Нічний патруль

Маленьке перелякане мишеня чіпляється руками за баули і мчить подалі від місця, яке викликає в нього справжній жах. Страх, як ошалілий гедзь, кружляє над ним, намагаючись вкусити в обличчя, шию та навіть у руки. Коли ця гігантська комаха ненадовго відлітає від мишеня, перестаючи його затуляти своєю зловісною тінню, то можно побачити, що нещасне створіння насправді — літній лисий чоловік у військовій формі, а якщо простіше — солдат. Він сидить на мішку з берцями, курткою, фуфайками та несеться вперед дорогою у старому, червоному, битому "течику" подалі від навчального центру, де провів жахливі, на його думку, п'ятдесят чотири дні. Навіть його лиса потилиця, здається, сповнена паніки, а складки шкіри перетворюються на моторошні малюнки, які постійно змінюють один одного. Коли ж солдат повертається обличчям до читача, то останній бачить майже беззубий рот та налякані, пусті мишачі очі. Солдат зникає — це тривалий процес, який потребує часу, сил і фантазії. Він розчиняється серед інших своїх побратимів; обличчя його поступово втрачає чіткість та форму. Солдат тікає від стрільб, занять, докладів 3D, ACE, SALUTE, нестерпного запаху крові та нутрощів з психполоси, нарядів, патрулів, вантажних та усіх можливих інших робіт. Чого він не розуміє, так це того, що це вельми умовне СЗЧ веде його не на волю, про яку він так мріє. Це просто втеча від розмов про геноцид динозаврів та єврейські змови, про "тузи" та "шляпи". Він тікає постійно — щоденно і щонічно — від так званого шансону і так званого року, анекдотів часів його дитинства. У нього є мільйон та одна причина не бути тут, навіть попри всю свою нелюбов, а подекуди — відверту ненависть до кровожерливих вилупків, які прийшли на його землю. Солдат, який в момент своєї приреченої на невдачу втечі так нагадує мишеня, боїться усього на світі.  

Він радо обміняв би все на світі на життя без армії. Без всіх цих незнайомих, а часом і незрозумілих людей. Без молодиків, які замість цигарок курять вейпи. Без тернополян та закарпатців, яких, здається, неможливо взагалі зрозуміти. Без чергових по роті, які з самого ранку відправляють на роботи, як у рабство. Саме це слово першим спадало йому на думку попри те, що він розумів його несправедливість та невідповідність ситуації. Однак душа його вимагала волі, а робота надягала на нього невидимі, втім відчутні кайданки.

Він — солдат, перелякане мишеня, колишній вже працівник відомої мережі супермаркетів — відчував дику, болючу самотність. Батьки давно померли. Друзів у взводі не було, лише кілька приятелів. Товарищі з цивільного життя швидко та непомітно перейшли у статус колишніх, бо їх тепер цікавили речі, до яких він відчував байдужість. З жінками у солдата було різне, але не так багато, як хотілося б, а про вдалість стосунків немає навіть сенсу говорити. Одного дня він не витримав і написав свій першій коханій — вони з Мариною цілувалися у старших класах, якось він навіть гладив її груди через пуловер. Цей цнотливий досвід одночасно був однією з найпалкіших його сексуальних фантазій. Роками він мріяв про цю дівчину, яка вже стала жінкою, матір'ю двох дітей, та навіть встигла розлучитися. Його мозок домальовував сцену поцілунку, коли його руки не зупинялися на пуловері. В його уяві і він, і вона були молодими. Одного дня він не витримав і написав Марині про те, що його мобілізували, і тепер він захищає країну. Це була лише наполовину правда. Солдат писав, що йому не вистачає ніжності, любові та хтивок. Це була самісінька правда. Вона прочитала його повідомлення, але нічого не відповіла. Самотність із садистською радістю стисла йому горлянку. Вологі серветки скінчилися, тож чоловік взяв у спальник балаклаву.

Солдат втомився і не може навіть уявити, як же втомилися ті, хто був на "нулі". Він хоче нормального життя, і саме в той момент, коли це бажання набуває дивних та несподіваних форм, промінь від ліхтаря ріже йому очі. Він розуміє, що одночасно існує у трьох точках та іпостасях: молодий та збуджений він у минулому жадібно та невміло цілує Марину, намагаючись пестити її груди через одежу; старий та беззубий він, що божеволіє від страху та відчайдушно тікає з табору на "течику" уві сні; втомлений та одинокий він прокидається тут і зараз у бліндажі, бо його будять — час йти у нічний патруль. Його рука намацує автомат та РПС, які лежать на вільному ліжку поруч. Солдат починає вставати, б'ється головою о стелю, безсило падає назад на нари. Як у мультиках, думає він. Я фізично та інтелектуально розвинений, думає він. Ніч має бути красивою та спокійною, думає він. Або ні. Чоловік нарешті прокидається, відчуваючи одночасно втому, хіть, голод, спрагу, ненависть та трохи несподіване піднесення. На нього чекає робота. Це найкраща робота у світі, сер! Щоб там не було, він зробить її не гірше за інших. Він не буде байдужим до своїх обов'язків. Солдат спускається з верхньої полиці, шукає свої берці, впізнає за вузликом на правому шнурку, взуває їх, вдягає РПС, застібає, бере автомат у праву руку і прямує між рядами нар на вулицю, де на нього чекають двоє побратимів та черговий по роті.