Порятунок Пишного ціною України. До чого тут Владислав Рашкован
Журналістам поважного видання підсунули нехитру конструкцію: Андрій Пишний — прозахідний технократ і друг МВФ, а Володимир Зеленський нібито прагне позбутися його через небажання проводити реформи.
Отже, можливе звільнення Пишного можна буде подати не як кадрове рішення щодо посадовця з чималим багажем дуже незручних запитань, а як атаку президента України на незалежність НБУ, МВФ і весь колективний Захід.
Подібну схему відбілювання окремих діячів уже доводилося спостерігати. І неодноразово. Зручно. Цинічно. Але, схоже, саме такою була мета.
Варто додати й те, про що Ар’єв не написав. За інформацією, отриманою мною з власних джерел, одним із можливих учасників формування та просування цієї інформаційної рамки називають Владислава Рашкована – представника України в МВФ і колишнього заступника голови НБУ.
Якщо це справді так, то аргументи на користь таких дій на суто людському рівні можу зрозуміти. Можливо, комусь подібний крок здається витонченою антикризовою комунікацією. Насправді ж це виглядає як підстава власної країни.
Буквально днями зазначав відсутність прихильності до Президента Зеленського та цієї влади, і це добре відомо. Але наразі йдеться зовсім не про особисте ставлення до пана Зеленського.
Не можна рятувати певного посадовця, який вчепився у крісло голови Національного банку, створюючи на Заході враження, ніби президент України воює з МВФ, переслідує «прозахідного реформатора» та готує наступ на незалежність регулятора. Це дискредитує не просто главу держави — це дискредитує Україну.
Подібні сигнали читають не лише представники ЗМІ та пересічні громадяни. Їх аналізують кредитори, уряди країн-партнерів, інвестори та фінансові ринки. За персональну антикризову кампанію репутацією і довірою розраховуватиметься не пан Пишний. Розраховуватиметься Україна.
Тому варто звернути увагу закордонних ЗМІ: в Україні Андрія Пишного критикують не за начебто добрі стосунки з МВФ. Його критикують за вкрай некомпетентну та непрозору монетарну політику (процентну й курсову), а також за кричущу корупцію.
«Плівки Міндіча», Sense Bank і Василь Веселий. А ще є історія з садибою на Київському морі площею 900 квадратних метрів у заповідній зоні з «особистим» виходом до води, яка оформлена на доньку. Благодійні аукціони дружини, що слугують майданчиком для неформальних контактів із великим бізнесом.
Варто також згадати кримінальне переслідування та звільнення заступника голови правління Ощадбанку Олега Стринжі після того, як той заявив про корупцію в установі, яка довгий час знаходиться під особистим впливом пана Пишного.
Нарешті — рішення суду щодо відкриття справи ДБР про підробку документів для отримання диплома про вищу економічну освіту.
На всі ці запитання можна відповідати фактами й документами. Натомість пропонується епічна історія про «лиходія» Зеленського та «героя» Пишного.
Якщо ця конструкція справді створювалася в інтересах голови НБУ, а хтось же її у такому вигляді «продав» Bloomberg (до речі, не згадавши інформацію про підробку документів щодо профільної освіти очільника Нацбанку, оприлюднену в українських ЗМІ ще місяць тому), то йдеться вже не просто про інформаційну маніпуляцію. Це моральне дно: заради збереження власної посади чиновник готовий зробити заручниками МВФ, західних партнерів і всю Україну.
Пане Пишний, схаменіться. Україна – не розмінна монета в боротьбі за посаду. Крісло голови НБУ не може коштувати країні довіри західних партнерів!
І наостанок — ще одне зауваження щодо статті на шпальтах Bloomberg. У ній стверджується, що в разі відставки Андрія Пишного посаду Голови Нацбанку отримає пан Гетманцев.
Це також цілком маніпулятивна теза. Мовляв, якщо не влаштовує Пишний, отримаєте давно вже демонізованого в українському суспільстві Данила Гетманцева. Але, по-перше, у пана Гетманцева немає вищої економічної освіти. І цього достатньо, аби взагалі не згадувати його як кандидата на посаду очільника Нацбанку. Він точно розумніший і не підроблятиме собі документи, щоби нашвидкоруч отримати диплом про вищу економічну освіту.
По-друге, в Україні вистачає високопрофесійних економістів, які відповідають вимогам для обіймання цієї посади, які цілком спокійно сприймаються і у владних кабінетах, і в офісах міжнародних фінансових інституцій.
Тому не варто шантажувати країну тим, що якщо не «ангел» Андрій Пишний — людина з підробленими документами, — то всій державі буде ще гірше. Досвід останніх років доводить: попри зашквари з кадровими призначеннями та пов'язані з цим політичні кризи, на вищі державні посади вдається приводити людей, які з професійної точки зору є цілком фаховими. Варто згадати хоча б останні зміни керівництва уряду, Міністерства оборони та ЗСУ.
Тому і на посаду Голови Нацбанку вдасться знайти гідну кандидатуру, не обираючи між паном Пишним та персонажами на кшталт Данила Гетманцева чи Сергія Ніколайчука.
