Як Україні боротися з російськими реактивними "шахедами"?

Українська протиповітряна оборона впродовж понад трьох років війни пройшла кілька еволюційних циклів — від хаотичного відбиття перших ударів "Шахедів" до вибудуваної багаторівневої системи, яка навчилася ефективно "перетравлювати" масові нальоти повільних ударних дронів. 

Але щойно система досягла певної зрілості, ворог зробив черговий крок — і цей крок знову змушує перебудовувати оборону практично з нуля. Йдеться про появу реактивних "Гераней" нового покоління, які літають вище, швидше і масовіше, ніж усе, з чим Україна мала справу раніше.

Проблема висоти: коли звичні засоби перестають діставати

Ключова тактична зміна — висота польоту нових реактивних дронів. Вони йдуть на 3500 м і вище, і саме ця цифра фактично виводить із гри цілий пласт засобів протидії, які раніше становили основу низової ланки ППО.

Зенітні комплекси на автоматичних гарматах, такі як німецькі "Гепард" та їхні аналоги, просто не дістають цілі на такій висоті. Так само не дістають її і мобільні вогневі групи (МВГ), озброєні кулеметами, які раніше збивали значну частину повільних гвинтомоторних "Шахедів" візуально, "на слух" і по трасерах. Не рятують і ПЗРК у складі тих самих мобільних груп. Переносні зенітні комплекси теж мають межу ефективного застосування, яку реактивні дрони на великій висоті вже перевищують.

У підсумку залишається лише три реально ефективні інструменти: реактивна авіація, зенітно-ракетні комплекси та зенітні дрони-перехоплювачі. Гелікоптери тут безсилі, бо вони банально не встигають набрати потрібну висоту й швидкість

Втрата з рівняння вертольотів, мобільних груп і пушкових зеніток — це не просто "мінус кілька засобів". Це руйнування логіки взаємодії, яка вибудовувалася роками методом проб і помилок. Система еволюційно вчилася працювати саме в комплексі, де кожна ланка перекривала слабкі місця іншої. Тепер цю архітектуру доводиться терміново переосмислювати: перерозподіляти зони відповідальності, підсилювати ті елементи, які досі залишаються дієвими, і шукати заміну тим, що раптово випали з гри.

"Герань-4": новий рівень загрози

Донедавна основним головним болем українського неба була "Герань-3". Насправді, це всього лише реактивна модифікація звичайного ударного дрона. Втім, це радше був "Шахед" із насильно вбудованим реактивним двигуном. Справа в тому, що конструкція фюзеляжу не витримувала високих швидкостей і маневрів, тож розганятися дрон міг лише на окремих ділянках маршруту. Саме ця вразливість дозволяла українським дронам-перехоплювачам збивати їх з відносно високою ефективністю.

"Герань-4" — це вже принципово інший апарат, який має мало спільного зі своїм попередником. Тут допомогла Росії китайська сторона з новим двигуном і, головне, можливістю масового виробництва. За вартістю ця модель уже суттєво наближається не до дешевого "Шахеда", а до українських реактивних розробок — "Пекла" чи "Рути". Показово, що й у самих росіян тепер великі проблеми з перехопленням українських реактивних дронів. простими словами, проблема виявилася дзеркальною, хоча за тактико-технічними характеристиками українські зразки, схоже, все ж мають перевагу.

Масова поява "Герань-4" стала різким еволюційним стрибком, до якого українська система ППО, заточена під повільніші "Герань-3", виявилася не готова. Те, що вдалося налагодити буквально за кілька місяців до цього, знову довелося переглядати.

Радари, а не тільки перехоплювачі

У публічній дискусії про боротьбу з дронами домінує тема дронів-перехоплювачів і це зрозуміло, вона видовищна й зрозуміла широкій аудиторії. Але основою всієї системи виявлення є не дрон, а радар. І саме тут постає один із найгостріших дефіцитів.

Західні виробники радарів законтрактовані на місяці й роки вперед, українські підприємства так само перевантажені замовленнями, а частина вітчизняних розробників лише працює над створенням власних тактичних радарних станцій. Зрозуміло, що це вимагає часу, якого критично бракує.

Щоб ефективно протидіяти швидкому й високолітному реактивному дрону, його потрібно виявляти значно раніше і не втрачати ціль на великих ділянках траєкторії. Для цього потрібна більша кількість радарів і щільніше перекриття території. Дотепер значною мірою доводилося "тасувати" наявні радарні засоби між ділянками, намагаючись досягти максимальної ефективності обмеженим ресурсом. Питання оптимального розміщення наявної кількості радарів для протидії саме реактивним загрозам — це не технічна деталь, а величезний масив координаційної роботи, від якого залежить, наскільки рано система зможе "побачити" ціль і встигнути відреагувати.

Мережева еволюція ворога

Реактивний дрон є лише одним елементом значно ширшого й складнішого рою засобів, який росіяни запускають в одному нальоті. Туди входять дрони-обманки, дрони-розвідники та керовані ударні апарати. Розвиток мереж передачі даних (mesh-мереж) дозволив зв'язати ці елементи в більш узгоджену й ефективну систему, що суттєво підвищує результативність застосування саме реактивних "Гераней".

Це прямо ставить питання про достатність засобів радіоелектронної боротьби, спрямованих проти таких мереж. Ефективна протидія mesh-мережам має стати окремим і надзвичайно важливим напрямом, який потребує окремої, фахової уваги профільних структур, що відповідають за РЕБ.

Система на переналаштуванні

Уся архітектура української ППО зараз проходить черговий цикл перебудови. Це відбувається з тієї простої причини, що вона еволюційно навчалася протидіяти повільнішим цілям і буквально кілька місяців тому досягла в цьому певної зрілості. Тепер доводиться заново перебудовувати весь ланцюг: від виявлення цілі й передачі інформації на командні пости — до вибору засобів реагування, часу ухвалення рішень у різних сценаріях та можливостей застосування реактивної авіації там, де раніше працювали вертольоти, мобільні групи чи автоматичні гармати.

Ділянки, які ще недавно ефективно перекривалися звичними засобами, різко втратили дієвість. Це означає, що ці "пазли" потрібно терміново заповнювати новими, придатними інструментами. Наскільки швидко й якісно це вдасться зробити, значною мірою залежатиме від двох факторів: наявності необхідної техніки та професійних управлінських здібностей керівників, відповідальних за окремі ділянки оборони, а також від того, наскільки на ці ділянки вдасться поширити можливості реактивної авіації.

Що далі: орієнтир — "Герань-5"

Головний висновок з поточної ситуації полягає в тому, що ми спостерігаємо черговий крок еволюції російських засобів ураження. Це також і черговий виклик для української ППО, якій доведеться "перетравлювати" масові атаки цілей, що летять на висотах 3500–4000 м і швидкостях 350–500 км/год. І ключовим тут має стати розуміння, що ці параметри висоти й швидкості надалі лише зростатимуть.

Тому орієнтуватися варто вже не на поточну "Герань-4", а на наступну модифікацію — умовну "Герань-5". Як на базовий ударний засіб, з яким доведеться боротися в майбутньому. Це вже значно складніший для перехоплення апарат, який не обмежуватиметься прикордонними областями і зможе залітати набагато глибше на територію країни. Тобто система ППО має будуватися з випередженням. Треба готуватися протидіяти не тому, що є зараз, а тому, що з'явиться завтра.

При цьому паралельно доведеться продовжувати збивати весь інший арсенал, що бере участь у комбінованих атаках. Адже класичні повільні гвинтомоторні дрони нікуди не зникли й залишаються частиною цих нальотів.

Завдання складне, багатошарове й вимагає одночасного руху в кількох напрямах: нарощування кількості радарів, переозброєння авіації, розвитку зенітних дронів-перехоплювачів, посилення РЕБ проти mesh-мереж і швидкої управлінської адаптації командних структур. Україні доводиться напрацьовувати ці рішення вперше у світі. Варто пам’ятати, що досвіду, на який можна було б спертися, просто не існує. Утім, для української оборони це вже не новина: майже кожен етап цієї війни ставав першим у своєму роді.