Житло для ВПО: чому не працюють державні програми?

Поки Росія щодня руйнує Суми, Харків, Краматорськ і Слов'янськ, український уряд демонструє дивовижну здатність створювати житлові програми, і не менш дивовижну нездатність їх реалізовувати до логічного кінця. Сертифікати "єВідновлення", "Житло для ВПО з ТОТ", субсидії на оренду житла, "Будиночок у селі", пільгове кредитування в рамках програми "єОселя" - інструментів підтримки переселенців уже більше, ніж пальців на руці. Результат їх реалізації натомість однаковий: виділені на програми гроші швидко закінчуються, виплати ставляться на паузу, а замість завершення старої програми уряд презентує нову.

Програма "єВідновлення", насправді, стала достатньо успішним прикладом реалізації виплат за зруйноване та пошкоджене житло. За три роки компенсації отримала 231 681 родина на загальну суму 119,1 млрд грн (тобто близько 514 тис. грн на домогосподарство). В умовах щоденних руйнувань житла внаслідок російської збройної агресії цей механізм дозволяє населенню отримувати гроші для ліквідації наслідків російських атак.

Але головна проблема програми полягає в тому, що на її виконання у держави елементарно не вистачає грошей. Згідно з п'ятою Оцінкою завданих збитків та потреб на відновлення (RDNA5), підготовленою Світовим банком у партнерстві з Урядом України, на кінець 2025 року Росія пошкодила або повністю зруйновала близько 3 млн домогосподарств, або майже 14% житла в Україні.

Рахункова палата у звіті про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України за перший квартал 2026 року зафіксувала, що станом на початок квітня невиплаченими залишалися 23,8 млрд грн компенсацій за знищене житло із загальної суми 65,4 млрд грн. Тобто людям погодили виплати, видали сертифікат на компенсацію, і залишили з папірцем у руках.

Якщо хтось думає, що у ІІ кварталі ситуація змінилася, чи принаймні почала покращуватися - навпаки, вона ще більше погіршилася. Останнє помітне бюджетне підживлення програми відбулося у квітні, коли на виплати додатково спрямували гроші отримані від Банку розвитку Ради Європи. Далі – тиша. Мінрозвитку обіцяє наступні транші для компенсацій "орієнтовно із серпня по листопад". Для родини, яка знайшла квартиру, або планує будувати власний будинок, і чекає на перерахування коштів, затримання строків виплат означають втрату цієї можливості.

Сертифікат на розчарування

Проблема не лише у затримках виплат від держави. У схемі житлових сертифікатів, незважаючи на їх термін дії у 5 років, із самого початку закладене його поступове знецінення. Сума компенсації фіксується у гривні на момент рішення комісії, а ринок нерухомості в Україні живе за доларовою логікою. Відповідно, кожен місяць очікування траншу з'їдає купівельну спроможність сертифіката через інфляцію. Додайте сюди також ліміт НБУ на фізичне зняття готівки у 100 тисяч гривень на день, і в результаті продавці нерухомості з великою пересторогою ставляться до покупців за державною програмою.

Загалом український ринок нерухомості відреагував передбачувано. У сегменті найдешевшого вторинного житла у великих містах, за оцінками рієлторів, близько 20% угод – це купівля за сертифікатами. Деякі продавці, дізнавшись про сертифікат, нерідко піднімають ціну мінімум на 10%. Недобросовісні рієлтори, втрачені завдатки через зриви строків фінансування – усе це стало буденністю роботи компенсаційного механізму. Первинний ринок для власників сертифікатів фактично закритий через стрімке здорожчання нерухомості та обмежені фінансові спроможності ВПО: за програмою "єОселя" з використанням сертифіката було укладено тільки 21 угоду на всю країну, зокрема тому, що строк бронювання коштів становить лише 30 днів.

Ніщо не ілюструє селективність державної щедрості краще, ніж останні події. Після масованого російського удару 6 липня, який зруйнував 280 будинків у Вишневому, уряд одразу знайшов 3,04 млрд грн із резервного фонду. Масштаб руйнувань справді безпрецедентний, і допомога постраждалим - це безумовний обов'язок держави. Натомість це точно не "найбільше руйнування житлового сектору за час вторгнення". У Донецькій та Луганській області окупаційна армія РФ знищила цілі міста, деякі з них в рази більше за Вишневе. Тому мешканці прифронтових Краматорська і Слов'янська, чиї міста Росія руйнує щодня протягом років, мають повне право запитати: чому їхні сертифікати чекають траншів місяцями, а підстолична громада отримує мільярди за 48 годин? Відповідь, на жаль, очевидна: у Вишневому живуть громадяни, які завтра потенційно будуть перекривати дороги біля урядового квартала з вимогами компенсацій.

Натомість гроші в бюджеті є, і питання лише в пріоритетах. У 2025 році на "зимову підтримку" та "Національний кешбек" держава витратила 25 млрд грн. У 2026-му році лише на програму компенсації витрат на пальне ("єБак") Мінекономіки виділило мінімум 3 млрд грн. Тобто уряд обирає свідомо обирає розпорошення західної допомоги на електоральний популізм, а не на допомогу тим, хто втратив свою домівку.

ВПО "другого сорту"

Окрема вада системи компесанцій за втрачене внаслідок російської агресії житло - це вбудована в неї дискримінація. "єВідновлення" покриває лише житло, зруйноване після 24 лютого 2022 року на підконтрольній уряду території. Ті, хто втратив дім у 2014–2021 роках, і ті, чиє житло залишилося на тимчасово окупованих територіях, перебувають поза механізмом. Для ВПО з ТОТ згодом запропонували окремий інструмент житлових ваучерів до 2 млн грн, але тільки для тих, хто має статус УБД, або інвалідність. Черга у цій програмі формується за датою подання заяви, а фінансування так само залежить від міжнародних траншів і так само непередбачуване. Людина, яка втратила все у Донецьку в 2014-му, у Маріуполі в 2022 р. і людина, яка втратила все у Бахмуті в 2023-му, мають однакове право на дім. Держава ж вибудувала ієрархію постраждалих, у якій доступ до компенсації залежить не від масштабу втрати, а від дати у довідці.

У районах активних бойових дій механізм компенсацій останніми місяцями не працює взагалі. Комісії фізично не можуть виїхати на огляд зруйнованого житла, а дистанційне обстеження свідомо сконструйовано як обмежений інструмент. Виникає абсурдна ситуація: руйнування будинку видно на супутникових знімках буквально з космосу, але для держави воно не існує, доки його не зафіксує комісія.

"Будиночок у селі", в якому ніхто не буде жити

Найсвіжіший продукт програмотворчості уряду – експериментальний проєкт "Будиночок у селі", запущений у червні. Ідея на папері приваблива: громада викуповує вільний будинок (вартістю до 500 тис. грн) і передає ВПО у безоплатне користування. Але деталі видають авторів, які навряд чи розуміють, що таке житло у селі. По-перше, житло не переходить у власність та залишається на балансі громади, а приватизація лише "не виключається" у майбутньому. По-друге, критерії відбору громад дуже жорсткі (розвинена інфраструктура, школи, садки, медицина, транспорт, робочі місця), через що з 25 громад, які хотіли долучитися, зголосилися лише 5 (за словами голови профільного комітету Олени Шуляк).

Коли починаєш читати детальні умови програми, її призначення стає остаточно незрозумілим. Переселенець має сам знайти будинок, узгодити з власником ціну, і протягом трьох календарних днів подати заяву до виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій населених пунктів. Далі оселю обстежує тимчасова комісія, із залученням представників пожежного нагляду, санітарного контролю, органів архітектури та земельних відносин. Саме так, приблизно п’ять-сім чиновників прийдуть обстежувати одну сільську хату вартістю до 500 тисяч гривень. Список підстав для виселення з "будиночку" займає десять пунктів: від 90-денної заборгованості за комуналку до непрацевлаштування працездатного члена родини за три місяці. Право на житло втрачається навіть за купівлю авто, молодшого за п'ять років, або земельної ділянки дорожче за 100 тисяч гривень протягом півроку перед заявою – уряд наче навмисно відсікає від участі в ній тих, хто намагається "стати на ноги".

Тим часом справді робоча модель надання житла ВПО існує і створила її не держава, а бізнес. Релокація краматорської важкої промисловості до закарпатського Перечина показала, як має виглядати стале рішення: понад 3,5 тисячі кваліфікованих робітників переїхали на захід України разом із заводами, навколо яких виросли житлові комплекси, школи, дитсадок і технікум. Формула успіху проста: робота + житло + інфраструктура. Людина, яка має зарплату і дах над головою, вже не поїде біженцем до Німеччини.

І це, як раз наслідок невирішеної державою проблеми житла для ВПО. Станом на травень 2026 року року тимчасовим захистом у ЄС користувалися 4,38 млн українців, з них 1,25 млн у Німеччині. Існує чітка закономірність: ті, хто має в Україні неушкоджену власність, значно більш схильні повертатися, аніж ті, хто втратив житло на сході чи півдні, і кому повертатися просто немає куди. Кожен рік, на який держава відкладає вирішення житлової проблеми переселенців, конвертується у безповоротну втрату демографічного потенціалу.

Що робити із житлом для ВПО?

Рецепти вирішення цих проблем лежать на поверхні.

По-перше, необхідне затвердження захищеної бюджетної статті. Компенсації за пошкоджене та зруйноване житло мають фінансуватися так само гарантовано, як пенсії, а не за залишковим принципом між траншами.

По-друге, індексація вартості сертифікатів про компенсацію до дати реалізації, а не рішення про його виділення. Так само як Україна отримує іноземну допомогу в євро, так само і вартість сертифікатів має бути підв’язана до курсу валюти, аби його вартість не з’їдала інфляція у гривні.

По-третє, необхідне створення єдиного реєстру житлових потреб ВПО замість існуючого "зоопарку" різних програм. Цей реєстра має функціонувати без дискримінаційних критеріїв щодо ВПО незалежно від року переміщення. Право на дім не має залежати від бюрократичних ускладнень.

По-четверте, необхідне масштабування моделі "робота + житло". Держава має не вигадувати "будиночки в селі", а співфінансувати релокацію підприємств із прифронтових зон разом із житлом для працівників. Варто також розглянути ідею роботи з міжнародними партнерами, аби вони фінансували будівництво житла в Україні для українців, які наразі перебувають із тимчасовим захистом в їх країнах. За умов надання роботи та готового житла, багато хто з них захоче повернутися в рідну країну.

По-п'яте, необхідні справедливі пріоритети. Кожен мільярд, витрачений, наприклад, на кешбек для автовласників, - це мільярд, який не виплатили тим, у кого немає дому. Бюджет воюючої країни – це, на жаль, завжди вибір між важливим і важливішим, і в цій ієрархії дах над головою для людини, яка втратила все через російську агресію, не може програвати електоральному популізму.