Про Сирського, Драпатого і необхідність змін у війську

Сирського я бачив лише раз в житті, коли він інспектував позиції в Пісках, незадовго до початку повномасштабного вторгнення.

Так, він дійшов тоді до нашої СПшки в 300 метрах від донецького Вольво-центру, подивився на неї, і сказав:

- Це СПшка?

- Так точно.

- У вас СПшка чомусь похожа на позицію ВП. Переробить.

Переробить ми не встигли, бо почалось повномасштабне вторгнення, і наша СПшка, яка і дійсно була можна сказать шо ВП, через присутні там великокаліберні кулемети, трагічно була втрачена.

Потім, якось я чув голос Командувача Сухопутних Військ по штабному міту, де він кричав командирам що негайно виконувать і поєбать і взагалі бігом всі відбивать Піски.

На той час, коли він це кричав, від Пісків вже нічого не було, вони майже повністю були захоплені ворогом, а підрозділи були остаточно знекровлені, не маючи жодного працюючого артприкриття.

Мені, як солдату, зрозуміло за що я не люблю Сирського [і зрозуміло, за що він не любить мене], але я не думаю що він був найгіршим командувачем Сухопутки чи Головним.

Мені особисто нема за що йому подякувати, він залишиться в моїй пам’яті як людина, яка вплинула на проєкт закону про мобілізацію та прибрала норму про терміни служби з того куцого "Про мобілізацію".

Я пам’ятаю переляканих вищих командирів, які боялись за посади, але памʼятаю і тих, хто боявся за своїх людей і летів з тих посад.

Олександр Сирський не демон во плоті і не монстр. Саме так його вчили воювати, і він досконало знав цю науку.

Він знав кожен клаптик фронту і особисто бував не раз на передових позиціях, куди ніколи не доходили високі перевірки.

Так, він нарубив дров і наламав помилок, як і будь-яка людина з величезним грузом відповідальності.

Це не виправдовує події в Скелі та інших підконтрольних йому ШВ.

Не виправдовує його стиль управління, "флаговтики" та "фортеці", про які вже багато писали цими днями.

Але, так чи інакше, про нього і його контраверсійність напишуть в книжках, назвуть це ерою Сирського.

Його наступник отримає величезний кредит довіри, втомлене військо та найважкішу оборонну операцію в сучасній історії. Бажаю йому наснаги, щиро радію. Він - достойна людина, довів це не один раз.

Михайло Васильович, бережіть себе і Україну.

Сподіваюсь, Драпатий врахує помилки попередника.

Вірю, що в війську будуть приорітетними інші підходи: фаховість, людиноцентризм, збереження особового складу і завдання максимальної шкоди ворогові, а не неспівмірне по втратах відстоювання клаптиків землі.

Сподіваюсь, усі останні злочини, які потрясли суспільство та військо будуть розслідувані, а винні - покарані.

Сподіваюсь, Дмитро Литвин і Ганна Маляр ніколи більше не займатимуться тим, чим не вміють: публічними комунікаціями.

Військо дуже потребує змін.