П’ять питань напередодні "найважчої зими за всі роки"

Скажу свою непопулярну думку, але тікати нікуди не буду. Так склалося, що цього року мені пощастило виїхати на півтора місяця з донькою на канікули: виспатися на всі сто, прийти хоч трохи до тями і попрацювати біля моря. Через три тижні ззовні українські новини виглядають трохи інакше (і тут я вже поділилась думками з друзями, які дотичні до формування інформаційної політики). Але зараз про те, що дуже сильно кидається в очі.
-
Я все-таки дуже хочу знати, як всі причетні до функціонування столиці нарешті вирішать питання з бомбосховищами: нічними — поспати без балістики, і денними — від "шахедів". Саме це мене цікавить найбільше. Бо вважаю, що всі, хто заблокував рішення щодо будівництва та облаштування сховищ, — відповідальні за збільшення жертв. Відразу після відповідальності сусідів. Бо зміна бруківки, парки, електричні стовпи та декоративні заборчики ніяк не впливають на моє життя. А відсутність укриттів — впливає.
-
Школи. Ну не можна казати, що на пʼятому році великої війни графік навчання має вирішувати директор чи колектив в останній тиждень перед початком навчання, бо у нас тривоги цілими днями. Я хочу чути план А, Б, В, Г: як діти отримуватимуть знання. У відносній безпеці, бажано. Якщо навчання в бомбосховищах — ок, це реалії. Але наші діти через деякий час вийдуть у світ, який не сидів у бомбосховищі, і конкуруватимуть у цьому світі. І їм потрібні будуть навички та знання. Так, я знаю про існування репетиторів. Але не всі батьки з нашого класу потягнуть таке… А рішень інших немає.
-
В країні розтрощений бізнес. Плану для його не те що порятунку, а просто полегшення відбудови — немає. Взагалі. Хто б що не пропонував. Зате є погрози в телеграм-каналах за когось там "основатєльно" взятися, про введення нових податків, про обмеження тощо. Що вже казати про малий бізнес, який зараз деруть в усі дірки з усіма можливими перевірками за все. Якщо план у державотворців — не мати бізнесу, а отримувати кредити і з них всім давати грантики, інфантилізуючи цілі системи, ну тоді він виконується задовільно…
-
Продовольча безпека. Я розумію, що з нашими врожаями, городами, закрутками ми з голоду не маємо померти. Мало хто помирав від відсутності трьох видів авокадо чи п'яти видів рослинного молока. Але хотілося б хоч щось притомне почути від керманичів щодо наших перспектив із провіантом. Бо заяви мереж "Ми обмежили продаж продуктів на один чек" — найкоротший шлях до паніки.
-
Ну і нарешті питання щодо "найважчої зими за всі роки". Може, досить уже лякати? Ну ми вже зрозуміли після пів року повторювань. Хочете щось порадити, крім "виїжджати на зиму", — радьте. Бо я щось ще не бачила пропозицій: "Санаторії в Закарпатській області готові прийняти мам з дітьми на грудень-лютий за символічну ціну, навчальні заклади вже підготовлені для прийняття дітей" чи щось таке… Немає рішень — ну то я сама можу кожного ранку писати пости у такому стилі.
Так, я знаю, що причина всіх цих бід — дурні сусіди. Але написані практичні питання мене цікавлять набагато більше, ніж срачі навколо фестивалів, висловлювань співаків і роздачі мільярдів незадоволеним.