Кібер-спільноти вже давно немає в Україні

Для протоколу: у сучасній Україні вже давно не уснує кібер-ком’юніті. Ну тобто вона була, і досить потужна – але наразі її немає. Зникла. Геть розсосалася.

А колись ця ідейна кількатисячна спільнота професіоналів з кібербезпеки проводила конференції на 600+ учасників, активно розвивала ринок і навіть трохи пизд.. тобто впливала на кіберчиновників.

Але після 24/02/2022 з тої спільноти залишилася єдина людина з індустрії, яка продовжує говорити правду – і це я. Нескромно? Але правда. Ну така реальність.
Усіх інших колись таких популярних учасників кібер-волонтерського руху можна поділити на три нерівні групи. 

Група перша і найчисельніша: “посіпаки”.
Ці леді та жентльмени свідомо прийняли для себе рішення, не критикувати владу під час війни – а натомість вирішили приєднатися до тих, кого перед повномасштабкою завзято критикували. Хтось пішов типу “служити Батьківщині” у “таке смішне” Держспецзв’язку, хтось до НКЦК, хтось до інших псевдо-кібер-держконтор – тому ще у воєнний час це дає “бронь” від мобілізації.
Дехто почав “робити бізнес” з “органами влади” і теж отримав “бронь” – і тому також відноситься до категорії “посіпаки”.
Хтось пиляє разом з чиновниками міжнародні гранти “на кібербезпеку”.
Хтось просто сидить на сраці рівно - і не відсвічує зі своєю особливою думкою.
І все це рівно ці ж самі люди, які 7 років тому публічно знущалися з тих, кому наразі вірно служать. І навіть мають кар’єрні успіхи у вилизуванні начальницьких срак.
Хто б міг подумати.

Група друга: пішли служити до ЗСУ. Добровільно чи ні – то інше питання - але служать по-справжньому, баз лапок. За що їм дяка.
Але штука в тому, що армійська служба зовсім не передбачає критику влади. Ніяк. Хоч яку. Хіба що обережно так, з тонким натяком - і шоб ніхто не почув, недайбох. Бо вмить опинишся там, де твої шанси героїчно загинути – суттєво вищі.
А це, відповідно, прямо протирічить самій суті кібер-ком’юніті: відкрито відстоювати справжнє та професійне, при цьому публічно заперечувати хибні вірування державних “начальників”. No way.

Група третя: виїхали за межі України, у різний час, з різних причин.
Власне, більшість з цих людей не особливо-то й не були активними у площині кібер-громадської діяльності, тому і їх відсутність не дуже-то й помітна.
А ще це найменш чисельна група, як на мою суб’єктивну оцінку. Тому пофіг на них.

Це я все до чого.
Кожного разу, коли побачите заяву від держслужбовців, на кшталт: “Обговорили питання національної кібербезпеки з представниками професійної спільноти та громадськості” – знайте: вас тупо намахують.
Не існує ніякої кібер-спільноти у сучасній Україні воєнного часу. Нема її як поняття.

Бо головна причина - страх. Усі наразі бояться критикувати владу.
Бо влада вже тисячі разів показала що буде із незгодними та “сильно грамотними”: мобілізація як покарання, бусифікація, обнулення.
Якщо цього не вийде з якихось причин – то буде викидання з професії, позбавлення можливості заробляти в Україні. Твоєму начальнику просто зателефонують “зверху” – і ти підеш на мороз, який би ти не був розпрекрасний супер-пупер-профі.
Бо жоден бізнес не хоче (і не буде) конфліктувати з владою. Особливо під час воєнного стану та призупиненої Конституції.  

А якщо хтось вважає, що цьому свавіллю й “телефонному праву” якось завадять міжнародні фонди та організації – то це велика помилка. Усі вони тісно співпрацюють з українським урядом, і якщо уряд буде категорично проти якогось гранту нелояльному фахівцю – то ніякого фінансування не буде. Фонд тихо відморозиться. Ніякі фундації, навіть із найбільш демократичних країн - не хочуть і не будуть залупатися з місцевим урядом заради когось сильно принципового.
Яскравий приклад – USAID, земля йому скловатою. Та й усі інші мало від них відрізняються. Особливо цинічні тридвараси – фінансують “Дію”. Але про це згодом, пізніше і окремо.

Кібер-громадськість – це коли професіонали у вільний від основної роботи (кібербезпека) час об’єднуються для просування правильних ідей задля розвитку своєї країни. Увага: безкоштовно, тобто на громадських засадах. Саме у цьому суть поняття “громадськість” – безкоштовність, волонтерство, ідейність.
Це окрім базових “правда, справедливість, професіоналізм”.

Але в умовах війни, коли при владі перебувають злобні, заздрісні, егоїстичні та абсолютно непрофесійні чорти – не може бути ніякої кібер-ком’юніті.
Те, що за неї зараз видають – це або повністю фейкові “ряжені”, або “посіпаки”, які кивають гривами та імітують “громадську думку”, причому дуже небезкоштовно.

Чи відновиться справжня кібер-ком’юніті після війни – однозначно так.
Усі ці “неначасі” повилазять зі своїх затишних норок і будуть напарювати нам божу росу типу: “розумієш, такі були часи, не можна було інакше”.
І тут важливо пам’ятати хто де був і чим займався під час війни.

Знаю, ця тема нішева, але цільова аудиторія здогадається про що йде мова. І чому.
Власне, суть проста: кіберфахівці у нас в Україні все ще є, але кібер-спільноти як такої  – немає. Зовсім і давно. Її замінила потужна спільнота сраколизів.
Просто зафіксую цей сумний факт.