BAE Systems та Lockheed Martin розробили багатоцільовий ракетний комплекс Blizzard з кількома варіантами запуску
Индустрия дронов
20 липня 2026 року британська компанія BAE Systems підняла завісу над проєктом, що може стати одним із найпомітніших прикладів того, куди рухається сучасна авіаційна війна. Йдеться про Blizzard — модульну безпілотну систему у формі ракети, яку компанія розробляє спільно з підрозділом Skunk Works корпорації Lockheed Martin і представили у Фарнборо. За зовні скромним оголошенням через соціальні мережі ховається амбітна спроба переосмислити саме поняття бойового літального апарата.
Ця система може значно розширити способи створення західними силами доступної бойової маси у спірному повітряному просторі. Поєднуючи адаптивні корисні навантаження, автономну співпрацю та кілька варіантів запуску в рамках однієї платформи, Blizzard має на меті ускладнити протиповітряну оборону противника, одночасно зменшуючи ризик для дорогоцінних пілотованих літаків.
Не приманка, а платформа
Найлегше було б назвати Blizzard черговою повітряною приманкою — категорією систем, що вже добре знайома військовим планувальникам. Але BAE Systems наполегливо підкреслює: це не так. Зовнішня схожість із ракетою маскує значно ширші амбіції — створити конфігуровану платформу для ударних місій, здатну нести різні корисні навантаження та виконувати різні завдання без переробки самого апарата.
Ключова ідея — незалежність від типу пускової установки. Blizzard можна буде запускати з літаків, з наземних комплексів, з кораблів або навіть скидати з великих транспортних літаків. Це принципово інша логіка порівняно з традиційною керованою зброєю, прив'язаною до конкретного носія та конкретного завдання.
Партнерство двох культур
Програма виросла зі стратегічної співпраці, оголошеної у вересні 2025 року. З одного боку — підрозділ FalconWorks компанії BAE Systems із досвідом у радіоелектронній боротьбі та швидкому прототипуванні. З іншого — легендарний Skunk Works, що десятиліттями визначав напрямки розвитку військової авіації. Об'єднання цих двох інженерних культур саме по собі є експериментом: чи вдасться американо-британському тандему поєднати швидкість розробки з необхідністю зберігати національний контроль над чутливими технологіями та даними місій.
Заявлений підхід до розробки — так звана спіральна модель, коли система вдосконалюється поступовими ітераціями програмного забезпечення, апаратних компонентів та корисних навантажень, а не чекає на одну фінальну версію. Це дозволяє швидше реагувати на нові загрози, але водночас означає, що на сьогодні Blizzard залишається концепцією без підтвердженого замовника, виробничого контракту чи дати ухвалення на озброєння.
Логіка насичення оборони
Основне призначення системи на початковому етапі — придушення протиповітряної оборони та радіоелектронна атака. Сценарій виглядає приблизно так: перша хвиля апаратів імітує пілотовані літаки чи ракети, провокуючи ворожі радари на випромінювання й тим самим розкриваючи структуру оборонної мережі. Друга хвиля глушить або дезінформує вже виявлені датчики, відкриваючи вікно для проходу пілотованої авіації чи високоточних боєприпасів.
У цій моделі цінність Blizzard вимірюється не кількістю уражених цілей, а кількістю радарів, змушених "засвітитися", перехоплювачів, витрачених на хибні цілі, та зменшенням ризику для дорогих пілотованих машин. Це класична логіка "насичення" — коли супротивнику пропонують більше цілей та сигналів, ніж здатна опрацювати його система командування.
Ціна питання — не про планер
Один із найцікавіших аспектів матеріалу BAE Systems — визнання того, що економічна доступність системи не зводиться до вартості корпусу. Навіть відносно дешевий апарат може нести дороге обладнання радіоелектронної боротьби, захищені канали зв'язку та навігаційні системи, стійкі до глушіння.
Тому реальний показник ефективності закупівлі — це не ціна одного апарата, а вартість кожного "обдуреного" радара чи відведеного перехоплювача. Компанія поки не визначилася навіть із тим, чи буде апарат багаторазовим, чи витратним — а це принципово впливає на всю економіку програми.
Геополітичний контекст
Гнучкість запуску має очевидну географічну логіку. У Європі, де силам НАТО доводиться готуватися до дій проти щільних багатошарових систем ППО (передусім російського виробництва), можливість обійтися без прив'язки до вразливих аеродромів виглядає стратегічно привабливою. В Індо-Тихоокеанському регіоні з його величезними відстанями та розпорошеною мережею баз здатність запускати ударні засоби з кораблів чи транспортних літаків може мати ще більше значення.
Що залишається невідомим
Попри деталізовану презентацію, ключові технічні параметри — тип двигуна, характеристики малопомітності, рівень автономності, засоби зв'язку, спосіб повернення апарата — залишаються нерозкритими. Саме вони визначать, чим насправді стане Blizzard: приманкою, глушителем перешкод, ударною платформою чи гібридом усього перерахованого.
Тому наразі коректніше говорити не про готову зброю, а про демонстрацію концепції. Її доля залежатиме від льотних випробувань, які підтвердять або спростують заявлені можливості швидкого перепрофілювання та роботи в умовах відмови GPS. Але сам факт, що дві найбільші оборонні компанії Заходу об'єднують зусилля навколо саме такої архітектури — модульної, багатоцільової, незалежної від типу носія — сигналізує про напрямок, у якому рухається військове планування: від дорогих, вузькоспеціалізованих платформ до масштабованих, адаптивних роїв, здатних з'являтися звідки завгодно.
