Ратифікація конвенції про захист адвоката — питання конституційної відповідальності

Під час круглого столу "Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката: майбутня частина законодавства України" відбулося фахове обговорення майбутньої ратифікації Конвенції та її значення для української правової системи. Свою позицію я зосередила на інституційній важливості цього кроку та його конституційному вимірі.

Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката — Люксембурзька конвенція — у своїй глибинній сутності не є договором про адвокатів і для адвокатів. Це зобов’язальний міжнародний договір про захист людини, яка одного дня може зіткнутися із примусом у державі: затриманою, обшуканою, обвинуваченою, позбавленою майна. Для такої людини адвокат — не постачальник юридичних послуг, а втілення та реалізація конституційного механізму захисту прав людини, її свобод та законних інтересів.

Захисник, якого можна залякати, без обмежень обшукати чи взагалі ототожнити з клієнтом, — не захисник. Це просто юридична фікція.

У зв’язку з цим підхід адвокатської професійної спільноти до ратифікації цієї Конвенції полягає у тому, що це не послуга, яку держава робить адвокатурі. Це акт конституційної самоповаги і взаємоповаги президента, парламенту, уряду і адвокатської спільноти в контексті завершення архітектури у сфері прав людини, яку українська установча влада ще має збудувати.

Це визнання того факту, що Конституція України не може бути на паузі. Це не лише юридичне визнання, а й політично важливе питання. Ми держава, яка в жорстокій війні відстоює свій державний суверенітет і цінності прав людини, демократії, що мають забезпечуватися гідно та на основі верховенства права.

Частина перша статті 9 Конституції України проголошує: "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України".

У нашій конституційній системі ратифікований договір не існує окремо від національного правопорядку і не є дипломатичною абстракцією. Він має органічно увійти у правову систему, стати правом держави, зокрема частиною конституційного ладу. У практичній площині згідно з частиною другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" в разі колізії між ратифікованим договором і законом застосовуються правила міжнародного договору.

Після ратифікації Конвенція стає частиною законодавства України. Не рекомендацією. Не "м’яким правом", а чинним правом.

Увійшовши до нашої правової системи, Конвенція посилить вже існуючу конституційну формулу у сфері адвокатури.

Стаття 59 Конституції України визначає: "Кожен має право на професійну правничу допомогу. <…> Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав". У 2016 році конституцієдавець свідомо замінив "правову допомогу" на "професійну правничу допомогу". Професійність стала конституційною вимогою, а не опцією ринку.

Частина друга статті 63 встановлює: "Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист".

І нарешті, стаття 131-2, запроваджена конституційною реформою правосуддя 2 червня 2016 року: "Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується".

Цими двома реченнями адвокатура перестала бути лише професією, врегульованою законом. Вона стала конституційною інституцією — елементом конституційної системи правосуддя. Її незалежність — не корпоративний привілей, а гарантія, встановлена на користь тих, кого захищають.

І ще одне важливе конституційне положення, яке в країні, що воює, не можна не згадати. Частина друга статті 64 перелічує права, які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Статті 59 і 63 — у цьому переліку.

Наша Конституція проголошує право на захисника таким, що не підлягає ніякому обмеженню, у тому числі у воєнний час. Українська установча влада записала у 1996 році те, що Європа записала в міжнародний договір лише у 2025-му.

Звідси логічний висновок: Люксембурзька конвенція — це обов’язковий акт у міжнародному віддзеркаленні нашої конституційної архітектури. Стаття 4 Конвенції — незалежність і самоврядність професійних асоціацій — віддзеркалює статтю 131-2 Конституції України. Стаття 6 Конвенції — професійні права, конфіденційність, заборона ототожнення адвоката з клієнтом — наповнює операційним змістом статті 59 і 63 нашого Основного Закону. Статті 8 і 9 Конвенції — це справедлива дисциплінарна процедура та заходи захисту — зводять межі захисту щодо цілісного механізму дії адвокатури.

Ратифікація не привносить нічого чужорідного; вона завершує на міжнародному договірному рівні те, що вже приписує Конституція України.

З іншого боку, якщо наша Конституція і Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 2012 року вже містять ці гарантії — що додає ратифікація?

Україна підписала Конвенцію 9 березня 2026 року, ставши її двадцять восьмим підписантом. Підпис — це політичне зобов'язання. Ратифікація — подальша юридична необхідність: через статтю 9 Конституції текст перетинає межу між дипломатією і правом.

Після ратифікації кожен суддя і кожен адвокат відповідно повинен і може посилатися на Конвенцію безпосередньо — у будь-якій судовій залі, будь-якому місці несвободи, під час будь-якого обшуку адвокатського офісу.

Закони змінюються; більшості змінюються. Гарантії, записані у звичайному законі, можна розмити іншим звичайним законом — тихо, перехідним положенням "комплексного" закону. Ратифікований договір — інша матерія: він має пріоритет над будь-яким колізійним законом, і вийти з нього можна лише шляхом денонсації.

Ратифікація — це запобіжник від регресу, зловживань, порушень.

Конвенція створює Комітет Сторін та GRAVO — Групу експертів із захисту професії адвоката, із раундами оцінювання, візитами до країн та можливими терміновими процедурами. Уперше втручання у захист моніторитиметься не епізодично, а системно та ще й договірним органом. Буде створено ще один міжнародний формальний механізм контролю у сфері захисту прав людини.

Крім того, частина друга статті 9 Конституції України забороняє укладення міжнародного договору, що суперечить Конституції, до внесення до неї змін. Люксембурзька конвенція не потребує жодних конституційних змін. Юридично шлях до ратифікації відкритий. Потрібні лише політична воля!

Конвенція набирає чинності після восьми ратифікацій, з яких щонайменше шість — держави-члени Ради Європи. Тож ратифікація Україною не просто піде за європейським стандартом — вона допоможе ввести цей стандарт.

Ми можемо бути серед держав-засновниць першого в історії зобов'язального договору, присвяченого захисту захисника. Такі можливості двічі не надають. Особливо тим, хто прагне реального майбутнього на основі європейських цінностей.

Європейський суд з прав людини повторює: права мають бути "практичними та ефективними", а не "теоретичними й ілюзорними". Існує три моменти, що роблять право на захист практичним — і Люксембурзька конвенція забезпечує кожну з них.

Перша — доступ. У справі Salduz v. Turkey Велика палата визнала: доступ до адвоката за загальним правилом має бути забезпечений із першого допиту в поліції, адже саме в цю першу годину, а не в судовій залі, захист або здобувається, або безповоротно втрачається. Стаття 6 Конвенції гарантує адвокатам швидкий та ефективний доступ до клієнтів, навіть позбавлених волі. Це означає: держава не може тримати вашого захисника за дверима, поки з вами "працюють".

Друга — конфіденційність. Пункт 3 статті 6 Конвенції захищає спілкування адвоката з клієнтом, "якими б засобами і в якій би формі" воно не відбувалося, — формула, написана для цифрової доби. Стаття 9 Конвенції вимагає присутності незалежного адвоката або представника професійної асоціації під час обшуків адвокатів і вилучення їхніх матеріалів.

Професійна таємниця — привілей не адвоката, а клієнта. Коли адвокатський офіс обшукують без запобіжників, оголюються довірені адвокатські таємниці сотень непричетних клієнтів. Захистити адвокатське досьє — означає захистити особисту інформацію кожного.

Третя — неототожнення. Пункт 5 статті 6 Конвенції забороняє негативні наслідки для адвокатів через ототожнення їх із клієнтами або справами клієнтів.

Підпис від імені Української держави поставлено 9 березня 2026 року. Офіційний переклад тексту Конвенції українською мовою засвідчено Міністерством закордонних справ України. Урядова Дорожня карта у сфері верховенства права — частина рамки вступу до Європейського Союзу за Кластером 1 "Основи" — передбачає підготовку законопроєкту про ратифікацію; співвиконавці — Верховна Рада, Міністерство юстиції України та Національна асоціація адвокатів України. Адвокатура України завершила постатейний аналіз відповідності законодавства та ухвалила власну програму імплементації.

Україна не отримала цю Конвенцію ззовні — Україна брала участь у її підготовці. Наша держава не наздоганяє європейський стандарт захисту захисника. Україна — його співавтор! Це гідно нації, яка найвищою мислимою ціною захищає саму ідею того, що право має захищати людину та суспільство. Нову сесію парламент має розпочати саме з питань прав людини та посилення гарантій їх захисту. Ратифікація Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката – на часі!