Суди без грошей, суддів і житла, але з надією на ШІ: що показав річний звіт ДСАУ

Судова система залишається недофінансованою, працює з відчутним кадровим дефіцитом і має невирішені соціальні питання. Водночас надходження від судового збору перевищили план, а серед майбутніх пріоритетів з’являються рішення з використанням штучного інтелекту.

Потреба і видатки системи

Звіт Державної судової адміністрації України за 2025 рік, оприлюднений на її офіційному сайті, дозволяє виділити щонайменше п’ять показових фактів, що дають загальне уявлення про стан організаційного забезпечення судової системи. Насамперед це фінансування.

У 2025 році ДСАУ здійснювала функції головного розпорядника бюджетних коштів за двома бюджетними програмами: забезпечення здійснення правосуддя місцевими й апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя, а також виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Загальна потреба ДСАУ у фінансовому ресурсі на 2025 рік становила 36,28 млрд грн. При цьому Законом про Державний бюджет України на цей рік для адміністрації як головного розпорядника коштів були передбачені бюджетні призначення у сумі 22,1 млрд грн. Тобто фінансування покривало близько 61 % заявленої потреби системи.

Якщо дивитися на рівень покриття потреб за напрямами, картина видається наступним чином:

• соціальні видатки системи правосуддя — 68,9 %;
• оплата комунальних послуг та енергоносіїв — 88,4 %;
• видатки розвитку — 11,7 %;
• видатки на виконання судових рішень на користь суддів і працівників системи правосуддя — 0,6 %;
• інші поточні видатки судів, органів та установ системи правосуддя — 47,2 %.

Найбільш промовистим у цьому переліку є показник забезпечення видатків на виконання судових рішень. Хоча це окрема бюджетна категорія, вона вписується у ширший контекст проблеми виконання судових рішень в Україні. Цей показник стосується не майбутнього розвитку системи, а завершальної стадії реалізації права на судовий захист самих же суддів.

Відомо, що для України невиконання судових рішень є системною проблемою, на що вказував Європейський суд з прав людини у справах, пов’язаних із тривалим невиконанням остаточних рішень національних судів. Тому майже нульовий показник у звіті ДСАУ свідчить, що держава формально гарантує право на суд, проте реальність цього права не забезпечується навіть для самих суддів.

Водночас це не означає, що всі соціальні видатки системи залишалися незабезпеченими: у звіті ДСАУ окремо зазначено, що виплата суддівської винагороди у 2025 році була забезпечена в повному обсязі відповідно до Закону "Про судоустрій і статус суддів" і Державного бюджету. На оплату праці та нарахування на неї було спрямовано 89,9 % бюджетних призначень 2025 року.

Кадровий дефіцит

Утім, питання не у виплатах, а в людях, між якими розподіляється робота системи. ДСАУ описує проблему кадрового дефіциту як фактор, що безпосередньо впливає на навантаження судів, строки розгляду справ і реальний доступ громадян до правосуддя.

Так, у судах, які у 2025 році здійснювали правосуддя, чисельність суддів, визначена рішенням Вищої ради правосуддя, становила 6240 осіб. Фактично ж правосуддя здійснювали лише 4239 суддів. Отже, кадровий дефіцит у місцевих та апеляційних судах, які працювали, становив 2001 посаду, або 32 % від визначеної чисельності. Іншими словами, система працювала приблизно на 68 % від передбаченої кадрової "потужності".

Зрозуміло, що навантаження в таких умовах перекладається на суддів, які залишаються з повноваженнями. Зрештою, дефіцит кадрів усе ж впливає на учасників процесу, які очікують розгляду своїх справ.

Окремої уваги заслуговують дані про суди з критичним рівнем кадрового забезпечення. Станом на кінець 2025 року 80 судів працювали в умовах, коли фактична чисельність суддів становила 50 % або менше від визначеної ВРП. Якщо виходити із загальної кількості 756 місцевих та апеляційних судів, це приблизно кожен десятий суд. Ще більш показовою є ситуація у 20 місцевих загальних судах, де лише один суддя мав повноваження здійснювати правосуддя.

Квартирне питання псує

У звіті ДСАУ наводяться відомості про забезпечення службовим житлом працівників судів та органів системи правосуддя. Відповідно до статті 138 Закону "Про судоустрій і статус суддів", після призначення на посаду суддя, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, якщо інший порядок не передбачено законом.

За інформацією судів і територіальних управлінь ДСАУ, станом на кінець 2025 року поліпшення житлових умов потребували 796 осіб у системі судів і ДСАУ. Серед них — 565 суддів, 74 помічники суддів, 149 працівників апаратів судів і 8 працівників територіальних управлінь судової адміністрації.

Якщо співвідносити цифру "безхатченків" з кількістю суддів, які у 2025 році фактично здійснювали правосуддя в місцевих та апеляційних судах (а це згідно зі звітом 4239 осіб), то житлової підтримки потребував приблизно кожен восьмий суддя (13,3 %).

При цьому у Законі про Державний бюджет видатки розвитку на придбання службового житла для ДСАУ як головного розпорядника бюджетних коштів не передбачалися взагалі. Тож потреба існує, її визнає держава, але бюджетного інструменту для розв’язання у межах відповідного року немає.

Перевиконання плану

На цьому тлі наступний факт виглядає особливо контрастно. Попри недофінансування системи, кадровий дефіцит і незабезпечені соціальні гарантії, надходження від судового збору у 2025 році перевищили план.

Зрозуміло, що судовий збір є джерелом наповнення спеціального фонду державного бюджету та спрямовується на забезпечення здійснення судочинства і функціонування органів судової влади.

Однак, фактичні надходження від сплати судового збору, звернення застави в дохід держави та від стягнення судового збору, стягувачем за яким є ДСАУ, у 2025 році становили 5,73 млрд грн. При цьому заплановані доходи становили 3,6 млрд грн. Отже, план надходжень було виконано на 159 %. Цей показник зріс, у тому числі, порівняно з 2024 роком, коли надходження до спецфонду становили лише 4,73 млрд грн.

Тобто у 2025 році система отримала на 1 млрд грн більше, ніж у 2024 році, проте це не зняло загальної проблеми дефіциту фінансування.

Штучний присмак

Попри це привертають увагу плани використання штучного інтелекту. ДСАУ зазначає, що протягом 2026–2029 років планується забезпечити реалізацію процесів, що їх підтримуватиме штучний інтелект. Один із таких напрямів — ШІ-асистент для генерації проєктів судових рішень.

За логікою звіту ДСАУ, такий асистент має бути інтегрований в автоматизовану систему документообігу суду. Його планують використовувати для генерації проєктів судових рішень у справах про адміністративні правопорушення на основі автоматичного аналізу протоколів. Як приклад наводяться типові адміністративні справи, зокрема щодо порушення правил дорожнього руху.

Окремий напрям — автоматизоване виокремлення сутностей і збагачення судових рішень метаданими в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Модуль на основі штучного інтелекту має виокремлювати у текстах судових рішень ключові дані, наприклад номер договору Prozorro, кадастровий номер об’єкта нерухомості або номер адміністративного протоколу, і додавати їх до метаданих судового рішення.

Насправді ідея видається досить практичною: автоматизація типових процесів дійсно може зменшити навантаження на суддів і працівників апаратів, спростити пошук у судовій практиці та підготовку аналітичних даних. Утім, ШІ не може замінити базові умови функціонування судової системи — достатню кількість суддів, належне фінансування, виконання судових рішень і соціальні гарантії для людей, які забезпечують правосуддя. Тому розширення використання сучасних технологій є спробою знайти технологічну відповідь на частину з системних проблем.

***

Отже, річний звіт ДСАУ показав головний контраст судової системи: вона залишається обмеженою у фінансах, кадрах і базових соціальних гарантіях, хоча має працювати швидше і якісніше, як цього вимагає суспільний запит.

При цьому повне фінансування суддівської винагороди не усуває проблеми фактичного недофінансування суддівської праці. Якщо правосуддя здійснюють майже на третину менше суддів від потреби, визначеної ВРП, то це означає, що навантаження, що припадає на незаповнені посади, неминуче переходить на тих, хто працює в системі. Формально винагорода виплачується у повному обсязі, водночас організаційно держава отримує роботу більшої суддівської системи силами меншої кількості суддів.

Штучний інтелект може допомогти з частиною процесів, але він не замінить суддів, не виконає судові рішення і не вирішить питання ресурсів. А без цього право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ризикує залишатися неповним і декларативним.