Залужний сказав тверде "ТАК" - і це дає надію на майбутнє

Найбільшим моїм побоюванням стосовно майбутнього України було те, що Залужний відмовиться балотуватися на майбутніх виборах. Як порядна людина - просто не захоче залазити у бруд топ-політики.
Й у цьому буде важко його звинувачувати.
У такому разі мій план був би “все продати та виїхати з України” – через відсутність перспектив стати нормальною країною Євросоюзу.

Але поки що не все так погано: Залужний (начебто) твердо заявив Зеленському, що обов’язково балотуватиметься.
І аргументував це так: “ніколи не прагнув політичної кар'єри, але багато людей покладають на нього свої надії, і він не зможе пояснити їм, чому він їхньою довірою має знехтувати”. Абсолютно в дірочку.

До речі, саме це я і прогнозував у вересні 2025
Процитую самого себе майже річної давнини: “…А це говорить лише про одне: Валерій Залужний фактично приречений стати наступним Президентом України. Навіть якщо він зараз не має чітко сформованої позиції стосовно цього – обставини складаються так, що він буде змушений. Занадто великий відсоток суспільства цього бажає і занадто багато впливових людей роблять на це ставку. Відповідно, суспільний тиск разом з тиском бізнес-спільноти, які вже не вивозять життя у парадигмі “95 квартал” - просто не залишать Залізному Генералу іншого вибору. І ключовим фактором тиску на нього буде, як не дивно – його совість…”

І ось тепер, 1 липня 2026, новина зі статті УП про відповідь Залужного Зеленському навіть підняла мені настрій – Залужний “дозрів” до ключового для себе (і для мене) рішення: “Так, я іду”.
Наступних “ключових рішень” буде ще багато, але ось саме це є тим джерелом, з якого починає свій шлях могутня ріка.
А маленьке джерело стає великою рікою тому, що надалі до нього приєднуються все більше джерел води: інші річки, струмки, калюжі, дощ, сніг, навіть просто роса. І цей потенціал, цей колосальний суспільний запит на позитивні зміни - в Україні є, хоча його поки важко підрахувати. Але інтуїтивно - він дуже великий. Принаймні у моїй соціальній бульбашці: неймовірно багато людей в Україні покладають великі надії на Залізного Генерала: з ним асоціюється надія на прийдешні позитивні зміни у клептократичній структурі політичної влади тупеньких аферистів-маркетологів.

І цим дописом я хочу підтримати це рішення пана Генерала: все правильно зробили, саме цього від Вас й очікують, пане Валерію. 
Як то кажуть: “Роби що мусиш – і будь що буде”.

Доросла розумна людина, Герой України, професійний військовий з досі колосальним авторитетом в армії, та і просто людина із совістю (що нині великі рідкість) – таких людей сильно прагне сучасне українське суспільство у якості політичної еліти.
От просто як води пустеля.
А усі ті вигадані циферки придворних ОПешних “опитувань громадської думки” – то все самообман насправді, в реальності буде все інакше. І сильно гірше для банди фотографів-мародерів.

Тому ще раз: Валерію Федоровичу, все йде саме так, як призначено Долею.  
Не сумнівайтеся у собі, не сумнівайтеся у прийнятих рішеннях та їх правильності.
Все, назад дороги вже немає.
Тому робіть, будь ласка, те, що мусите – для України та українців.
Шляхетній справі порятунку країни - неможливо завадити. І немає альтернативи.

І до речі, було б незле посилити свою фізичну та операційну безпеку.
Бо тепер ставки та ризики - значно зросли. 

P.S.:  А якщо читатчі цього допису також захочуть морально підтримати Генерала – не стидайтеся, поширюйте цей допис, перешліть у месенджери - як завгодно.
Подивимося, як то кажуть, скільки нас. Насправді, а не у “телемарафоні” чи ОПшних “опитуваннях”.