Харчування в одеських школах. Страшилки і реальність

Тема харчування в освіті не нова. Десятиліттями його модернізовували, покращували і використовували як червону ганчірку або солодкий пряник, незалежно від об’єктивної реальності. В Одесі, як відомо, існує культ на "смачно покушать", а харчування дітей завжди було питанням, де досконалості немає меж. Як на мене, до максимально можливого "в Одесі це їдять" ми дійшли десь так році у 2018-му, коли ще не існувало жорстких обмежень на сіль та цукор, а улюблена нами сосиска в тісті не була прирівняна до державної зради.

Саме тоді в одеських школах з’явилося мультипрофільне меню, були пілотні проєкти з вибором страв і вперше в Україні запровадили безглютенове та безлактозне харчування. До чиновників з освіти і постачальників послуги тоді підключилися одеські мами і бабусі, місто жваво обговорювало меню, а кухарі засвоювали нові поняття — "марміти" і "шведський стіл".

Звісно, очікування побачити у шкільній їдальні асортимент турецької "п’ятірки" були завищеними, але діти таки їли і котлети, і млинці, і запіканки, і курочку з картоплею. Кейтеринг був. Для страв із безглютенового меню, бо там суворі вимоги до місця приготування.

До міста потягнулися міністри, чиновники вищого рівня. Дивитися, як оновлюються харчоблоки (а в освіті їх відремонтували й оснастили більше семи десятків), дивитися інклюзивне меню і пилити відосики.

У соцмережах мами писали або схвальні відгуки, або сварилися, що прогрес до них ще не дійшов.

Для "Фабрики смаку" це був зірковий час — усе перелічене робили саме вони. Колеги по цеху доганяли, але не дуже швидко, тож трішечки дули губи: мовляв, нащо рити землю, і так зійде. Чиновники вимагали всім рівнятися на кращих і морочили поварські голови захмарними ідеями про шведський стіл в усіх школах. На це направлялися кошти і міського бюджету, і самі постачальники послуги старалися, закуповуючи обладнання та інвентар.

І я не буду казати, що прийшов Клопотенко і все зіпсував, бо це не буде правдою. Так, змінилися вимоги. Норми стали жорсткішими. Їжа стала менш солоною і солодкою. Сосиски в тісті відлучені від школи. Діти їсти перестали, а суспільство накинулося на реформаторів з вимогами повернути їжу в усталене русло.

Та все це — ніщо у порівнянні зі складнощами воєнного періоду. Програма ремонтів харчоблоків оперативно замінилася новою програмою — ремонту підвалів і обладнання в них укриттів. А вимкнення світла стало викликом номер один.

Уявіть шкільний харчоблок, де одночасно готують їжу на 300–500 осіб. Величезні плити. Холодильники. М’ясорубки, марміти, протирочні машини, міксери та інша дрібнота, яка ніяк не працює без світла. Якого не було по добі-дві. Кухарі приходять на роботу о п’ятій. Світла немає. Ну зовсім. Ані граминки.

До звичайного генератора все це підключати немає жодного сенсу. Потрібні такі велетні, десь на 30–50 кВт. На жаль, вони не заправляються водою чи нашими бажаннями — туди потрібно лити паливо.

У ста школах. Одночасно. Лити і лити. З п’ятої ранку вмикаючи потужні машини по всьому місту. Екологія, ранковий сон мешканців будинків, дотичних до шкіл, — все це майже лірика, але скільки буде коштувати той сніданок? Де у воєнний час місто має брати такі ресурси?

Рішення запровадити кейтеринг у частині шкіл приймають як вимушене. Звісно, ті харчоблоки шкіл, де є нове обладнання і ремонт, стають базовими. Інші — консервуються.

Не продаються. Не руйнуються. Не здаються в оренду. Зачиняються у вигляді, яким він був. І в тій же комплектації.

Тому зараз, коли читаю про "знищили харчоблоки", бачу таке собі заламування ліктів на порожньому місці. Та он вони. Стоять. Буде час — відкриють їх і продовжать ремонти, бо підвали вже всі облаштували. Не верещіть, спокійно подумайте, що мали робити першочергово тоді. Напевно, якби не укриття, зараз усі сто відсотків кухонь блищали б, як яєчко намаслене. Але ж логіка де? У кухнях від шахедів ховатися?

Доставка їжі — це вимушена альтернатива, яку пропонує законотворець. І вона стане з осені 2026 року ще більш актуальною, бо харчуватися в наших школах починають усі учні — з 1 по 11 клас. А це майже сотня тисяч дітей. І приготувати без світла в кожному закладі — це мільйони на паливо і непідйомне для міського бюджету збільшення вартості їжі.

Тому мають управлінці зараз не стільчики рахувати, а чітко визначити: де можна приготувати на місці, де готувати для всіх інших, як вчасно розвезти — а це не більше ніж за дві години, — у що запакувати і як розігріти… А ще — посуд, гігієна, графіки.

Бо, кажуть, приїжджали до Одеси перспективні фірми-альтернативи. Подумали. Порахували. Пиріжечок вийшов смачним, та недешевим. Просто у повітрі танули уявні мільярди, формуючи фігу з вершковим маслом замість прибутків. І поїхали. Не хочуть зв’язуватися з невдячною справою.

Тож і нашим місцевим час забути про замовні статейки, закатати рукави і працювати, щоб встигнути виконати вказівку держави.