Від кого ховаємо обличчя рядового правоохоронця?

А навіщо балаклава?

Останнім часом, дивлячись на роботу наших правоохоронних органів, усе частіше ставлю собі це просте питання.

У 2014 році одним із серйозних закидів на адресу "Беркута" було те, що під час масових заходів частину бійців неможливо було належним чином ідентифікувати.

Після Революції Гідності багато говорили про абсолютно правильний принцип: людина, яка від імені держави застосовує силу, повинна бути ідентифікована.

Минуло дванадцять років.

І що ми бачимо сьогодні?

СБУ, ГУР, НАБУ, ДБР, ТЦК ЗСУ - силові заходи нерідко проводять люди в балаклавах. Поліція, наскільки я бачу, все ж намагається дотримуватися принципу ідентифікації - жетони, індивідуальні номери тощо.

І тут у мене виникає незручне питання.

Якщо балаклава сьогодні знову стала нормальною практикою, то чому раніше звинувачували рядових бійців спецпідрозділів?

І друге питання - ще простіше.

Навіщо рядовому бійцю спецпідрозділу приховувати своє обличчя під час проведення правоохоронних заходів у власній країні?

Оперативник, слідчий чи детектив, який збирає матеріали, планує операцію, проводить обшук або затримання, як правило, свого обличчя не приховує.

А боєць, який забезпечує силову підтримку цієї операції, - у балаклаві.

Чому?

Сьогодні фізичну підтримку забезпечує умовний Коваленко, завтра -Петренко. Вони не визначають, кого переслідувати, у кого проводити обшук і кого затримувати. Вони виконують поставлене завдання.

Якщо після обшуку або затримання в людини виникають претензії, то зазвичай не до рядового бійця, який стояв зі зброєю біля дверей. Питання виникають до тих, хто приймав рішення, збирав матеріали, планував і проводив операцію.

Тому я справді хочу зрозуміти:

від кого ми ховаємо обличчя рядового правоохоронця?

Від злочинців? Тоді чому не приховують свої обличчя оперативники, слідчі та детективи?

Від суспільства? Тоді це вже зовсім інше питання.

Я багато років працював у правоохоронній системі й переконаний в одному:

балаклава не повинна замінювати персональну відповідальність.

Держава може мати обґрунтовані випадки, коли особу співробітника справді необхідно захищати. Війна таких випадків лише додала.

Але виняток не повинен непомітно перетворюватися на правило.

Бо людина, яка від імені держави приходить до громадянина зі зброєю і має право застосувати силу, повинна залишатися представником держави, якого можна ідентифікувати.

Сила держави - не в тому, що її представник може приховати обличчя.

Сила держави - в тому, що він не боїться відповідати за свої законні дії.