Як замінити тих, хто служить із 2022 року: модель ротаційної мобілізації для України

Україна опинилася між двома небезпечними крайнощами.

Перша — нескінченно воювати тими самими людьми, поступово виснажуючи найбільш досвідчену частину армії.

Друга — оголосити масову демобілізацію без підготовленої заміни й отримати провали в обороні.

Обидва сценарії небезпечні. Але між ними є третій шлях — ротаційна мобілізація, за якої служба, відновлення, резерв і повторне залучення є частинами одного передбачуваного кадрового циклу.

Після більш ніж чотирьох років повномасштабної війни питання вже не зводиться до того, чи потрібна Україні демобілізація. Воно полягає в іншому: як дати перспективу виходу людям, які служать із 2022 року, не зруйнувавши водночас спроможності фронту.

Відповідь не може складатися з однієї цифри — 24, 36 чи 48 місяців. Потрібна цілісна модель, яка визначить, кого, коли і ким замінюють, як передається досвід, скільки триває відновлення та за яких умов людина може бути залучена повторно.

Війни виграють не тільки чисельністю

У великих війнах держави завжди стикаються з однаковою проблемою: як поповнювати військо, не втрачаючи його боєздатності.

Під час Другої світової війни армія США широко використовувала систему індивідуального поповнення. Нових солдатів через спеціальні центри направляли до підрозділів замість убитих, поранених та евакуйованих.

Система дозволяла швидко закривати втрати, але мала серйозний недолік: новачки потрапляли до вже сформованих колективів без спільного досвіду й довіри. Військові історики неодноразово критикували цю модель за погіршення згуртованості підрозділів і недостатню адаптацію поповнення.

Протилежний підхід — ротація цілих підрозділів. Він краще зберігає командні зв’язки та бойове злагодження, але потребує значного резерву, навчальних потужностей і здатності держави утримувати паралельно кілька ешелонів: тих, хто воює, готується, відновлюється та перебуває в резерві.

Тобто вже історичний досвід показує: заміна — це не проста арифметична операція. Недостатньо направити одну людину замість іншої. Потрібно зберегти компетентність, взаємодію і спроможність підрозділу виконувати завдання.

Ірак та Афганістан: навіть професійна армія має межу

Під час війн в Іраку та Афганістані Сполучені Штати також були змушені постійно коригувати цикли розгортання.

У квітні 2007 року Міністерство оборони США збільшило тривалість бойових відряджень частини військовослужбовців сухопутних військ із 12 до 15 місяців. Це було надзвичайним рішенням, спричиненим нестачею сил для підтримання необхідної чисельності в Іраку.

У 2008 році було оголошено про повернення до 12-місячних розгортань. Довгостроковим орієнтиром мала стати пропорція: один рік виконання завдань — два роки вдома.

Навіть для великої професійної армії з розвиненою логістикою, контрактною системою та значно більшими ресурсами 15-місячне розгортання стало винятком, а не новою нормою.

Британська армія в Іраку й Афганістані переважно використовувала приблизно шестимісячні тури. Але формальна тривалість відрядження також не розв’язувала всіх проблем: повторні розгортання, короткі інтервали між ними, підготовка та відновлення створювали накопичене навантаження на військових і родини.

Цей досвід не можна механічно переносити на Україну. Сполучені Штати та Велика Британія вели експедиційні війни далеко від власної території, тоді як Україна захищає саме існування своєї держави.

Але фізіологія та психологія людини від цього не змінюються.

Боєць не стає невичерпним ресурсом лише тому, що війна є оборонною і справедливою.

Ізраїль: сильний резерв також потребує відновлення

Ізраїль часто наводять як приклад держави, де значна частина суспільства проходить військову підготовку, а резерв є реальною складовою оборони.

Ця модель дозволяє швидко збільшувати чисельність війська без постійного утримання всіх підготовлених громадян на активній службі. Людина повертається до цивільного життя, але зберігає спеціальність, підрозділ і розуміння порядку повторного залучення.

Однак війна після 7 жовтня 2023 року показала і межі цієї системи. Десятки тисяч резервістів проходили тривалі або повторні періоди служби. Це спричинило гостру дискусію про навантаження на самих військових, їхні родини, роботодавців та економіку.

Навіть держава з багаторічною культурою резерву зіткнулася з питанням, як довго можна утримувати людей поза цивільним життям і скільки разів поспіль повертати їх до війська без достатнього відновлення.

Головний урок Ізраїлю для України полягає не у конкретній тривалості служби, а в самій архітектурі оборони. Резерв залишається дієздатним лише тоді, коли людина після активного циклу справді повертається до цивільного життя, відновлюється, зберігає військову спеціальність і розуміє правила можливого повторного залучення. Без такого захищеного проміжку резерв поступово перетворюється на продовження безстрокової служби під іншою назвою.

Українська модель вичерпує тих, хто вже всередині

Після початку повномасштабного вторгнення Україна не могла чекати на створення ідеальної кадрової системи. Потрібно було негайно зупиняти ворога.

Сотні тисяч людей добровільно або за мобілізацією стали до війська. Частина з них служить із 2022 року без законодавчо визначеної дати завершення служби.

Це дозволило державі вистояти. Але надзвичайне рішення поступово перетворилося на постійну модель.

Для людини немає зрозумілої відповіді:

• скільки ще триватиме її активна служба;
• як враховуватиметься час безпосередньої участі в бойових діях;
• коли буде підготовлено заміну;
• чи матиме вона захищений період відновлення;
• коли та за яких умов її можуть залучити повторно.

Така невизначеність руйнує не лише здоров’я й родини тих, хто вже служить. Вона погіршує мобілізацію.

Цивільний бачить перед собою не визначений період виконання обов’язку, а відкритий строк без зрозумілого завершення. Чим довше держава не може пояснити людині весь цикл служби, тим сильнішим стає бажання уникнути входу в систему.

Безстрокова служба виснажує тих, хто воює, і водночас відштовхує тих, хто повинен прийти їм на заміну.

Чому просто оголосити демобілізацію неможливо

Вимога встановити конкретний строк служби є справедливою. Але сам по собі закон про звільнення після певної кількості місяців не створює людей, здатних зайняти звільнені посади.

Якщо одночасно звільнити значну кількість досвідчених військових без підготовленого поповнення, підрозділи можуть втратити сержантів, бойових медиків, операторів безпілотних систем, механіків, зв’язківців, командирів і фахівців, яких неможливо підготувати за кілька тижнів.

Тому демобілізація не може бути окремим політичним актом. Вона має стати завершенням заздалегідь спланованого кадрового циклу.

Вихід людини з активної служби потрібно готувати до того, як настане день її звільнення.

П’ятнадцять законопроєктів — це ще не державна модель

13 травня 2026 року у Верховній Раді було зареєстровано пакет із п’ятнадцяти законопроєктів №15231–15245 народного депутата Максима Заремського. Вони стосуються довгострокової військової служби, мобілізаційної черговості, демобілізації, ротації, резерву, бронювання, грошового забезпечення та реінтеграції.

Це масштабна спроба запропонувати різні елементи нової кадрової політики. Але важливо одразу правильно розуміти статус пакета.

Йдеться про ініціативу одного народного депутата, а не про узгоджену модель уряду, Міністерства оборони, Генерального штабу або профільного парламентського комітету.

Законопроєкт №15233 пропонує право на звільнення після 24 місяців безперервної служби за умови не менш як трьох місяців безпосередньої участі в бойових діях.

Законопроєкт №15234 запроваджує конструкцію базових циклів служби. Передбачені ним цикли можуть сумарно подовжити виконання військового обов’язку до 48 місяців.

Законопроєкт №15235 стосується гарантованих циклів служби, відновлення та ротації.

Законопроєкт №15242 передбачає обмеження тривалості безперервного перебування в районах бойових дій до 90 днів і значний період до повторного направлення. Це регулює бойову ротацію, але не дає вичерпної відповіді щодо загальної тривалості активної служби.

№15243 пропонує ширше залучення громадян до підготовленого резерву. Інші проєкти окремо охоплюють мотивацію, соціальні гарантії, бронювання, грошове забезпечення та післявоєнну адаптацію.

Проблема полягає в тому, що між окремими проєктами немає єдиного підходу навіть до базової тривалості служби.

№15233 виходить із 24 місяців безперервної служби за додаткової умови участі в бойових діях. Натомість система, запропонована №15234, може сумарно залишити людину в циклах виконання військового обов’язку до 48 місяців.

Отже, парламент отримав не цілісну державну модель, а набір різних конструкцій, які ще потрібно перевірити, прорахувати й узгодити між собою.

Повістка ще не створює заміну

У дискусії про демобілізацію існує небезпечна арифметична омана: один військовослужбовець виходить — один мобілізований заходить.

Насправді один мобілізований не дорівнює одному підготовленому військовослужбовцю. Тим паче він не завжди є рівноцінною заміною досвідченому піхотинцю, сержанту, бойовому медику, оператору безпілотної системи, механіку чи зв’язківцю.

Держава може мобілізувати десять тисяч людей і формально виконати план. Але скільки з них після медичного відбору, навчання та розподілу справді закриють вакантні посади у підрозділах?

Якщо мобілізацію оцінюють лише за кількістю направлених людей, їхній вік, здоров’я, цивільна професія, здатність до навчання та відповідність конкретній посаді відходять на другий план.

За різними публічними оцінками, середній вік мобілізованих становить близько 42 років. У деяких підрозділах він може бути вищим, але повної відкритої статистики за посадами та характером навантаження немає.

Сам по собі паспортний вік не визначає цінності людини для війська. Старші військовослужбовці можуть бути надзвичайно ефективними у штабній роботі, логістиці, ремонті, зв’язку, навчанні та управлінні.

Але людина у 50–55 років не може автоматично вважатися рівноцінною заміною молодшому військовому на посаді, що потребує постійного важкого фізичного навантаження, швидкості реакції та тривалого перебування у складних польових умовах.

Проблема виникає тоді, коли держава спочатку мобілізує людину для виконання кількісного плану, а вже потім намагається зрозуміти, де її використати.

Мобілізація повинна починатися не з питання "скільки людей забрати", а з питання "які спроможності потрібні війську".

Спочатку мають визначатися вакантні посади, спеціальності, вимоги до здоров’я та фізичної спроможності, необхідна тривалість навчання і конкретні підрозділи. Після цього потрібно відбирати й готувати людей під сформоване кадрове замовлення.

Повістка створює мобілізованого. Відбір, підготовка і правильний розподіл створюють військовослужбовця, здатного замінити іншу людину.

Якою має бути ротаційна модель

Основою системи має бути не одна універсальна цифра, а повний кадровий цикл:

потреба підрозділу → цільовий відбір → підготовка → активна служба → оцінка навантаження → підготовка заміни → передавання досвіду → відновлення → підготовлений резерв.

Людина ще на початку служби повинна розуміти:

• яким є базовий активний цикл;
• як враховуватиметься участь у бойових діях;
• коли почнеться підготовка її заміни;
• за яких виняткових обставин ротацію можуть перенести;
• яким буде максимальний строк такого перенесення;
• що передбачає резерв відновлення;
• коли і за якими правилами можливе повторне залучення.

Конкретна тривалість циклу має визначатися на основі закритих розрахунків Генерального штабу. Для різних спеціальностей та інтенсивності навантаження вона може відрізнятися.

Але принцип має бути однаковим:

Активна служба не може бути безмежною, а вихід із неї має плануватися до того, як людина втратила здоров’я, мотивацію або здатність виконувати завдання.

Не всі місяці служби однакові

Єдиний календарний строк також не вирішить усієї проблеми.

Одна людина більшість часу провела на бойових позиціях, пережила поранення, втрати, евакуації та повернення після лікування. Інша служила в тиловій частині з більш передбачуваним режимом.

Водночас тилову службу не можна вважати неважливою. Водій, зв’язківець, ремонтник, медик, оператор штабу чи фахівець логістики також живе в умовах військової дисципліни, обмеження свободи, розлуки з родиною та невизначеності.

Тому потрібна система накопиченого службового навантаження.

Календарний місяць будь-якої служби має створювати базовий стаж. Безпосередня участь у бойових діях, служба в районах високої небезпеки, поранення, контузії, повторні повернення після лікування, невикористані відпустки та тривалі періоди без повноцінного відновлення мають підвищувати пріоритет людини в ротаційній черзі.

Точну формулу повинні розробити Генеральний штаб, кадрові й медичні служби, військові психологи та представники військовослужбовців на основі реальних даних.

Держава повинна рахувати не тільки тривалість перебування людини у війську, а й інтенсивність того, що вона пережила за цей час.

Така система не може існувати у вигляді паперових довідок, розрізнених журналів і ручних таблиць. Потрібен захищений цифровий облік тривалості служби, участі в бойових діях, поранень і контузій, лікування, висновків ВЛК, використаних відпусток та періодів відновлення.

Ці дані мають надходити з офіційних кадрових, медичних та оперативних систем, а не залежати від того, чи зберіг військовослужбовець усі довідки і чи вчасно їх внесла конкретна частина. На їх основі повинні автоматично розраховуватися накопичене навантаження та місце людини в ротаційній черзі.

Військовослужбовець має бачити у своєму цифровому кабінеті враховані періоди служби, підстави для визначення черговості та рішення про її перенесення, а також мати можливість виправити помилкові дані або оскаржити рішення. Доступ до оперативних відомостей при цьому повинен обмежуватися відповідно до вимог безпеки.

Незамінність не може бути довічним вироком

Якщо остаточне рішення про ротацію залишити лише командирові, найцінніші військові можуть стати заручниками власної ефективності.

Командир повинен мати право запропонувати обґрунтоване перенесення ротації через конкретну оперативну потребу.

Але таке рішення має бути:

• письмовим;
• обмеженим у часі;
• погодженим вищим кадровим органом;
• доступним для військовослужбовця;
• таким, що підлягає оскарженню.

Фраза "його немає ким замінити" повинна не закривати питання, а автоматично запускати кадровий процес:

1. визначення дублера;
2. його підготовку;
3. спільну роботу з досвідченим військовим;
4. установлення строку передавання функцій;
5. підтвердження готовності заміни.

Якщо військовий критично потрібний системі, система зобов’язана відтворити його компетентність, а не перетворювати незамінність на безстроковий вирок.

Резерв відновлення — не прихована цілодобова готовність

Після кількох років служби недостатньо видати наказ, припинити виплати й сказати людині, що тепер вона знову цивільна.

Військовослужбовець повертається зі зміненим станом здоров’я та психіки, до родини, яка тривалий час жила без нього, і до професійного життя, яке могло повністю змінитися.

Резерв відновлення має включати:

• медичне обстеження, лікування та реабілітацію;
• психологічну допомогу за згодою людини;
• підтримку повернення до роботи або навчання;
• допомогу родині;
• мінімальний захищений період без повторного залучення;
• завчасне повідомлення про можливе повернення до активної служби.

Якщо людину можуть повторно викликати будь-якої миті, вона не зможе повноцінно лікуватися, влаштуватися на роботу, розпочати навчання або відновити сімейне життя.

Відновлення починається там, де людина знову може планувати хоча б найближчі місяці власного життя.

Після відновлення досвідчені військові можуть залишатися в оборонній системі як інструктори, фахівці навчальних центрів, планувальники, оператори складних систем, працівники оборонної промисловості та основа територіального чи оперативного резерву.

Окремим напрямом має стати залучення до навчання тих досвідчених військових, які після відновлення мають відповідні здібності та добровільно готові передавати знання. Досвід війни 2022–2026 років є унікальним державним ресурсом, який не можна втратити разом зі звільненням людей зі служби.

Саме такі військові мають допомагати постійно оновлювати програми базової та фахової підготовки відповідно до реалій технологічного фронту: масового застосування безпілотних систем, радіоелектронної боротьби, цифрового управління, тактичної медицини та швидкої зміни способів ведення бойових дій.

Для цього потрібні окремий механізм відбору й підготовки інструкторів, гідна оплата та можливість працювати протягом визначеного строку, не повертаючись автоматично до безстрокової активної служби. Так ротація не лише виводитиме виснажених людей із бойових підрозділів, а й перетворюватиме їхній досвід на якіснішу підготовку наступної зміни.

Держава не повинна ставити досвідчених військових перед вибором: або служити без кінця, або назавжди зникнути з оборонної системи.

З чого починати перехід

Запровадити таку модель одним днем неможливо. Для цього немає достатньої кількості підготовлених замін, перевірених кадрових даних і готової системи резерву.

Але це не означає, що реформу потрібно відкласти до завершення війни.

Першим кроком має стати закритий кадровий аудит:

• скільки людей служить із 2022 року;
• на яких посадах вони перебувають;
• яке накопичене навантаження мають;
• скільки замін потрібно підготувати;
• які спеціальності є критичними;
• які навчальні потужності для цього потрібні.

Після цього слід сформувати першу ротаційну чергу. Пріоритет мають отримати люди з найбільшою тривалістю служби та найвищим накопиченим навантаженням.

Одночасно військо має сформувати кадрове замовлення на конкретні посади, а держава — організувати цільову мобілізацію і підготовку замін.

Перший етап не охопить усіх. Але він створить найважливіше — підтверджений механізм і видимий рух черги.

Навіть обмежена кількість фактичних ротацій може змінити суспільне сприйняття системи сильніше, ніж чергова загальна обіцянка майбутньої демобілізації.

Скільки це коштуватиме

Ротаційна модель вимагатиме більше людей у кадровому циклі, більше навчальних потужностей, витрат на реабілітацію, підтримку резерву і період паралельної присутності досвідченого військового та його заміни.

Ротація створює не лише бюджетне, а й економічне кадрове навантаження. Людей для підготовки замін доведеться залучати з цивільного сектору, який одночасно фінансує оборону, виробляє озброєння та забезпечує роботу критичної інфраструктури.

Тому ротаційна модель має бути синхронізована із системою бронювання, потребами оборонної промисловості, ситуацією на ринку праці та спроможністю економіки утримувати бюджет війни. Йдеться не про механічний вибір між фронтом і економікою, а про єдиний державний баланс людського ресурсу: кого необхідно залучити до війська, кого — залишити у критичному виробництві, а які функції можна реорганізувати, автоматизувати або передати іншим працівникам.

Це дорого.

Саме тому жоден серйозний законопроєкт про строки служби не може існувати без закритих військових розрахунків і фінансово-економічного обґрунтування.

Але безстрокове використання людей також має ціну. Вона прихована в інших бюджетах і людських втратах: витратах на лікування, зниженні боєздатності, СЗЧ, втраті професійного досвіду, руйнуванні родин, економічній неактивності ветеранів, поглибленні демографічної кризи та зменшенні готовності суспільства до мобілізації.

Тому вартість ротації потрібно порівнювати не з нулем, а з ціною подальшого виснаження тих самих людей — і з усією стратегічною ціною, яку за продовження нинішньої моделі заплатить держава.

Хто має ухвалити рішення

П’ятнадцять законопроєктів одного народного депутата не можуть замінити державної кадрової політики.

Генеральний штаб повинен розрахувати можливі цикли служби, потребу в замінах і навчальних потужностях.

Міністерство оборони — розробити кадрові, цифрові та соціальні механізми.

Уряд — визначити фінансування і забезпечити взаємодію реєстрів та відомств.

Верховна Рада — створити узгоджену законодавчу основу.

Але політичне завдання має бути поставлене на рівні Президента як Верховного Головнокомандувача:

• припинити розгляд мобілізації лише як щомісячного кількісного плану;
• сформувати перехідну чергу для тих, хто служить із 2022 року;
• об’єднати ротацію, звільнення, відновлення і резерв в одну модель;
• назвати суспільству чесну ціну такого переходу.

Необхідна не ще одна обіцянка демобілізації і не ще один закон із красивою назвою.

Потрібен узгоджений державний план із календарем підготовки замін, запуску першої черги та створення резерву відновлення.

Не зменшити армію, а збільшити кількість людей, здатних захищати країну

Ротаційна мобілізація — це не поступка тим, хто втомився, і не обіцянка легкої служби.

Це спосіб підготувати країну до війни, яка може тривати довго.

Сьогодні держава фактично ділить суспільство на тих, кого вже залучено і можна використовувати без визначеного строку, та тих, кого ще потрібно переконати, знайти або змусити прийти їм на заміну.

Така система поступово вичерпує першу групу й дедалі сильніше відштовхує другу.

Ротаційна модель пропонує іншу логіку: кожен активний цикл має початок і завершення; кожна заміна готується завчасно; досвід передається; відновлена людина не втрачається для оборони, а переходить до реального підготовленого резерву.

Досвід інших держав не дає Україні готової цифри. Але він показує принцип, який не змінюється від війни до війни: армія, яка планує воювати довго, повинна планувати відновлення людей так само серйозно, як боєприпаси, техніку і поповнення.

Україні потрібно не зменшити армію, а збільшити кількість людей, здатних послідовно проходити через службу, відновлення та резерв.

Неякісна мобілізація блокує ротацію. Відсутність ротації погіршує мобілізацію. Безстрокова служба виснажує досвідчених військових і водночас переконує цивільних триматися від системи якомога далі.

Це замкнене коло потрібно розірвати.

Нескінченно воювати одними й тими самими людьми неможливо. Відпустити їх без підготовленої заміни — небезпечно.

Ротаційна мобілізація є шляхом між цими двома катастрофами.