Найважчі наслідки війни для дітей часто залишаються непомітними

4 червня Україна вшановує пам'ять дітей, чиї життя забрала російська агресія. Кожна така смерть — це трагедія, яка не має виправдання. Діти не обирають війну, не ухвалюють політичних рішень і не несуть відповідальності за конфлікти дорослих. Вони повинні рости, навчатися, мріяти про майбутнє. Саме тому загибель кожної дитини — це не лише біль родини, а й непоправна втрата для всієї країни. Світла пам'ять усім маленьким українцям, чиї життя обірвала росія. Ми не маємо права забути жодне ім'я і жодну історію. Як не маємо права пробачити державі-агресору злочини проти наших дітей. Відповідальність за кожне втрачене дитяче життя лежить на росії, яка принесла війну на українську землю.

Цей день є не лише днем скорботи. Він також нагадує про мільйони українських дітей, для яких війна стала частиною повсякденного життя. Для багатьох із них її наслідки полягають не лише у фізичній небезпеці, а й у втраті дому, звичного середовища та базового відчуття безпеки.

Особливо гостро це відчувають діти-ВПО, яких сьогодні в Україні налічується майже 900 тисяч. Кожна така дитина має власну історію вимушеного переселення, розлуки з друзями, школою та життям, яке війна залишила в минулому.

Як лікар дедалі частіше бачу наслідки такого досвіду: порушення сну, тривожні стани, головний біль, хронічна втома, труднощі з концентрацією уваги. Усе це є проявами тривалого стресу. Саме тому діти-переселенці потребують особливої уваги до їхнього психічного та фізичного здоров'я. Після переїзду сім'я часто зайнята житлом, роботою, документами та елементарним виживанням. На цьому тлі профілактичні огляди, консультації лікарів нерідко відкладаються на невизначений час. У результаті проблеми, які можна було виявити й скоригувати на ранньому етапі, накопичуються роками.

Є ще одна проблема — нормалізація війни в дитячому сприйнятті. Для українських дітей повітряні тривоги, укриття, вибухи, новини з війни стали частиною повсякденного життя. Для багатьох молодших дітей це вже звичний фон дорослішання.

Ми поки що не можемо повністю оцінити наслідки того, що ціле покоління українських дітей зростає в умовах тривалого воєнного стресу. Але вже зараз очевидно, що після завершення війни країна зіткнеться не лише з питаннями відбудови інфраструктури, а й з необхідністю довготривалої психологічної та соціальної реабілітації дітей.

В Україні вже діють окремі програми підтримки психічного здоров'я дітей та сімей. Водночас досі не сформовано єдиного комплексного підходу до підтримки дітей, які живуть в умовах війни. Психологічна допомога, адаптація дітей ВПО, підтримка дітей, які втратили батьків, супровід дітей із прифронтових територій та довгострокове спостереження за впливом воєнного стресу часто існують як окремі напрямки, а не як частина цілісної державної системи.

Ми вшановуємо пам'ять дітей, яких убила росія. Але водночас маємо говорити про мільйони дітей, які продовжують жити в умовах війни. Від того, якими вони виростуть — фізично, психологічно та соціально, — залежить майбутнє українського суспільства.