Від "Акта Магнітського" до тарифів у 500%: чому новий санкційний закон США може змінити правила гри

Після процедурного голосування в Сенаті США (86 голосів "за" і 12 "проти") законопроєкт Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026 перейшов до активної стадії розгляду. Це ще не фінальне ухвалення, але вже зараз зрозуміло, що йдеться не просто про черговий пакет санкцій. На мою думку, ми спостерігаємо зміну самої філософії американської санкційної політики.

Щоб зрозуміти, чому цей документ настільки важливий, варто коротко згадати історію. У 2012 році США ухвалили Magnitsky Act, який передбачав персональні санкції проти осіб, причетних до порушень прав людини. Після окупації Криму у 2014 році санкції поширилися вже на російські банки, оборонну промисловість та енергетичний сектор. У 2017 році Конгрес ухвалив CAATSA, значно обмеживши можливість президента самостійно скасовувати санкції. Після початку повномасштабної війни у 2022 році санкційний тиск зріс безпрецедентно: США запровадили тисячі обмежень, а Європейський Союз ухвалив уже 21 пакет санкцій.

Однак останні роки показали й головну проблему цієї моделі. Росія навчилася обходити санкції через банки-посередники, "тіньовий флот", компанії в третіх країнах і нові логістичні маршрути. Захід часто реагував уже після появи чергової схеми обходу.

Саме про це я неодноразово говорила: ефективність санкцій потрібно оцінювати не кількістю нових прізвищ у списках, а тим, наскільки вони змінюють економічну поведінку Росії та її партнерів. Якщо російська нафта продовжує продаватися, а військова промисловість знаходить нові канали постачання, проблема полягає вже не в кількості санкцій, а в їхній архітектурі.

Новий законопроєкт намагається це змінити. Якщо перша редакція передбачала автоматичний тариф у 500% для країн, які купують російську нафту, газ чи уран, то компромісна версія залишила 500-відсотковий тариф переважно щодо російських товарів, а для третіх країн запропонувала гнучкий механізм. Президент США зможе запроваджувати тарифи до 100% на імпорт із держав, які залишаються найбільшими покупцями російських енергоресурсів або допомагають обходити санкції.

На перший погляд це виглядає як пом’якшення, але насправді механізм став більш реалістичним. Тариф у 25% уже серйозно впливає на конкурентоспроможність товарів, 50% змушує бізнес переглядати ланцюги постачання, а 100% фактично може закрити значну частину американського ринку для окремих експортерів. Це не лише покарання, а й інструмент переговорів і стримування.

Саме тут проходить головна відмінність між американською та європейською моделями. ЄС поступово розширює санкційні списки, обмежує роботу банків, страхування та доступ суден до портів. Під санкціями вже перебувають понад 670 суден російського "тіньового флоту", а гранична ціна на російську нафту була знижена приблизно до 47,6 долара за барель. США ж дедалі активніше використовують силу власного ринку. Якщо Європейський Союз переважно карає конкретний банк або танкер, то американський законопроєкт створює ризик уже для цілої держави, яка продовжує фінансувати російську економіку через закупівлю енергоресурсів.

Окрему увагу привертає включення до законопроєкту Ірану. Формально більшість нових положень стосується саме Росії, тоді як щодо Ірану насамперед продовжується дія Iran Sanctions Act. Водночас політичний сигнал очевидний: Вашингтон дедалі більше розглядає Росію та Іран як частину єдиної мережі військової, фінансової та технологічної співпраці. Це також дозволило розширити двопартійну підтримку законопроєкту в Конгресі.

На мою думку, найважливіше в цьому документі — зміна самої логіки санкцій. Якщо раніше вони були переважно реакцією на вже вчинені дії, то тепер дедалі більше перетворюються на механізм стримування. Йдеться вже не лише про покарання Росії, а про зміну поведінки інших держав, які досі вважають співпрацю з нею економічно вигідною.

Водночас санкції не є універсальним рішенням. Вони не можуть замінити військову чи фінансову підтримку України. Їхнє головне завдання — зробити війну дедалі дорожчою для Кремля, обмежити доступ до технологій, зменшити доходи від експорту енергоресурсів і підвищити вартість обходу санкцій.

Саме тому сьогодні варто оцінювати не кількість нових санкційних пакетів, а їхню здатність змінювати економічні рішення. Якщо новий закон змусить великі держави скорочувати закупівлі російської нафти, переглядати логістичні маршрути та відмовлятися від схем обходу санкцій, він може стати одним із найважливіших інструментів економічного тиску на Росію з початку повномасштабної війни. Саме це, на мою думку, і є головним питанням, яке сьогодні вирішує американський Сенат.