Про масштаб антиукраїнської істерії в Польщі

Пів року тому я робила інтерв’ю з Олександром Алфьоровим, директором Інституту національної пам’яті. На всі запитання про українсько-польські відносини він відповідав настільки обережно, що мені було навіть ніяково.

Говорив про те, чому для поляків Волинська трагедія є одним із найболючіших історичних спогадів, шкодував, що в Україні про це знають недостатньо і не завжди усвідомлюють масштаб їхнього болю.

Тобто це були максимально стримані, беззубі формулювання, які демонстрували лише одне — прагнення будь-якою ціною уникнути конфлікту. Яким же був мій шок, коли наступного дня польський Інститут національної пам’яті оприлюднив заяву, в якій висловив обурення словами Алфьорова. З усього сказаного ним вони вичленили тезу про те, що в Україні нібито нікого не хвилює польська трагедія. Хоча все інтерв’ю було про протилежне.

Мене тоді вразило, що подібне можливо в публічній комунікації установи, яка позиціонує себе як наукова.

Очевидно, що у Польщі давно накопичилося дуже багато емоцій. Частина польського суспільства максимально роздратована й шукає найменший привід для вибуху.

Це може вилитися у значно серйознішу проблему, ніж та, яку ми мали з Угорщиною Віктора Орбана, де під час виборів обличчя Зеленського клеїли на кожному стовпі.