Принциповість, відповідальність і відчуття міри

Моя позиція як військової щодо деяких питань.

Репресувати військових за висловлення ними своєї громадянської позиції - неприйнятно.

Так само неправильно створювати культ будь-якого урядовця чи посадовця, навіть якщо його робота була значно ефективнішою за роботу попередників. Жодна людина на державній посаді не має ставати центром суспільної уваги настільки, щоб за цим губилися ті, хто насправді тримає оборону країни: військові на позиціях, полеглі, поранені, полонені, люди, які щодня ухвалюють надзвичайно важкі рішення на полі бою.

Водночас скажу непопулярну думку: навіть справедлива критика не потребує принизливих гасел чи образ. Це не означає, що військове керівництво не можна критикувати. Але люди, які роками несуть відповідальність за армію під час великої війни, заслуговують на повагу до самої відповідальності, незалежно від ставлення до їхніх рішень.

Як людина, яка сама втратила в армії чимало можливостей через небажання відмовлятися від свободи слова, можу сказати: будь-який громадянський рух лише виграє, коли зберігає гідність, повагу до людей і усвідомлення міри власної відповідальності.

І ще одне. Не варто забувати, що будь-яке серйозне внутрішньополітичне загострення під час активної війни неминуче стає фактором, який уважно відстежує і може використати ворог. Саме тому, на мою думку, у такі часи особливо важливо поєднувати принциповість із відповідальністю та не втрачати відчуття міри.