Чути суспільство — це обов’язок, а не поступка

Читаю наратив такий: "Президент і так пішов на поступки, призначивши Головкомом Драпатого, не треба його остаточно принижувати подальшими вимогами".

Бачте, цар з барського плеча дарував народу Головкома Драпатого, поаплодуймо ж, ну, і не тиснімо більше, бо в нього ж Его, харош!

Тобто почути вимоги суспільства і прислухатись до них - це для глави держави "поступки й приниження"?

Чарівна модель.

Бо мені якось так здавалося, що чути чітко артикульовані активні вимоги суспільства і керуватись ними - це мало не перший пункт в політичних посадових обов'язках президента.

А в умовах безстроково продовженого терміну повноважень (восьмий рік каденції пішов!) це взагалі єдиний спосіб зберігати реальну легітимність.

З певного ракурсу це - взагалі питання політичного виживання. Це - не про те, щоб подарувати щось суспільству. Це - про те, щоб забезпечити стійкість собі.

Саме тому цей наратив про "поступки і приниження" - максимально нездоровий. І легітимізує нездорову модель стосунків між президентом і суспільством.

Бо якщо ми правда лише так можемо ці стосунки описати, якщо маємо таку глуху конфронтацію між народом і главою держави, що почути суспільну вимогу є для президента приниженням, то...

...то звільнення Федорова - далеко не найбільша наша проблема.