"Ми за вами стежимо". Сигнали в інтерв’ю Буданова

Послухала інтерв’ю Кирила Буданова. Я розумію, чому він пішов на велике інтерв’ю до Наталії Мосейчук. Але цього разу, хоч і без необхідних уточнювальних запитань, авторка проєкту поставила главі Офісу президента низку суспільно значущих питань.

І якщо скласти докупи його відповіді, виходить набагато страшніша конструкція, ніж просто черговий заклик до єдності.

На плівках у справі "Форест Гамп" фігурує "Кирило Олексійович", який давав вказівки Мудрій. Чи йдеться саме про Буданова, має встановити слідство. Підозри йому не оголошено. Але коли главу ОП прямо запитують про топкорупцію, він каже, що нічого про неї не знає, закликає не навішувати ярликів і чекати на рішення суду.

Водночас суспільну реакцію на цю корупцію він уже оцінює цілком упевнено: ярлики, дестабілізація, розхитування держави.

І тут особливо показова історія з людиною, яка тримала на протесті плакат "Хмара — чорт".

"Він реальний офіцер, який воював, на відміну від того, хто ніс ту картонку", — обурюється Буданов.

"Можливо, і той, хто ніс, воював", — припускає Мосейчук.

"Я конкретно знаю — на відміну від того, хто ніс її", — відповідає Буданов.

Звідки глава ОП конкретно знає, хто саме тримав плакат і чи воювала ця людина? Особливо на тлі інформації про присутність представників спецслужб на протестах.

Я не стверджую, що спецслужби системно фіксували протестувальників: для такого твердження потрібні докази. Але сам сигнал суспільству прозвучав дуже виразно: ми знаємо, хто виходить із плакатами. І знаємо про вас достатньо, щоб оцінити ваше право на протест.

А от оцінити причину, через яку взагалі з’явився цей плакат, що став прямим наслідком глухоти влади й президента, який, позбуваючись Федорова в авральному режимі, поставив ексочільника "Альфи" на Міноборони та розчистив крісло в.о. голови СБУ для Поклада, — ні. Але це вже окрема тема для окремої розмови.

Натомість Буданов пов’язує протести, вимоги політичних змін і появу суспільної дискусії про необхідність виборів із внутрішньою дестабілізацією, повторенням 1918 року, поразкою у війні та втратою державності.

Тобто глава Офісу президента, який сам має відповісти на запитання про можливу власну роль у справі про топкорупцію, не відповідає на них по суті, зате пояснює суспільству, що воно неправильно реагує, навішує ярлики й розхитує країну. А заразом демонструє, що влада знає конкретних людей, які виходять протестувати.

Це вже не просто відповідь Банкової на політичну кризу, яку Буданов обережно називає "напругою". Це дисциплінуючий меседж: не вимагайте ні змін у способі управління державою, ні політичної відповідальності — чекайте на рішення суду. Не перетворюйте обурення на політичні вимоги. Не розхитуйте. Ми за вами стежимо. А якщо ви не замовкнете, ми можемо програти війну. І це вже на статтю потягне.

Бо перевертень тут майже досконалий.

Не корупція розколює суспільство, а розмова про корупцію. Не некомпетентність "своїх" і закритість влади загрожують державі, а вимога її оновлення. Пояснень потребує не можлива ідентифікація протестувальників — натомість протестувальник має доводити своє моральне право тримати плакат.

І не влада повинна пояснити суспільству, чому вона довела систему управління до цієї точки. Це суспільство тепер має доводити владі, що, вимагаючи відповідей, воно не допомагає ворогу.