну можливість жити і боротись поруч із людьми, які вже стали частиною української історії.

І саме зараз, у вирі війни, формується нове покоління українських Героїв.

Пам’ять про полеглих як основа майбутнього

Водночас День Героїв — це не лише про живих. Це також про тих, хто вже віддав своє життя за Україну. Про людей, які назавжди залишилися у строю нашої історії. Саме тому для нас настільки важливо берегти пам’ять про полеглих.

Бо пам’ять — це основа тяглості. Основа військової культури. Основа розуміння того, заради чого триває боротьба. Народ, який не пам’ятає своїх Героїв, не здатен виховати нових.

Саме тому сьогодні настільки важливими є військові ритуали, меморіали, традиції вшанування та формування українського Пантеону Героїв. Символічно, що саме зараз Україна починає по-справжньому повертати своїх провідників додому. Днями до України було повернуто останки одного з очільників ОУН Андрія Мельника та його дружини Софії, які понад сімдесят років перебували у Люксембурзі, і в ці дні відбувається їх урочисте перепоховання в країні, за яку вони боролись. Це про державу, яка вчиться пам’ятати тих, завдяки кому вона існує.

В Третьому армійському корпусі пам'ять про полеглих героїв – це честь продовжувати їхню боротьбу, підтримувати їхні родини та увічнювати їх імена у найрізноманітніших соціальних проектах. Саме тому для корпусу настільки важливими є патронатні служби, постійний зв’язок із родинами полеглих та відповідальність перед тими, хто заплатив за Україну найвищу ціну.

Разом з тим, пам’ять у Третьому армійському корпусі є і сакральним елементом внутрішньої військової традиції. Продовжуючи справу нашого полеглого побратима, ідеолога руху, друга Крука, я сьогодні маю за честь очолювати Хорунжу службу корпусу. Ми будуємо, не побоюсь цього слова, культ героїзму. Містерії на честь загиблих Героїв, кургани пам’яті, достойне вшанування – це про формування війська, яке має власну тяглість і власну культуру пам’яті.

Історія, яка пишеться сьогодні

Колись наступні покоління так само говоритимуть про битви цієї війни, як сьогодні ми говоримо про Крути, Холодний Яр чи боротьбу УПА. Говоритимуть про людей, які обороняли Київ, Маріуполь, Бахмут, Авдіївку та десятки інших міст і напрямків. Але дуже важливо щоб про нас говорили не як про жертв російської агресії, а як про Героїв, які вибороли свою державу. Я знаю, що так і буде. Що для цього потрібно? Виховувати нові покоління військових лідерів, пасіонаріїв, та, зрештою, Героїв.

Історія України пишеться просто зараз. І сьогодні її пише нове покоління Героїв.

Слава Героям України.