Справжня роль Сирського у війні

За демонізацією Олександра Сирського вже й складно розгледіти його справжню роль в російсько-українській війні. Звісно, справедливі оцінки йому поставлять за десятки років, коли війна закінчиться і нащадки будуть знати яким чином.

Мене ж завжди цікавило, як архітектор блискавичної Харківської операції прийшов до вагнеризації Збройних Сил. На рахунку "Барса" оборона Києва, звільнення Лимана, Балаклії, Ізюма, початок Курської операції. З одного боку. І не треба у нього цього забирати!

З іншого — про тяжіння Сирського до затяжних битв стало зрозуміло вже під час битви за Бахмут. (Хоча, як тільки він приступив до обовʼязків ГК, одразу віддав наказ на вихід з Авдіївки — це давало оманливу надію). Усе ж його показовий почерк тривалі битви — запізно виводили бійців з Покровська, Мирнограда, Костянтинівки. Я сподіваюсь, що колись ми дізнаємося, скільки морпіхів полягло у Мирнограді, а вони лишалися там навіть після того, коли вузький перешийок для виходу перетворився у суцільну сіру зону.

На фоні нестачі піхоти у лінійних бригадах й стрімких провалів лінії зіткнення Сирський приходить до їдеї ОШП як до рятівного кола. Батальйони, які мали бути пожежниками підрозділами, перетворюються на дивізії. Зрештою, лише у двох найпечальніше відомих полках стає приблизно 30 тисяч людей. І це вже не про пожежні підрозділи. Така кількість людей могла би значно підсилити бригади Сухопутних військ. Утім, ця ж тактика стала його політичним вироком.

Я не знаю, чи можна на цьому етапі війни воювати інакше, але не спробувати — зайти в тупик. Зрештою, уже зовсім скоро ми дізнаємося, чи можна тримати лінію фронту інакше.