Довіра людей — це не нескінченний ресурс

Спостерігаючи за тим, що відбувається в країні, — змінами уряду, перетасовкою міністрів, призначеннями та звільненнями, — мене не полишає відчуття, що з 2022 року голос українського суспільства дедалі рідше відчувається у державних рішеннях.

Війна — надзвичайно жорстока річ. У такі часи потрібні сильне лідерство, рішучість і готовність брати на себе відповідальність.

Але не меншою правдою є й те, що держава не може вимагати від людей лише воювати, працювати й терпіти.

Це небезпечна помилка.

Наші вороги добре знають українську історію. Вони знають наш протестний потенціал, нашу нетерпимість до несправедливості та необґрунтованих обмежень прав і свобод.

Українці завжди були співтворцями своєї держави. Саме тому будь-яка влада повинна пам'ятати: довіра людей — це не ресурс, який можна витрачати безкінечно.

Найбільше ж мене турбує інше.

Щоб нашим внутрішнім розчаруванням не скористалися пройдисвіти, популісти й лицеміри. Ті, хто під красивими гаслами спробує спрямувати втому, біль і справедливе невдоволення людей у русло емоційних, але згубних для держави рішень.

Бо історія вчить: країни програють не лише через силу зовнішнього ворога. Іноді вони втрачають значно більше тоді, коли внутрішню втому суспільства перетворюють на інструмент політичних маніпуляцій.

Саме тому сьогодні особливо важливо не втратити найголовніше — взаємну довіру та діалог між державою і народом. Лише вони здатні зберегти нашу єдність, без якої неможлива перемога. Бо, на жаль, спокій і мир для України сьогодні — це поки що лише мрія, за яку щодня платять життям наші захисники та захисниці.