RapidDestroyer: британська “електромагнітна гармата” проти роїв дронів

Безпілотники стрімко змінюють характер сучасної війни, а разом із ними еволюціонують і засоби протидії. Одним із найперспективніших напрямків вважається мікрохвильова зброя, здатна виводити з ладу цілі групи дронів практично миттєво. Саме над такими рішеннями працює британський підрозділ Thales Group, який випробовує одразу кілька перспективних комплексів. Однією з найцікавіших розробок стала система RapidDestroyer — мікрохвильовий комплекс придушення, створений для ефективної боротьби з безпілотною авіацією.

Концептуальна ніша

Досвід останніх років бойових дій переконливо показав, що масовані атаки дешевих малих безпілотників створюють проблему, яку класична протиповітряна оборона вирішує погано. Зенітна ракета вартістю в десятки і сотні тисяч доларів, спрямована проти квадрокоптера ціною кількасот доларів, є економічно абсурдним розміном, який жодна армія не здатна витримувати тривалий час у масовому конфлікті. Саме з цього протиріччя виникла потреба у принципово іншому класі засобів — дешевих у застосуванні системах ближньої зони, здатних боротися не з поодинокою ціллю, а з групою однотипних загроз одночасно. Британське Міноборони, відпрацьовуючи цей запит у рамках програми Team Hersa, зробило ставку на радіочастотну зброю спрямованої енергії, і результатом стала система RapidDestroyer розробки Thales UK.

Принцип ураження

На відміну від засобів радіоелектронної боротьби, які працюють у логіці soft-kill — придушуючи канали зв'язку та навігації, змушуючи дрон втратити керування чи здійснити аварійну посадку, — RapidDestroyer діє за принципом hard-kill. Комплекс генерує спрямований імпульс потужного мікрохвильового випромінювання (High-Power Microwave), який вражає не канали керування апаратом, а безпосередньо його бортову електроніку. На дистанції до кілометра енергія імпульсу виводить з ладу електронні компоненти цілі фізично, тобто дрон не просто втрачає зв'язок з оператором, а позбавляється живлення власної електронної начинки і падає незалежно від того, працював він в автономному режимі чи ні. Ця відмінність принципова: системи РЕБ безсилі проти апаратів з попередньо запрограмованим маршрутом або захищеними каналами зв'язку, тоді як мікрохвильове ураження не залежить від типу керування ціллю — воно вражає фізику електроніки, а не логіку сигналу.

Архітектура комплексу

Усі елементи RapidDestroyer змонтовані на шасі серійної вантажної платформи, що забезпечує мобільність і відносну простоту розгортання поблизу позицій, які потребують прикриття. У передній частині машини розміщено апаратний відсік з обладнанням управління, за ним — бойовий модуль з випромінювачем. Конструкція дозволяє наводити антену у широкому діапазоні горизонтальних і вертикальних кутів, а ймовірна можливість змінювати ширину променя дає оператору вибір між точковим ураженням окремої цілі та накриттям групи апаратів одним імпульсом — саме ця гнучкість і визначає тактичну цінність системи проти «роїв».

https://youtu.be/F1vY5efYXMQ?si=t749EIKS7lSKE9_R 

Ключовим вузлом останньої модифікації, випробуваної у квітні 2026 р. на полігоні в Першорі, став новий 4-панельний випромінювач, розроблений спільно з Teledyne e2v — постачальником НВЧ-електроніки. За заявою розробника, ця конфігурація забезпечує точніше фокусування енергії та збільшує дальність ураження за межі кілометра, хоча точні цифри компанія не розкриває. 

Для виявлення та супроводу цілей комплекс може використовувати зовнішню РЛС QinetiQ OBSIDIAN, що працює на дистанції до 3,5 км — суттєво далі за дальність самого ураження, що дає час на класифікацію загрози та підготовку до пуску імпульсу. Водночас система оснащена і власною компактною станцією освітлення обстановки, яка забезпечує автономну роботу за відсутності зовнішнього цілевказання, а автоматизований контур керування самостійно обробляє дані, оцінює пріоритетність цілей та наводить випромінювач.

Полігонні випробування: від роїв до поодиноких влучень

Програма перевірок RapidDestroyer пройшла два принципово різні етапи, які варто розглядати окремо, оскільки вони перевіряли різні аспекти системи. Перший, що відбувся у квітні 2025 р. на полігоні ППО Manorbier у Західному Уельсі, моделював саме той сценарій, заради якого комплекс і створювався: бойова машина працювала на стаціонарній позиції з імітацією бойового чергування, а умовний противник запускав «рої» малих БПЛА, причому в окремих епізодах — по два рої одночасно. За підсумками серії випробувань було відстежено та знищено понад сто безпілотників, а в одному з епізодів комплекс успішно відобразив два рої паралельно, що підтвердило здатність системи розподіляти увагу між кількома груповими загрозами.

Другий етап, проведений того ж квітня, але вже 2026 р. на майданчику в Першорі, мав інший характер — це були не тактичні, а інженерні випробування оновленої версії з новим випромінювачем. Рої цього разу не запускалися: систему перевіряли в поштучному режимі, послідовно вразивши 80 квадрокоптерів масою близько кілограма кожен. Такий формат було обрано свідомо — він дозволяє детально зафіксувати й проаналізувати кожне окреме влучення, що важливо для оцінки реальної ефективності нового випромінювача окремо від факторів масовості атаки. Показово, що інформація про квітневі випробування була оприлюднена лише на початку червня, без пояснення причин затримки — деталь, яка сама по собі мало про що говорить, але типова для програм, що ще не завершили повний цикл перевірок.

Економічна аргументація та її межі

Головним маркетинговим аргументом на користь RapidDestroyer розробник та замовник називають вартість експлуатації: за розрахунками Thales і Міноборони, енергія для одного «пострілу» обходиться приблизно в 10 пенсів. Цифра ефектна і вигідно контрастує з вартістю зенітної ракети, але до неї варто ставитися з певною методологічною обережністю. Йдеться виключно про ціну електроенергії на один імпульс — без урахування вартості самого комплексу, генератора живлення, обслуговування, навчання розрахунків та амортизації РЛС цілевказання. Реальна вартість володіння системою такого класу залишається на порядки вищою за десять пенсів за постріл, і коректне порівняння з вартістю ракети мало б ураховувати повний життєвий цикл обох систем, а не лише граничну вартість одного боєприпасу проти однієї дії випромінювача.

Місце в ешелонованій ППО

Thales позиціонує RapidDestroyer не як універсальну заміну іншим засобам протиповітряної оборони, а як спеціалізований елемент останнього рубежу — ближньої зони дією приблизно до кілометра, де потрібно перехоплювати малі цілі, що вже пройшли крізь інші ешелони оборони. 

У цій логіці компанія прямо зіставляє свою розробку із зенітно-керованими ракетами власного виробництва (LMM/Martlet) та лазерною системою DragonFire: лазер б'є далі й точніше, але вражає лише одну ціль за раз і вимагає часу на утримання променя на об'єкті; ракета ефективна проти окремих і більш складних цілей, але економічно невигідна проти дешевих дронів; радіочастотний комплекс, своєю чергою, здатний практично миттєво й одним широким імпульсом вражати одразу кілька апаратів у групі. Ця тріада, на думку розробника, формує збалансовану ешелоновану систему, де кожен засіб закриває свою нішу за критеріями дальності, точності та вартості.

Обмеження технології

Попри привабливість концепції, мікрохвильова зброя спрямованої енергії має низку добре відомих фізичних обмежень, які жодні полігонні успіхи не скасовують. Дальність дії таких систем невелика порівняно з ракетним озброєнням, ефективність випромінювання чутлива до погодних умов, а селекція цілей у щільному та різнотипному повітряному просторі залишається складним завданням — система мусить відрізняти ворожі дрони від дружніх апаратів чи цивільних об'єктів у тій самій зоні ураження. Існує і ризик небажаного впливу потужного імпульсу на власну електроніку поблизу комплексу, що накладає додаткові вимоги до екранування та розміщення. Саме тому подібні системи розглядаються військовими не як універсальна альтернатива традиційній ППО, а як вузькоспеціалізований інструмент останнього рубежу оборони.

Окремо варто зауважити, що результати, отримані на полігоні, — це результати в контрольованому сценарії проти малих однотипних безпілотників визначеної ваги та конструкції. Реальний рій, з яким може зіткнутися підрозділ у бойових умовах, здебільшого різнотипний за масою, висотою польоту, матеріалами конструкції та ступенем екранування електроніки, а отже й ефективність ураження проти нього апріорі буде нижчою за лабораторні показники. Це не applies спростовує цінність випробувань, але вимагає обережності в екстраполяції полігонних цифр на бойову статистику.

Статус проекту

Попри два масштабні цикли випробувань і офіційні заяви про високі робочі та бойові характеристики, RapidDestroyer станом на середину 2026 р. на озброєння британської армії ще не прийнято, а конкретні терміни його надходження до військ не називаються. Це швидше свідчить про незавершеність випробувального циклу, ніж про відмову від проекту — обидва етапи перевірок продемонстрували прогрес у напрямку, заявленому Thales UK ще на старті програми Team Hersa, а нова 4-панельна антена з точнішим фокусуванням енергії вказує на те, що компанія послідовно вдосконалює конструкцію, а не просто повторює попередні демонстрації.

RapidDestroyer — характерний приклад того, як сучасна війна змушує оборонну промисловість шукати рішення не на полюсі максимальної потужності, а на полюсі максимальної економічної стійкості до масових дешевих загроз. Поява й активна доводка радіочастотної зброї спрямованої енергії — це пряма відповідь на тактику насичення повітряного простору роями малих БПЛА, проти якої традиційна ракетна ППО структурно програє за співвідношенням ціни ураження. Водночас RapidDestroyer не претендує на роль універсального рішення: його ніша вузька — ближня зона, останній рубіж оборони, специфічний клас малих і легких цілей. У цьому сенсі система не замінює існуючі ешелони протиповітряної оборони, а доповнює їх, закриваючи ту ділянку загроз, де ракети економічно невиправдані, а лазерна зброя поки що поступається за швидкістю обробки групових цілей. Чи стане RF DEW масовим елементом озброєння найближчими роками, залежить від завершення випробувального циклу і — що не менш важливо — від того, наскільки полігонні показники витримають перевірку різнотипністю та хаотичністю реального бойового середовища.