Реформа СБУ: Вибір між стандартами та загрозами

Днями у Німеччині прямо на аеродромі Лейпцига FPV-дрон атакував український Ан-124. Безпілотник вдарив у крило літака поряд із паливним баком. Катастрофи вдалося уникнути лише завдяки щасливому випадку: з невідомих причин вибухівка не спрацювала. Цей приклад демонструє одну принципову річ: безпекове середовище в Європі вже змінилося, а звичні підходи в роботі спецслужб не встигають за новими загрозами.

Для України це особливо важливо, адже ми рухаємося до ЄС і, відповідно до взятих на себе зобов’язань, маємо адаптувати свої правоохоронні органи під європейські стандарти.

У цих умовах головне: не послабити самих себе. Адже ми ведемо наймасштабнішу війну в Європі з часів Другої світової. Наша країна протистоїть противнику не лише на фронті. Росіяни активно використовують агентуру, намагаються влаштовувати диверсії, теракти, кібератаки, проводять інформаційні операції та прагнуть проникнути в державні структури.

Тому, на тлі розмов про необхідність прискорення реформ, нам варто шукати баланс між українською реальністю та подальшою трансформацією правоохоронної системи, яка була розпланована у мирний час та не враховувала воєнних викликів. Це особливо актуально, коли йдеться про Службу безпеки України, яка, зокрема, забезпечує захист від загроз, перерахованих у попередньому абзаці.

Так, СБУ дійсно потрібні зміни, але мета реформи – не просто скоротити її чисельність та позбавити частини функцій. Україні необхідна спецслужба, яка ефективно протидіє сучасним загрозам. Для цього перш за все треба визначити чіткі завдання, які країна ставить перед Службою безпеки.

Вочевидь, вона не має бути універсальним правоохоронним органом, який займається всім підряд і дублює функції інших органів. Ресурси СБУ необхідно зосередити саме на важливих напрямах захисту національної безпеки, серед яких:

• контррозвідка;
• протидія розвідувально-підривній діяльності іноземних спецслужб;
• боротьба з тероризмом;
• захист державності, інформаційної безпеки та кібербезпеки;
• захист критичної інфраструктури;
• охорона державної таємниці;
• протидія злочинам, що безпосередньо загрожують нацбезпеці.

До речі, саме таке зосередження передбачає і нинішня Стратегія розвитку СБУ. Тобто логіка реформи зрозуміла: менше невластивих функцій – більше ресурсів на протидію загрозам, для боротьби з якими спецслужба і потрібна державі.

Тому вкрай важливо зберегти слідчі функції Служби. Так, СБУ не повинна підміняти поліцію, НАБУ чи ДБР і розслідувати економічні, корупційні чи загальнокримінальні правопорушення. У її підслідності мають залишитися справи, безпосередньо пов’язані з визначеними завданнями. Йдеться про злочини проти основ національної безпеки, тероризм, державну зраду, шпигунство, диверсії, а також злочини проти миру та міжнародного правопорядку.

Наші партнери, до речі, також не мають якогось універсального механізму. У низці держав ЄС служби внутрішньої безпеки мають власні слідчі повноваження щодо окремих категорій злочинів. Тож суперечностей із європейськими підходами тут немає.

Якщо говорити про сучасні виклики, то сьогодні робота спецслужб не обмежується лише оперативною діяльністю в традиційному розумінні. Це також аналіз великих масивів даних, штучний інтелект, кіберзахист, цифрова криміналістика, OSINT-аналітика тощо. Тому кібернапрям має особливе значення і Україна вже зробила певні кроки на цьому шляху. Так, у 2025 році ми законодавчо уточнили функції СБУ щодо протидії кібертероризму, кібершпигунству та іншим кібератакам, а Ситуаційний центр забезпечення кібербезпеки Служби став одним з елементів національної системи реагування на такі загрози. Важливо зберегти ці напрацювання і розвивати їх надалі.

Ще одна важлива особливість СБУ, якої немає у більшості європейських спецслужб – бойова робота. За час повномасштабного вторгнення підрозділи Служби завдали ворогу численних втрат і накопичили безцінний досвід ведення сучасної війни. Ми не маємо права добровільно відмовлятися від такого інструменту лише тому, що класична мирна модель спецслужби не передбачає такої функції. Після війни роль і чисельність таких підрозділів можна переглядати залежно від безпекової ситуації. Але робити це наперед, не знаючи, якими будуть загрози через кілька років, – щонайменше передчасно.

Сильна спецслужба – це передусім люди. У СБУ вже затверджено Концепцію кадрової політики до 2028 року, змінено систему професійно-психологічного відбору та порядок атестування. Втім, цей напрям варто посилювати. СБУ має конкурувати за найкращих фахівців на ринку праці – аналітиків, айтішників, кіберфахівців, інженерів, оперативників. А кар’єра всередині Служби повинна безпосередньо залежати від професіоналізму та результатів співробітника.

Обов’язковий елемент європейської моделі – демократичний цивільний контроль. Спецслужба за своєю природою не може бути повністю відкритою. Значна частина її роботи завжди залишатиметься засекреченою. Але секретність не означає відсутності нагляду. Один із можливих варіантів вирішення цієї задачі – окремий парламентський комітет, члени якого матимуть відповідний доступ і необхідний рівень підготовки для контролю за діяльністю спеціальних та розвідувальних органів. Так само і з іншими елементами реформи: важливо не просто змінити правила, а зрозуміти, як вони працюватимуть у наших умовах.

У СБУ вже є унікальний досвід, якого сьогодні не мають більшість спецслужб світу. Це досвід протистояння противнику одночасно на різних напрямах: від безпосередньої боротьби на фронті до протидії ворожій діяльності всередині країни та за її межами. Трансформація Служби фактично відбувається прямо зараз – не в кабінетах і не в теорії, а безпосередньо під час великої війни. Тому завдання реформи полягає не в тому, щоб просто відтворити якусь готову модель, а в тому, щоб побудувати сучасну спецслужбу, здатну протидіяти реальним загрозам національної безпеки в існуючому світовому безпековому порядку денному.