Три візити за десятиліття: чому поява директора ЦРУ в Москві — важливий сигнал

Візит Джона Реткліффа до Москви варто оцінювати насамперед з точки зору винятковості. Востаннє чинний директор ЦРУ приїжджав до російської столиці у листопаді 2021 року. До цього підтверджений візит такого рівня відбувався у березні 2016-го. Для десяти років відносин між двома державами, які встигли пройти шлях від складного партнерства до фактичної конфронтації, ці візити дають достатньо підстав вважати такий канал не регулярним дипломатичним інструментом, а механізмом, який Вашингтон використовує у виняткових ситуаціях.

У березні 2016 року Джон Бреннан приїхав до Москви на тлі війни в Сирії. США і Росія підтримували різні сторони конфлікту, російська військова операція тривала вже кілька місяців, а ризик прямого зіткнення вимагав каналів комунікації, здатних працювати поза межами публічної дипломатії. Офіційно обговорювали Сирію, припинення бойових дій і політичне врегулювання. Приблизно через два тижні путін оголосив про часткове виведення російського угруповання. Доказів причинного зв’язку між цими подіями немає, тому приписувати рішення Кремля Бреннану було б спекуляцією. Значення має сам масштаб проблеми, для обговорення якої Вашингтон залучив директора ЦРУ.

У листопаді 2021 року ситуація була іншою. Бернса направив до Москви Байден, коли американська розвідка вже мала дані про підготовку Росії до можливого повномасштабного вторгнення в Україну. Його місія полягала не у звичайних консультаціях між спецслужбами. Вашингтон демонстрував Кремлю, що бачить російські приготування, розуміє їх можливу мету і готовий реагувати. Пізніше Бернс розповідав, що після переговорів повернувся до США ще більш занепокоєним, оскільки поведінка російського керівництва не давала підстав вважати американські оцінки перебільшеними. Через три з половиною місяці Росія почала повномасштабне вторгнення.

Важливим для розуміння цього механізму є і листопад 2022 року. Бернс зустрівся з директором СЗР Сергієм Наришкіним уже не в Москві, а в Анкарі. США тоді були серйозно занепокоєні ризиком застосування Росією ядерної зброї і використали контакт керівників розвідок для передачі прямого попередження. Три різні ситуації, Сирія, підготовка вторгнення в Україну і ризик ядерної ескалації, об’єднує одна обставина. Канал між керівниками розвідок ставав особливо важливим тоді, коли йшлося про стратегічні ризики, неправильна оцінка яких могла коштувати значно дорожче за сам факт переговорів із противником.

Тому нинішню поїздку Реткліффа було б помилкою розглядати як ще один епізод американсько-російського переговорного процесу. Для цього у Вашингтона достатньо дипломатів, спеціальних представників і політичних каналів. Особиста присутність директора ЦРУ свідчить принаймні про те, що предмет розмови містив інформацію або сигнали, які американська сторона вважала достатньо чутливими для прямої комунікації між розвідками.

Що саме обговорювалося, достеменно невідомо. Кремль підтвердив переговори Реткліффа з представниками російських спецслужб і повідомив, що путіна поінформували про їх результати. Водночас американські медіа пов’язують візит одразу з кількома напрямами, від війни в Україні до ризику російських дій проти держав НАТО та ширшої конфігурації безпеки, пов’язаної з Іраном. Частина цих повідомлень спирається на неназвані джерела, тому перетворювати їх на встановлені факти зарано.

Проте саме множинність можливих тем може бути ключем до розуміння ситуації. США зараз мають справу не з одним ізольованим конфліктом, а з кількома взаємопов’язаними кризами. Війна Росії проти України, безпека східного флангу НАТО, російсько-іранська співпраця та американська політика на Близькому Сході давно впливають одна на одну. За таких умов директор розвідки може виконувати функцію, для якої дипломат підходить значно гірше: одночасно передати попередження, перевірити реакцію іншої сторони, уточнити межі допустимого і залишити можливість заперечити будь-які неформальні домовленості, якщо переговори не дадуть результату.

Саме тому аналогія з листопадом 2021 року цікава, але користуватися нею потрібно обережно. Спільним є не те, що після візиту директора ЦРУ обов’язково має відбутися велика подія. Спільним є інше. В обох випадках Вашингтон вважав ситуацію достатньо серйозною, щоб доповнити звичайні політичні канали прямим контактом керівника розвідки з Москвою.

Для України це важливіше за будь-які припущення про конкретний зміст переговорів. Якщо частина стратегічної комунікації між США і Росією переходить у закритий контур спецслужб, публічні заяви сторін дедалі менше дозволятимуть зрозуміти реальний стан переговорів. Відповіді доведеться шукати у наступних рішеннях Вашингтона і Москви, у зміні російської військової поведінки, американської політики щодо війни, характері переговорного процесу та позиції США щодо європейської безпеки.

Поки фактів недостатньо, щоб стверджувати більше. Але їх цілком достатньо, щоб не вважати поїздку Реткліффа до Москви рядовою зустріччю спецслужб. За останнє десятиліття цей канал використовувався надто рідко і в надто серйозних обставинах, щоб сьогодні не звернути на нього увагу.