Компанія «Гарант Енерго»: не енергосектором єдиним

Нещодавно в одній статті писав про компанію «Гарант Енерго», очолювану Михайлом та Андрієм Ревами.

Ця команда реалізує унікальні проєкти у сфері розподіленої електрогенерації та захисту енергомереж.

Проте один із дописувачів слушно звернув увагу на те, що енергетика — далеко не єдиний напрям діяльності підприємців. Не менш цікавим є їхній практичний досвід відродження конкретного українського села.

Не секрет, що значна частина сільських територій у Чернігівській, Житомирській, Волинській, Рівненській та багатьох інших областях поступово вимирає.

Депопуляція призводить до того, що в населених пунктах залишаються переважно люди похилого віку. Цю негативну тенденцію посилює руйнування автошляхів, зникнення громадського транспорту, відсутність стабільного енергопостачання та якісного мобільного зв’язку.

На цьому тлі ініціатива Михайла та Андрія Реви є яскравим прикладом того, як приватна ініціатива та любов до рідної землі здатні повернути життя в українську глибинку. На Ічнянщині — території, яка за темпами зникнення поселень із карти України посідає одне з перших місць, — підприємці власними силами відновлюють село Івангород.

Окрім успішного бізнесу в енергосекторі, ці люди інвестують у спільне майбутнє: створюють робочі місця, відбудовують зруйнований 300-річний храм, реконструюють школу й дитячий садок, розвивають аграрне виробництво, підтримують дитячий спорт і допомагають громаді під час війни. Філософія засновників проста й щира: без рідного краю вони себе не уявляють. Існувати й жити — це різні речі. Коли є робота, залишається молодь і народжуються діти. Немає перспектив — руйнується й демографія.

Цей досвід підштовхує до серйозних міркувань. Проте спочатку варто детальніше окреслити ті позитивні зрушення, про які вже відомо з відкритих джерел та соціальних мереж. https://www.youtube.com/watch?v=RHybC3UgqdM

Чотири вектори відродження Івангорода

Розвиток місцевого життя та інфраструктури команда Михайла та Андрія Реви реалізує за кількома ключовими напрямами:

1. Розбудова громади

Розвиток локального підприємництва безпосередньо впливає на добробут усього села. Створення нових робочих місць є головним результатом, адже завдяки цьому люди мають змогу заробляти вдома, виховувати дітей і не шукати кращої долі на чужині.

Коли через катастрофічний стан доріг перевізники відмовилися їздити до села, підприємці організували транспорт і знайшли водія. Тепер здійснюються три регулярні рейси на тиждень до Ічні та залізничної станції Плиски. Оновлене дорожнє покриття, яким раніше не можна було ні пройти, ні проїхати, стало однією з найбільш відчутних змін для мешканців. Стратегічна ставка робиться саме на фермерські господарства як рушійну силу села, а не на віддалені агрохолдинги.

2. Аграрний бізнес із людським обличчям

Усе починалося з одного бабусиного паю та двох гектарів картоплі, а згодом переросло в повноцінне сучасне підприємство. Сьогодні воно працює переважно на вітчизняному обладнанні: українськими є сушарки, силоси для зберігання та машини для очищення зерна.

Підхід до господарювання не є суто меркантильним. Головний принцип — зберегти землю для наступних поколінь, не виснажувати ґрунти та їхню біоту заради швидкого збагачення. Стратегічне бачення полягає в переході від постачання сировини до глибокої переробки, щоб українське село не залишалося придатком глобальних ринків. У найближчих планах — будівництво тваринницького комплексу та підвищення продуктивності на наявних площах.

3. Соціальний простір і культура

• Храм Святого Духа. Відбудову цієї 300-річної православної святині, зруйнованої за радянських часів, команда разом із однодумцями розпочала близько десяти років тому. Буквально по цеглині споруду відновили. Сьогодні це діючий розписаний храм, де відбуваються богослужіння.

• Освіта. Колишній будинок культури реконструювали під сучасний навчальний заклад. Наразі тут навчаються 63 дитини та працюють 11 педагогів, облаштовано кабінети, їдальню та внутрішні приміщення. Також відкрито дитячий садок із безпечним укриттям, а серед його працівників уже є колишні місцеві вихованці.

• Спорт і дозвілля. Завдяки запрошеному тренеру в селі створено три футбольні команди різних вікових категорій. Проводяться змагання з шахів, шашок, волейболу та стрільби. Для дітей організовують регулярні екскурсії визначними історичними місцями Чернігівщини — до Батурина, Качанівки, Сокиринців та Тростянця.

4. Підтримка під час війни

Село пережило окупацію та понад два місяці часткової ізоляції. Від перших днів команда долучилася до територіальної оборони, забезпечувала військових і доставляла людям найнеобхідніше. Попри блокаду, вдавалося постачати борошно, дріжджі та продукти для роботи місцевої пекарні. Постраждалі від обстрілів елеватор та офіс уже відновлено, а інфраструктуру громади продовжують відбудовувати. Самі підприємці керуються правилом: благодійність перестає бути такою, коли про неї починають кричати.

Місцеві мешканці говорять про благодійників із глибокою вдячністю — від ремонту шляхів до забезпечення опалення в медпункті та регулярних візитів лікаря. Керівництво Всеукраїнської асоціації громад також відзначає цей досвід, підкреслюючи, що ці бізнесмени могли б обмежитися власним успіхом, але обрали шлях безповоротних інвестицій у рідний край.

Системні висновки з локального успіху

З одного боку, перед нами справді дієва модель сільського розвитку «знизу», де локальний бізнес стає надійною опорою громади. Це живий приклад відродження всупереч обставинам, із конкретними результатами, які можна побачити й оцінити.

Проте, з іншого боку, цей успіх досягнутий радше всупереч загальній державній політиці, а не завдяки їй. І тут доводиться стикатися із сумною реальністю. Попри регулярні зміни політичних облич на верхівці владної вертикалі, в Україні продовжує домінувати зовсім інша модель агросектору. Держава тривалий час сприяє розвитку великих агрохолдингів, орієнтованих виключно на вирощування зернових і олійних культур та їхній подальший експорт у вигляді сировини. Така модель не потребує значної кількості робочих рук і жодним чином не передбачає розвитку сільських територій.

Модель, при якій вже можна легально за безцінь скупати сотні тисяч гектарів сільськогосподарських земель, в принципі не передбачає розвиток сільських територій. Агрохолдингам воно не потрібно. Нинішнім можновладцям теж. У такій моделі приватної власності на землю та її продажу фактично немає місця сприяння розвитку десяткам тисяч фермерських господарств, а саме вони мають бути основою розвитку сільських районів України.

Нещодавно в інтерв'ю журналістам одного з телеканалів, які цікавилися думкою щодо чергової Стратегії розвитку від уряду, довелося зазначити: оцінювати документ варто лише після його аналізу. Важливо зрозуміти, чи закладено туди механізми забезпечення регіонів фізично та фінансово доступною енергією, регулярним громадським пасажирським сполученням, стабільним мобільним зв’язком та повноцінною системою медичних, освітніх, фінансових і адміністративних послуг. Без цього базового фундаменту жодне відновлення територій не є можливим.

Приватна ініціатива керівників «Гарант Енерго» захоплює та надихає. Проте створення якісної інфраструктури, утримання доріг, забезпечення зв’язку та соціальних гарантій — це прямий обов’язок держави. Саме вона має формувати таку податкову, бюджетну, регуляторну та кредитну політику, яка стимулюватиме розвиток аграрного сектору та збереження людського капіталу.

Досвід цієї війни показує значущість децентралізованої енергії українського громадянського суспільства та приватного бізнесу. Однак без осмисленої державної політики, спрямованої на розвиток країни, забезпечити відродження буде неможливо — навіть надихаючись успішним досвідом таких компаній, як «Гарант Енерго».