Генерал, який врятував націю

Цей генерал очолив збройні сили своєї молодої країни у війні проти могутньої імперії – імперії, яка мала значно більше ресурсів та зброї, мала потужний флот (тоді це було супер-важливо), мала налагоджену логістику, дисципліновану армію та величезний бойовий досвід.

Ненавчана ж добровольча армія молодої країни більше програвала, ніж вигравала битви - але зрештою перемогла у війні. Здебільшого на патріотизмі та “морально-вольових”.

Але попри перемогу, змучена та голодна армія була незадоволена своїм слабким урядом і тому група офіцерів змовилася йти на столицю – щоб примусити уряд заплатити (у прямому та перносному сенсі).
І лише одна натхнення промова Генерала – із зверненням до цінностей, совісті, відчуття справедливості повсталих офіцерів – зруйнувала заколот.
Кажуть, у них на очах виступили сльози й ідея “йти на столицю” - провалилася, не розпочавшись.

Армія-переможниця зрештою таки повернулася до столиці - але пройшла по ній урочистим маршем, а Генерала вітали як рятівника молодої нації.

І тут, на піку слави та популярності, генерал-рятівник…. подав у відставку.
Мовляв, “я зробив те, що ви мене просили - врятував країну – і тепер час відпочивати”.
Відпускати його категорично не хотіли, і навіть пропонували стати Королем країни – але він все одно відмовився, й поїхав у свою родову садибу, до родини та дітей.
І пробув там чотири роки: поки його не покликали стати однім з творців нової Конституції країни.

Проєкт Конституції передбачав, зокрема, посаду Президента – як керівника сильної та централізованої виконавчої влади – чого вкрай потребувала молода республіка.
І звісно, усі ще на тому етапі точно знали - хто саме стане першим Президентом країни, навіть сумнівів не мали.
Тому що колосальний авторитет генерала був зумовлений не стільки його військовими звитягами, скільки його репутацією глибоко порядної людини, яка не прагне влади як такої – але мусить керувати, заради усієї країни.

І дійсно, він ніколи не прагнув влади: не дуже хотів ставати Головкомом, і вигравши війну - з радістю відмовився від цієї посади.
Його довелося вмовляти приєднатися до творців Конституції.
І окремо – багато поважних людей переконувати його балотуватися на посаду Президента.

Звісно, свої перші вибори він виграв, як то кажуть, “в одні ворота”.
А потім так само легко його обрали на другий термін.
На третій термін він вже сам не захотів – і відмовився, навіть не закінчивши другого.

Але при цьому він утнув таке, про що тоді ніхто не міг помислити – прийшов на інавгурацію свого наступника, потиснув йому руку і побажав успіхів. Чим започаткував немислиму раніше традицію: “мирна передача влади”.
За що отримав ще одну порцію народної любові і ще один рядок в Історії.

Після чого знов повернувся до своєї родини у сімейному гніздечку у Маунт-Верноні, де й помер за два роки, у віці 67 років.

Хто ще не здогадався – того генерала звали Джордж Вашингтон, він один з батьків-засновників Сполучених Штатів Америки.
Його портрет розміщено на купюрі в один долар США, вона є наймасовішою і тому його портрет бачать найчастіше.
(Усі співпадіння з генералом В. Залужним – випадкові…)))

Сьогодні Сполученим Штатам Америки виповнюється 250 років.
4 липня 1776 року там була оприлюднена Декларація Незалежності.

Наразі США є лідером вільного Світу - і перш за все завдяки тому, що батьки-засновники країни більше дбали саме про країну, а не про власну кишеню.

Вони неймовірно цінували ідеї та моральні цінності, які ставили вище за меркантильні інтереси. Гроші були на другому місці, але “цінності” – на першому.
Вони так і написали у своїй Конституції: “Ми вважаємо самоочевидними наступні істини: усі люди створені рівними, і наділені певними невідчуженими правами, до яких належить життя, свобода та прагнення щастя”.
І ще там же написали: “Якщо будь-яка форма уряду починає порушувати ці права, народ має право змінити або скасувати цей уряд…”. Мда. 

Так це було 250 років тому. Зараз все сильно інакше – і в США, і в Україні.
Але залишається незмінним по всій Землі невбивне прагнення кожної людини до щастя, до свободи, до справедливості.
Цього хотіли і Джордж Вашингтон, і Бенджамін Франклін, і Джон Кенеді, і Франклін Делано Рузвельт, і Рональд Рейган.
Що вийшло наразі – ми всі бачимо.

Але так чи інакше – США залишається світовим економічним лідером, з найпотужнішою армією та є найбажанішою країною для мільйонів іммігрантів.
Саме через “цінності”, які є давнім базовим фундаментом всього цього.
І якщо Україна хоче бути такою ж – слід приділити велику увагу моральним якостям наших наступних лідерів.
Їх розуму, їх досвіду, їх навичкам, їхній системі цінностей.

Ну а поки що - Happy Birthday the USA.