Чи існує технологічне рішення для "виборів під час війни"?

Схоже, у путіна з’явився свій Фьйодоров.
Нову, "прогресивну" ідею "підняття з колін" економіки злочинної федерації висунув заступник голови адміністрації президента ереф такий собі Максим Орєшкін: "цифрові платформи та маркетплейси є "новою плановою економікою", де замість державних чиновників процесами керують алгоритми".
За його словами, "платформи забезпечують величезну економію масштабу та змінюють структуру ринків". Пропонується при всьому цьому задіяти ШІ, блокчйен та інші модні слова. Кажуть, нібито цю концепцію він також доповів самому Ху@лу.

І це дуже сильно нагадує концепцію, яку у 2019 почав просувати тоді ще міністр цифровізації України М. Федоров: "замінити поганого чиновника хорошими алгоритмами і таким чином перемогти корупцію та підняти економіку".
Чим все закінчилося - і для ідеї, і для самого Міші - ми вже знаємо.
Але граблі такі блискучі, так манять.

Я не маю бажання пояснювати йбнру$zні у чому ключові помилки цього підходу – нехай ідуть цим хибним шляхом і зрештою  згорять у пеклі. Хоча навряд чи кремлівський коротун віддасть свою царську владу якимсь там "алгоритмам".

Але ж для нас проблема у тому, що і в українському суспільстві досі витає картонно-діджитальний "дух Фьйодорова" і періодично видає пуки "замінити поганих чиновників алгоритмами".
І навіть лунає "проводити онлайн-вибори під час війни" - на що прозоро натякає один заплаканий екс-міністр.

Товариство, не можуть технології виправити соціальні проблеми. Ну ніяк. 
Свої помилки люди мусять виправляли лише та виключно самі – а вже потім автоматизувати виправлені рішення для їх пришвидшення та зручності.
Не може додаток "Дія" перемогти корупцію. Не може додаток Резерв+ вирішити проблему мобілізації/бусифікації. А перекладати тяжкість вирішення складних проблем на "алгоритми" – це інфантилізм, дорогі мої співвітчизники.

До того ж, рівень безпеки сучасних технологій не дозволяє покладатися на них у відповідальних процесах: вони часто швидкі та зручні, але при цьому недостатньо надійні і недостатньо захищені.
Зокрема, стосовно потенційних електронних виборчих систем: жодна така розробка не здатна ОДНОЧАСНО забезпечити таємницю голосування, голосування без примусу та можливість прозорого перерахунку голосів.

Е-голосування нормально працює лише у єдиній країні Світу – в Естонії. 
Але досвід цієї невеликої, але прекрасної країни – слабо релевантний до України.
По-перше, там рівень довіри до політиків та чиновників – захмарні +90%.
По-друге, систему е-голосування будували з середини 90-х років під щільним наглядом Євросоюзі, прозоро та професійно, і все одно мали на цьому шляху безліч серйозних факапів, а система досі вдосконалюється. 30+ років.
До речі, у цій системі не передбачено смартфонів: лише браузер комп’ютера. У лаптоп/декстоп через кардрідер вставляється пластиковий паспорт з криптографічним чипом. І цей кардрідер ти ідеш ніжками отримувати у поліції – з паспортом та "живою" ідентифікацією. Тобто до ідеї "країна у смартфоні" в Естонії все ще ставляться вкрай негативно. Це було по-третє.

Ну і головне: будь-яка цифрова система створюється та повністю контролюється людьми – людьми з конкретними іменами та прізвищами, з плоті та крові, з емоціями та слабкостями. Які можуть змінювати "алгоритми" щохвилини, а від збоїв абсолютно ніхто не застрахований. Ну і перевірити що відбувається "під капотом" у алгоритмів – надзвичайно складно.

Тому насправді естонська електронна виборча система базується не стільки на технічному рішенні – скільки на довірі до її розробників та виконавців.
Тобто по суті – до правлячих політичних сил та її інституцій.
До опозиції, яка контролює правлячу партію.
До ЄС-івських контролів цієї е-системи. Заснована на переконанні виборців, що чиновники, які забезпечуються функціонування е-виборів - є достатньо кваліфікованими для такої супер-складної задачі.
Складної як технічно, так і організаційно. І що ця система достатньо прозора для громадського контролю - і тому її учасники не зловживають повноваженнями.

Нічого подібного навіть здалеку не проглядається у сучасній Україні.
Довіри до чинної влади – майже нуль.
Технічно вони не здатні захиститися навіть від прослушки НАБУ – куди їм будувати надскладні системи е-голосування.
Та й не до того їм – треба гроші красти, а не хньою займатися, типу виборів.

Тому не існує ніякої чарівної пігулки у вигляді "технічних рішень для проведення виборів під час воєнного стану": за поточних умов нормальні вибори в Україні можливі лише за умови скасування/призупинення цього правового режиму.

Ну або інша опція - пониження стандартів "демократичності" виборів: згода суспільства з неможливістю голосувати та бути обраними значною частиною громадян – військових, тих хто за кордоном, переслідуваних правдорубів під позасудовими "санкціями", тощо.
Але чи потрібні нам такі вибори? Отож.

Вирішення проблеми заміни дискредитованих політиків на нормальних від час війни - слід шукати точно не у площині "інформаційних технологій".
Це складно, так. Але єдиний шлях зазнати невдачі – кинути справу.